1. Поняття світогляду. Історичны типи світогляду.

Світогляд - це сук-ть найбільш загаль погля-в, оцінок, принципів, що визнач найзагальніше бачення, розум-ня світу, місця в ньому людини, програму її поведінки, дії.Історія філософії свідчить про те, що вона безпосередньо і тісно зв’язана із сусп. практикою, вплітається в неї, відповідає на її запити і тому відіграє велич. роль у сус-тві, соц. зіткненнях, формуванні людської особистості.Філософія – це дуже древнє і багатомірне явище дух-ї культури людства. Перші філос. навчання виникли в Індії, Китаї і Греції в 2500 років тому. Піфагор ввів в наук обіг термін «філософія»(«любов до мудрості») Давньогрец. філ-ф Платон вперше вик-в його для позначення науки про буття, пізнання, люд-у.Сутність філософії – у міркуванні над заг. пробл-ми у системі «Світ-Людина».Філ-я виступає в 2 іпостасях: як інформація про світ в цілому і у відношенні люд-и до цього світу.Призначення філ-ї – пошук долі людини, забезпечення буття людини у загадковому світі. Воно складається, у кінцевому рахунку, в звеличенні людини, у забезпеченні універ. умов для її удосконалювання. Філ-я потрібна для забезпечення можливо кращого стану людства. Філ-я закликає кожну людину до шляхетності, істини, прекрасного, добра.

Виділяють 2 рівні світогляду: • життєво-повсякденний – складається стихійно, в процесі повсякденної життєдіяльності. Це світогляд широких шарів суспільства.• теоретичний – це філ-ий рівень світогляду, коли людина підходить до світу з позицій розуму, діє, спираючись на логіку, обґрунтовуючи свої висновки і твердження.Існує три типи світогляду:1) міфологія 2) релігія 3) філософія.

2. Місце філософії в загально-людській системі знання. Наука

Философия и наука довольно сильно взаимосвязаны, у них есть много общего, но есть и существенные различия. Поэтому философию нельзя однозначно причислять к науке и наоборот нельзя отрицать ее научность. Философия - отдельная форма познания, имеющая научные основы, проявляющая себя в те моменты и в тех областях научного знания, когда теоретический потенциал в этих областях либо мал, либо вообще отсутствует.

В философии Нового времени на первом месте были проблемы гносеологии. Два основных направления: эмпиризм - направление в теории познания, которое признает чувственный опыт как единственный источник знаний; и рационализм, который выдвигает на первый план логическое основание науки, признает разум источником познания и критерием его истинности. У начала новой европейской философии возвышаются фигуры Фрэнсиса Бэкона (1561-1626) и Рене Декарта (1596-1650).

3. Становлення поняття «буття» в історії філософії.

Буття – філ. поняття, яке позначає існуючий незалежно від свідомості об’єкт-й світ, матерію. Найбільш загальне і абстрактне пон-тя, яке позначає існування що-небудь взагалі.В основи філ-ї багатьох мислителів, як мину-го, так і суч-го покладені системотворчі поняття, до їх числа належить і буття. Філ-й смисл поняття буття тісно пов’язаний з пон-ми: небуття, існування,простору, часу, матерії,становлення,розвитку, якості, кіль-ті, міри та іншими категоріями. Існує 2 заперечення доцільності введення в філос. категорії буття:- категорія буття не говорить нічо-го про конкретні ознаки речей і тому її слід вилучити з розгляду;- поняття буття визначається через поняття існування і повторює його, то і в цьому випадку вона теж непотрібна.Очевидна необгрунтованість цих точок зору. Буття – це категорія, яка призначена для того, щоб фіксувати всезагальні зв’язки світу, а не конкретні ознаки речей. Філ.категорія буття включає в себе не тільки вказівку на існув-ня, але й фіксує більш складний компл. зміст цього існу-ня.

Розрізняються основні форми буття:1) буття речей (тіл), процесів, які ще поділяються на: буття речей, про-цесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, виро-блений людиною;2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і спе-цифічне людське буття;

3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і об’єктивне (позаіндивідуальне) духовне; 4) буття соціального, яке поділя-ється на індивідуальне (буття окремої людини в сусп. та в істор.процесі) і суспільне буття.Головні сфери буття – природі, сус-пільство, свідомість та розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об’єднанні певною загаль-ною основою.

4. Еволюція поняття матерія. Буття і матерія.

Матерія – це філ. категорія позн-ч-я об’єкт. реальності, яка відображається органами відчуття людини але існує незалежно від них. Матерії, у чистому вигляді формі якоїсь “праматерії” не існує. У категорії матерії ця безліч утворень об”єкт. реальності зведена до однієї спільної влас-ті існувати незалежно від людських чуттів і від відображення у людської свідомості. Філ. поняття матерії відображає не якусь певну частину чи форм об’єктивної реальності, а світ у цілому в будь-яких його проявах. Оскільки матерія є абсолютною завжди існує в конкретн. формах, внаслідок чого рух проявляється через конкретні форми матерії. В основу виділення форм руху покладенні такі основні принципи:а) субстратний, що пов”язує певну форму руху і з специфічним матер. носіємб) функціональний, у відповідності з яким форма руху повинна мати свої власні закономірності, відмінні від закономірностей інших форм руху. Найпоширенішими формами руху є: гравітаційний, механічний, тепловий, електро-магнітний, хімічний, геологічний, біологічний. Їх взаємозв’язок виявляється в тому, що одна форма руху при певних умовах переходить в іншу, окрім того, вищі форми руху виникають на основі нижчих і включають їх у себе знятому виді.