51. Аналіз релігійної тенденції у філософії хх століття.

Характерним для релігії є мислене роздвоєння світу на світ природний (матеріальний) і надприродний (духовний), який є місцеперебуванням Бога й інших ''небесних'' істот; вчення про безсмертя індивідуальної душі та її загробне існування. Такі, принаймні, головні ідеї найбільш поширених ''аврааміч-них'' релігій, чиє виникнення пов'язується з ім'ям біблійного праотця єврейського народу Авраама, — іудаїзму, християнства, ісламу. В певній мірі відмінними є ідеї буддизму. В релігійній філософії робиться спроба осмислення названих ідей і вчень у категоріях, властивих цій формі світогляду, розробки і обгрунтування їх логічними, раціональними методами. Ця філософія має багатовікову історію.Вона оформилася в Середні віки, спираючись не тільки на релігійно-богословську думку, але й на такі філософські вчення античного світу, як платонізм, неоплатонізм, арістотелізм.Ця філософія склалася в різних варіантах — залежно від особливостей того чи іншого напряму християнської релігії (католицька, православна, протестантська релігійна філософія), іудейської, ісламської і т.д. На ній позначився й характер способу мислення — більш містичний (близький до богословського), або більш раціоналістичний (зближений з наукою). В період буржуазного розвитку й бурхливого прогресу науки вплив релігії взагалі і релігійної філософії зокрема значно зменшився. Проте з кінця XIX і у XX столітті (в епоху значних зрушень у суспільному житті та соціально-психологічних ка-таклізмів), знову став пожвавлюватися інтерес до релігії як до засобу розв'язання людських проблем. Релігійно філософські доктрини, які, здавалося б, відійшли в минуле, здобули ''нове дихання'', почали переосмислюватись і пристосовуватися до потреб нашого часу і менталітету сучасної науки.

52.Філософська концепція людини як основа наук про людину. Предмет філософської антропології.

Філософська антропологія, в широкому сенсі - філософське вчення про природу (сутності) людини, який служить вихідною точкою і центральним предметом розгляду; у вузькому сенсі - протягом західно-європейської, переважно німецької, філософії 1-й пол. ХХ ст. Як течія німецької філософської думки філософська антропологія виникла в руслі того, що відбувалося на початку ХХ ст. спільного для західно-європейської філософії «антропологічного повороту» і спиралася на ідеї філософії життя (Дільтей) і феноменології (Гуссерль та ін.) У центрі уваги філософської антропології лежить ідеалістично розуміється проблема людини, а основна ідея - створення «синтетичної» концепції людини. Головні представники цієї течії - М. Шелер, А. Гелен, Г. Плесснер. Шелер, один з родоначальників філософської антропології, в роботі «Становище людини в космосі» (1928) висунув завдання створення основної науки про людину. Він написав велику програму філософського пізнання людини у всій повноті його буття, припускаючи, що філософська антропологія з'єднає конкретно-наукове вивчення різних сфер людського буття з цілісним, філософським його осягненням. У цій роботі, як і в праці іншого теоретика філософської антропології Плеснером «Сходи органічного і людина» (1928), в космологічної перспективі розглядалися деякі суттєві аспекти ставлення людини до тваринного та рослинного світу. Філософська антропологія, незважаючи на деякі її наукові та теоретичні здобутки, не стала цілісним вченням про людину і вилилася в окремі філософсько-антропологічні теорії - біологічну, психологічну, релігійну, культурну та інші, які при відомій принципової спільності виявили істотні відмінності як у методах дослідження , так і в розумінні характеру і призначення філософської антропології. У Шелера людина - не стільки біологічне, але головним чином духовна істота, що виділяється здатністю до «чистого споглядання речей»;