Зміст

Вступ ............................................................................................................ 3

1. Економіко-правові основи формування державних фінансів …… 5

2. Аналіз структури державних фінансів характеристика її основних ланок: …………………………………………………………………………..11

2.1. Бюджет держави ..............................................................................11

2.2. Фонди цільового призначення ......................................................23

2.3. Державний кредит ...........................................................................29

2.4. Фінанси державного сектора .........................................................32

3. Система державних фінансів України: проблеми та перспективи розвитку ………………………………………………………………………35

Висновок .....................................................................................................38

Список використаної літератури ………………………………………40

Вступ

Державні фінанси являють собою досить розгалужену систему відносин, яка опосередковується формуванням і використанням централізованих на різних рівнях адміністративного поділу фон­дів грошових коштів. Розгалуженість цієї системи і наявність значної кількості фондів обумовлюється різноманітністю функ­цій держави і завдань, які вона вирішує, а також розмежуванням функцій і повноважень між різними рівнями державної влади. Державні фінанси — це сукупність розподільно-перерозподільних відносин, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового за­безпечення виконання державою покладених на неї функцій. Фінансові відносини, що виникають у держави з іншими суб'єктами, мають досить складний характер. З позицій держави, з одного боку, формування коштів централізова­них фондів характеризує і відносини обміну, і розподілу, і перерозподілу. Відносини обміну досить незначні за обся­гами і питомою вагою і пов'язані з надходженням доходів, отриманих від реалізації державного майна і ресурсів, що належать державі, від майнових прав, від надання послуг тощо. Відносини розподілу відображають частку держа­ви у створеному ВВП, яку вона отримує у формі непрямих податків. Відносини перерозподілу відбивають формування фондів за рахунок оподаткування доходів юридичних і фі­зичних осіб. У процесі використання державних коштів виникають відносини розподілу і перерозподілу. Розподільні відносини з боку держави характеризують використання тієї частини державних доходів, що отримана нею на ос­нові обміну і розподілу, а перерозподільні — тих, що отри­мані на основі перерозподілу. З погляду юридичних і фізич­них осіб державні фінанси мають насамперед яскраво ви­ражений перерозподільний характер, хоча в них присутні й елементи обміну — плата за державні послуги.

Склад державних фінансів роз­глядається за ланками і рівнями органів державної влади й управління. Ланками державних фінансів є:

—бюджет держави;

—фонди цільового призначення; — державний кредит;

—фінанси державного сектора.

За рівнями державні фінанси поділяються на загальнодержав­ні й місцеві. Загальнодержавні фінанси призначені для забезпечення тих потреб суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави загалом. Вони, з одного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади й управління, а з іншого — у їхніх руках є інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси здійснюється територіальний перерозподіл ВВП з метою збалансованого розвитку окремих регіонів. З їх допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

Місцеві фінанси являють собою фінансову базу місцевих ор­ганів влади та управління. Вони забезпечують регіональні потре­би у фінансових ресурсах та доходах, їх внутрішньотериторіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів—забезпечення відносної фінансової незалежності й автономності регіональних адміністративних формувань (областей, районів) та поселень.

1. Економіко-правові основи формування державних фінансів.

Головне призначення державних фінансів — за допомо­гою різних фінансових інституцій сприяти успішному еко­номічному й соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Це досягається завдяки методам і формам мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх для розвитку економіки, забез­печення соціальних гарантій населення, утримання армії, органів усіх ланок влади.

Сукупність зазначених форм і методів дістала назву фінан­сового механізму системи управління в державі. Від того, на­скільки він досконалий, залежать темпи економічного й соціаль­ного розвитку, добробут громадян. Важливе значення має й те, який обсяг фінансових ресурсів від їхньої загальної кількості, що створюються у державі, вона залучає в своє розпорядження й на які цілі використовує. Проте ці загальні показники ще не забезпечують повної характеристики ефективності функціону­вання державних фінансів.

Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічної системи основним призначен­ням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути задоволені через ринковий меха­нізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кож­ним громадянином з огляду на відповідні об'єктивні причини. До них належить зокрема, структурна перебудова економіки, боротьба з монополізмом, захист навколишнього сере­довища, оборона, правопорядок, захист тих громадян, які на ринку входять до числа споживачів — інваліди, діти, преста­рілі, проведення фундаментальних наукових досліджень, загальна освіта, підготовка кадрів, соціальне забезпечення й страхування, охорона здоров'я тощо. Виходячи з цього, держава будує свою фінансову політику, головним завданням якої є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів із метою прискорення зростання матеріального ви­робництва й добробуту населення. Для побудови такої моде­лі треба визначити рівень втручання держави у господарську діяльність виробничих структур і рівень зобов'язань держави в питаннях соціального забезпечення своїх громадян. Від цих факторів залежить, яка частка валового внутрішнього про­дукту має зосереджуватися у фінансових інституціях, створю­ваних державою.

Слід ураховувати, що необґрунтовано висока частка цент­ралізації фінансових ресурсів призводить до негативних нас­лідків, оскільки централізовано важко вести раціональний розподіл і забезпечити його ефективне виконання. Однак зни­ження централізації при високому рівні державної власності зумовлює безгосподарність і різні перекоси в розподілі та ви­користанні фінансових ресурсів, і врешті — фінансовий роз­лад у державі. Потрібна також оптимізація перерозподілу фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні населення. Якщо держава надмірно втручається в перерозподіл частки насе­лення у валовому внутрішньому продукті, це усуває стимули до праці, знижує темпи економічного зростання. Водночас невтручання держави в цей процес або значне їх скорочен­ня також має негативні наслідки — стримує розвиток осві­ти, науки, призводить до зубожіння деяких верств населен­ня тощо.

Перерозподільчі процеси, що здійснюються за допомогою державних фінансів, — це явище макрорівня, проте роль дер­жавних фінансів виявляється не меншою мірою у формах і ме­тодах мобілізації фінансових ресурсів. Важливе значення має те, як мобілізуються ресурси, якими каналами та в якій фор­мі відбувається їхній рух, на яких засадах вони виділяються й використовуються.

За умов ринку головною формою мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори й відрахування. Визначення об'єкта оподаткування або обчислення платежів, передбачених пільг, ставок податків і платежів, стро­ків сплати, відповідальності за несвоєчасну сплату є механіз­мом впливу на економічні та соціальні процеси, як й окрес­лює роль фінансів на мікрорівні.

При використанні ресурсів держава визначає метод фінан­сування витрат— пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування або самофінансування. Ринкова економіка пе­редбачає залучення коштів через випуск акцій, облігацій, різ­них кредитних зобов'язань. Це форма реалізації ролі фінансів у господарському механізмі держави.

Аналізуючи бюджетні дані різних країн, можна сказати, що ресурси, які перебувають у розпорядженні держави, знач­но більші в країнах із перехідною економікою, ніж у країнах з економікою ринкового типу. Наприклад, наприкінці 80-х років частка видатків усіх рівнів державного управління у ВВП європейських країн із перехідною економікою в середньому становила приблизно 55%. Однак ці частки не досить значні, якщо їх зіставити із аналогічними показниками низки промислово розвинутих країн із досконалими системами соціаль­ного забезпечення. Наприклад, у 1998 р. частка видатків усіх урядових рівнів у ВВП Нідерландів, Норвегії й Швеції стано­вила приблизно 60%, а щодо Австрії, Бельгії, Ірландії та Люк­сембургу вона перевищувала 50 %.

Правове регулювання фінансових процесів, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають грунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які в конкретний період поширюється дія правової норми; за­безпечують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб що­до мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових правових відносин є держава, гро­мадяни й підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, ста­новлять систему фінансового права, яка грунтується на конс­титуції держави. Так, Конституцією України передбачено, що кожний громадянин зобов'язаний сплачувати податки й збори в порядку й розмірах, встановлених законом. Громадяни по­винні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Конституцією передбачено, що до повноважень Верховної Ради України належить затвердження державного бюджету України, ухвалення рішень щодо звіту його виконання. Вик­лючно законами України визначаються: державний бюджет і бюджетна система України, система оподаткування, податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, гро­шового, кредитного та інвестиційного ринків; статус націо­нальної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внут­рішнього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу дер­жавних цінних паперів, їхні види й типи.

Окремі статті Конституції присвячуються бюджетній сис­темі. Так, Конституцією України передбачено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіальними громадами. Виключно Законом "Про Дер­жавний бюджет України" визначаються будь-які видатки дер­жави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спряму­вання цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про доходи й видатки дер­жавного бюджету України мають бути оприлюднені. Держав­ний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період із 1 січня до 31 грудня, а за виняткових обставин—на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект Закону "Про Державний бюджет України" на наступний рік. Разом із про­ектом закону подається доповідь про хід виконання державно­го бюджету України поточного року. Кабінет Міністрів Ук­раїни відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання державного бюджету України. Поданий звіт має бути оприлюднений. Контроль за використанням коштів державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

Конституцією України на Кабінет Міністрів як вищий ор­ган виконавчої влади покладено завдання проведення фінан­сової, цінової, інвестиційної та податкової політики. Він також розробляє проект Закону "Про Державний бюджет України" і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України державного бюджету України, подає до Верховної Ради України звіт про його виконання.

Аналогічні положення щодо державних фінансів мають міс­це в конституціях майже усіх країн світу, а в деяких із них дер­жавним фінансам відведено цілі розділи. На основі конституції приймається низка законів, що регулюють окремі сфери фінан­сових відносин. Це насамперед Закони "Про бюджетну систе­му України", "Про систему оподаткування України" та ін.

Від імені держави організаційну роботу щодо виконання чинного законодавства здійснюють фінансові органи. Систе­му фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, роз­робку й реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

На колегії розглядаються проекти нового фінансового за­конодавства, звіти керівних працівників міністерства й під­звітних йому фінансових органів, проекти бюджету й питання контролю за його виконанням. В апараті міністерства створю­ються управління й відділи. На Міністерство фінансів покла­дені такі основні функції:

— підготовка проекту державного бюджету України, по­дання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду — до Верховної Ради;

— організація виконання бюджетів, підготовка звіту про його виконання й подання звіту на затвердження до Верхов­ної Ради;

— розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів з фінансових питань;

— обгрунтування основних положень фінансової політики держави й подання на розгляд уряду й парламенту України концепції бюджетної та податкової політики;

— розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;

— здійснення контролю за дотриманням фінансового за­конодавства всіма органами управління;

• керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів.