100. Екологічний податок.
Платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: - викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення; - скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; - розміщення відходів; - утворення радіоактивних відходів; - тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.
Платниками податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива. Податок, що справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами.
Об'єктом та базою оподаткування є: -обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами; -обсяги та види забруднюючих речовин, які скидаються безпосередньо у водні об'єкти; -обсяги та види розміщених відходів, крім обсягів та видів відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях суб'єктів господарювання; -обсяги та види палива, у тому числі виробленого з давальницької сировини, реалізованого або ввезеного на МТУ податковими агентами; - обсяги та категорія радіоактивних відходів, що утворюються внаслідок діяльності суб'єктів господарювання та/або тимчасово зберігаються їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк; - обсяги електричної енергії, виробленої експлуатуючими організаціями ядерних установок.
111. Податкова політика — невід’ємна складова загальної економічної політики держави. Оскільки її реалізація насамперед пов’язана з наповненням дохідної частини Держ. бюджету, тому її вважають складовою бюджетно-податкової політики держави. Податкова політика — це політика держави у сфері оподаткування, яка передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей. Податкова політика визначається рівнем державного втручання в економічний розвиток. Відповідно до цього вона за своїм характером може бути активною, нейтральною та пасивною. Здійснюється податкова політика через існуючий механізм оподаткування — сукупність правових та організаційних форм, способів, методів, інструментів, що регулюють податкові відносини між економічними суб’єктами. Податкова політика і податковий механізм визначають роль податків у суспільстві, що тісно пов’язана з виконанням державою її функцій. Розмежування податкової політики та механізму оподаткування, що реально діє в країні, дає змогу зрозуміти об’єктивність податків та суб’єктивну діяльність держави щодо цього. Принципи формування податкової політики виступають основними критеріями оцінки якості податкового механізму: Принцип достатності — обумовлює забезпечення достатніх доходів усіх бюджетів для фінансування їх видатків. Принцип податкоспроможності — означає, що тягар оподаткування має бути поставлений у залежність безпосередньо від конкретного доходу та рівня добробуту. Прин. рівнонапруженості — передбачає, що зобов’язання перед бюджетом щодо сплати податків встановлюється для всіх платників відповідно до їх можливостей і результатів діяльності шляхом єдиних або диференційованих ставок. Пр. системності та внутрішньої цілісності опод. — відображається у взаємопов’язаності, узгодженості змін основних податкових показників при зміні ключових параметрів, спрацьовує на єдність економічного простору країни. Пр. стабільності в опод. — означає, що податкова си-стема має залишатись сталою протягом кількох років, що забезпечить інтереси не тільки платників податків, але й держави; зміна механізму має відбуватись еволюційним шляхом. Пр. гнучкості оподаткування — означає, що податковий механізм може оперативно змінюватись у бік зменшення або збільшення податкового тягаря згідно з об’єктивними потребами і можливостями держави. Пр. ефективності опод. — означає наявність інструментів у под. механізмі, що стимулюють економічне зростання, господарську діяльність підприємств і підприємців.
112. Податковій політиці в системі державного регулювання властиві такі особливості: тісний зв’язок податків з державною владо, для якої вони є найважливішим джерелом доходів; обов’язків законодавчо встановлений характер платежів; вплив податків на економічні та соціальні процеси. Ефективність податкової політики можна оцінити на двох рівнях: необхідному та достатньому. Необхідний рівень ефект реалізації подат політики охоплює фінансове забезпечення функцій держави, тобто апарату управління. Достатній рівень ефективності реалізації податк. пол.. визначає, що дії держави у сфері оподаткування дозволяють їй не лише забезпечувати своє функціонування, але й використовувати фінансові ресурси та інструменти впливу для досягнення цілей суспільного розвитку. Кількісними критеріями ефективності ПП за цим напрямом може бути: рівень збирання бюджетних доходів у цілому і податків і зокрема, величина бюджетного дефіциту, параметри та швидкість зростання держ боргу, обсяг фінансових ресурсів, що спрямовуються на погашення держ. боргу, величина бюджетної заборгованості внасл наявної несплати ПЗ тощо, та ін..одночасно напрямами для підвищення ПП виступають: 1. Можливість ПП збільшити джерела доходів. 2. Здатність ПП визначити прийнятну подат. базу. 3. Направленість ПП на мінімізацію затримок у сплаті податків. 4. Нейтральність ПП відносно стимулів. Сучасними орієнтирами ефективної ПП у Європі та світі: посилення фіскальних позицій податків на споживання оскільки непряме оподаткування є певною гарантією наповнення бюджету за умов погіршення економічної кон’юктури; перегляд обтяжливої для підприємницького сектору і держфінансів зхєвропейської соц. доктрини; ліквідація податкових гаваней для запобігання підриву фінансової основи «держави загального добробуту»; посилення фіскальних позицій екологічного оподаткування як інструменту вирішення глобальних екологічних проблем. Ефективність ПП оцінюється за ступенем виконання нею незалежних функцій.
113. Мета податкової політики в значній мірі обумовлена також соціально-економічною будовою суспільства, стратегічними завданнями розвитку економіки держави, участі держави в міжнародному поділі праці. При формулюванні цілей податкової політики слід виходити з об’єктивних функцій податків, тобто вираження їх сутнісних властивостей, суспільного призначення податку як інструменту перерозподілу національного доходу. Виходячи з переліку основних податкових функцій визначимо цілі податкової політики. 1. Фінансова ціль. Забезпечення потреб усіх рівнів влади у фінансових ресурсах, достатніх для проведення економічної і соціальної політики, а також для виконання відповідними органами влади покладених на них функцій. Дана мета є практичним втіленням фіскальної функцій податків і реалізується через відстоювання державною владою позицій з таких питань, як частка податків у валовому національному продукті і загальній сумі доходів бюджетної системи, заходи податкового контролю, відповідальність за податкові правопорушення. 2. Економічна ціль. Досягнення гнучкого економічного розвитку країни, регіонів, муніципальних утворень, окремих суб’єктів господарювання. Регулювання економіки – прояв розподільчо-регулюючої функції податків через використання податкових режимів для накопичень та інвестицій, співвідношення прямих і непрямих податків, визначення крайніх меж податкових вилучень для окремих галузей і сфер діяльності. 3. Соціальна ціль. Згладжування нерівності в рівнях доходів населення, що виникає в процесі ринкових відносин. Дана мета податкової політики безпосередньо пов’язана з соціальною функцією податків і виявляється через прогресивне оподаткування, встановлення межі податкових вилучень для окремих прошарків і класів населення, співвідношення прямих і непрямих податків. У фінансовій науці виділяють такі три форми податкової політики: 1. Політика максимальних податків. При проведенні такої політики держава застосовує достатньо високі податкові ставки, скорочує податкові пільги і запроваджує нові податки з метою максимального збільшення суми податкових надходжень. За умови, коли відсутні економічні, соціальні і політичні передумови для проведення політики максимальних податків (економічна криза, надзвичайний політичний стан, війна), зразу ж проявляються негативні наслідки: 2. Політика економічного розвитку. Держава в максимально можливих розмірах податкового навантаження враховує не тільки фіскальні інтереси, а більше уваги приділяє економічним інтересам податкоплатників. Послаблюючи податкове навантаження на бізнес, держава стимулює нарощення фінансових ресурсів у податкоплатників і створює умови для розширення суспільного відтворення. 3. Політика виважених податків. Суть такої політики полягає у встановленні такого рівня оподаткування, який би максимально забезпечив фіскальні інтереси держави і одночасно не підтримав би економічних інтересів податкоплатників.
114. Податкова система — сукупність податків і зборів, механізмів і способів їх розрахунку та сплати, а також суб'єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів. Суттєві умови оподаткування, що характеризують податкову систему держави в цілому:
— порядок встановлення і введення в дію податків і зборів;
— види податків і зборів;
— права та обов'язки платників податків;
— порядок розподілу податків між бюджетами різних рівнів;
— відповідальність учасників податкових відносин.
Векторами макроекономічної ефективності податкової політики є:
— можливість податкової політики збільшити джерела доходів бюджету;
— здатність податкової політики визначати прийнятну податкову базу;
— спрямованість політики податків на мінімізацію витрат на їх сплату.
Таким чином, податкова політика як складова економічної політики базується на діяльності держави у сфері запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Кожна конкретна податкова система, тобто сукупність податків, зборів (обов'язкових платежів) у взаємозв'язку і взаємодії з платниками й органами контролю, є відображенням податкової політики, що проводиться державою, і критерієм її ефективності.
115. В регулюванні ринку країн Західної Європи можна виділити два періоди: інтенсивного розвитку механізмів державного регулювання і дерегулювання. В період після “великої кризи” в Західній Європі почали широко використовуватись різні форми втручання держави в економіку. В довоєнний і післявоєнний період розвиток господарських систем Західної Європи відбувався у відповідності з основними рецептами кейнсіанства. Держава активно кооперувалась з приватним капіталом, беручи на себе відповідальність за створення нових галузей і реконструкцію старих. Для 50—60-х років характерне досить сильне втручання в економіку, прийняття обов'язкових для підприємств планів. В 70-х роках був здійснений перехід до індикативного планування, яке дозволило на демократичній основі координувати позицію держави і приватного бізнесу. В практиці державного регулювання економіки США широко використовується система державних замовлень(атомна, аерокосмічна промисловість, електротехнічна ..). Важливе місце в регулюванні ринку США відводиться фіскальній політиці. Суть її полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони допомагали гасити коливання економічного циклу, сприяли, високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом'якшували дефляцію (застій). Сучасна японська економіка відрізняється від західно-європейської і економіки США значно вагомішою роллю державної участі. Другим напрямком державного регулювання в Японії є різні форми виливу на приватний капітал. Форми дії на приватний капітал в Японії охоплюють систему жорстких юридичних заходів з відповідними формами контролю через адміністративний апарат і поліцію, контроль з боку державних органів управління, систему економічних заходів. Європейська організація податкових адміністрацій, зокрема: надає сервіс кооперативної технічної допомоги, яку просять членами ЄОПА, готує і випускає підсумкові доповіді; проводить освітні семінари для членів ЄОПА, в ході яких розбираються окремі проблеми податкового адміністрування і оподаткування (трансфертне ціноутворення, оподаткування фінансових інструментів, шахрайство з ПДВ, застосування податкових угод, стягнення податків, податкові розслідування, ризик-менеджмент у сфері справляння податків, електронні засоби і техніки перевірок, роль засобів масової інформації та їх відносини з податковою адміністрацією тощо); надає майданчик для зустрічей груп членів ЄОПА (група по освіті платників податків та послуг, що надаються платникам податків, група по режиму великих платників податків та їх перевіркам, група по виявленню і запобіганню шахрайства з ПДВ, група по режиму специфічних галузей – будівельної галузі), які обговорюють питання, пов'язані з певними практичними аспектами податкового адміністрування; надає майданчик для діяльності робочих груп, які досліджують окремі проблеми податкового адміністрування і оподаткування.
116. Неподаткові доходи - це врегульовані правовими нормами обов’язкові та добровільні платежі до Державного та місцевого бюджетів, держ цільових фондів, позабюджетних фондів, які вносяться юридичними та фізичними особами, мають, цільовий, відплатний або компенсаційний характер і не залежать від доходу платника.
У складі публічних доходів важливе місце займають неподаткові платежі, які вирізняються великою різноманітністю та відрізняються за методами і формами справляння, джерелами, суб’єктами платежів. Неподаткові надходження: 1) доходи від власності і підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежів, доходи від некомерційного та публічного продажу; 3) штрафи та фінансові санкції; 4) інші неподаткові надходження. Неподаткові доходи класифікують за наступними ознаками: 1) за соціально-економічною ознакою виділяють: - від держ. господарства, які утворюються головним чином в результаті використання майна і прир. Ресур. держави; - від перевищення валових доходів над видатками НБУ; - плата за розміщення тимчасово вільних коштів державного бюджету. 2) За конкретними підставами стягнення непод. плат., які дають можливість конкретизувати їх склад і визначити відповідні форми їх надходження в бюджет та держ цільові фонди: - неподаткові доходи у вигляді страхових внесків до держ цільов фондів, що справляються у вигляді ЄВ на загальнооб. Держ соц. Страх.; - неподаткові доходи, які випливають з права публічної власності; - непод доходи штрафного та компенсац хар-ру. 3) за територіальним рівнем: - державні неподат надходження; - місцеві непод надходж.; - змішані. 4) за методом формування неподаткові доходи: - добровільні надходження; - доходи обовязк. Характ.
117. Єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування являє собою консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. База нарахування єдиного внеску визначається залежно від категорії платників єдиного внеску, при цьому враховуються чинні розміри страхових внесків на окремі види соціального страхування. Розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, та пропорції його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування. Розмір єдиного внеску для роботодавців встановлюється у відсотках до бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класу професійного ризику виробництва, куди віднесено підприємство, з урахуванням виду його економічної діяльності. При цьому для кожного підприємства з визначеним класом професійного ризику встановлено один розмір єдиного внеску, який залежно від класу професійного ризику виробництва становить від 36,76 % до 49,70 %. Нарахування єдиного внеску здійснюється платниками самостійно на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок. Єдиний внесок не включається до складу податків або інших обов’язкових платежів системи оподаткування, на нього не поширюється податкове законодавство.
118. Єдиний збір встановлюється щодо транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, визначених у статті 5 цього Закону, які перетинають державний кордон України, і справляється за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон України відповідно до законодавства України санітарно-епідеміологічного, ветеринарно-санітарного, фітосанітарного, екологічного контролю товарів (у тому числі у формі попереднього документального контролю) та радіологічного контролю товарів і транспортних засобів, за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням встановлених розмірів загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів. Єдиний збір справляється одноразово залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит) за єдиним платіжним документом в залежності від виду, місткості або загальної маси транспортних засобів. Ставки єдиного збору встановлюються цим Законом у євро та не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Єдиний збір справляється у національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день сплати цього збору. Єдиний збір не може перевищувати вартість витрат, пов'язаних із здійсненням митного при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, та витрат, пов'язаних з відновленням автомобільних доріг. Контроль у частині відповідності ставок зборів фактичним витратам на здійснення усіх видів контролю вантажів і транспортних засобів, зазначених у цьому Законі, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Ставки єдиного збору за здійснення у пунктах пропуску через державний кордон України контролю вантажів і транспортних засобів, плата за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України (за кожен кілометр проїзду) та додаткова плата за кожен кілометр проїзду автомобільних транспортних засобів з перевищенням встановлених розмірів, загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів встановлюються таких розмірах:
119. Державне мито – це плата, що стягується за здійснення уповноваженими на це органами та посадовими особами юридично значимих дій та видачу ними правових документів, що мають правове значення, в інтересах платників. Стягується з метою покриття витрат, які виникають у зв’язку з вчиненням цих юридично значимих дій. Головна особливість державного мита – індивідуальна відплатність. Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами. Державне мито справляється: 1) із позовних заяв, заяв у справах окремого провадження, з апеляційних і касаційних скарг на рішення місцевих судів, а також за видачу судами копій документів; 2) із позовних заяв, що подаються до господарських судів, апеляційних і касаційних скарг на рішення господарських судів, і заяв кредиторів у справах про банкрутство, 3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів; 4) за реєстрацію актів цивільного стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану і свідоцтв у зв'язку із зміною, доповненням, виправленням і поновленням записів актів цивільного стану; 5) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання; 6) за видачу дозволів на право полювання та рибальства; 7) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах; 8) інше. Від сплати державного мита звільняються:1) позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин; 2) позивачі - за позовами про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника;3) позивачі - за позовами про стягнення аліментів;4) сторони - із спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також пов'язаних з виплатою грошової компенсації, поверненням майна або відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" ; 5) позивачі - за позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином; 6) державні і громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, 7)споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
120. Предметом ліцензування є ліцензія, власне, на дії з якою (видача, переоформлення, анулювання тощо) спрямовані дії уповноважених державою суб'єктів. Під ліцензією за Законом про ліцензування розуміється документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензія засвідчує право ліцензіата на провадження відповідної діяльності. Якщо йдеться про юридичних осіб, їх права на провадження будь-якого виду діяльності первісно закріплюються в установчих документах. Права ж фізичної особи на провадження такої діяльності, як вже йшлося вище, випливають з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом (ст. 42 Конституції). Проте до моменту отримання ліцензії на провадження діяльності, що підлягає ліцензуванню, їх права мають лише потенціальний характер. Реально користуватися цими правами як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності можуть лише після отримання ліцензії. Ліцензуванню підлягає господарська діяльність, до якої за Законом про ліцензування належить будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт, що здійснюється юридичними особами, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності. Ліцензуванню, зокрема, підлягають такі види господарської діяльності: - пошук (розвідка) корисних копалин; - виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м на секунду, торгівля вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м на секунду; - виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння, торгівля виробами з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; - виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; - виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;- постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом; - медична практика; - ветеринарна практика; - організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей; - будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж); - надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі).