93. Основні мотиви лірики ш. Петефі. Поема ш. Петефі «Витязь Янош».

ПЕТЕФІ, Шандор — угорський поет. Перший вірш Петефі «Пияк» («Aborozo») з'явився в журналі «Athenaeum» 1842 р. У 1844 р. Петефі вирушив у Пешт з наміром видати свої вірші. Велику допомогу юному поетові надав відомий поет-романтик М. Верешмарті, й того ж таки року вийшла друком перша поетична книга Петефі «Вірші» («Versek»). У своїй першій книзі Петефі звертається до жанрів народної пісні, пейзажних замальовок та любовних віршів, жанрових образків. Він пориває з умовностями класицистичної поезії, протиставляючи ш простоту і природність народної пісні. П. не просто запозичує окремі фольклорні мотиви, ритміку й образний лад народної поезії, а й стає виразником народних дум і сподівань, народного погляду на дійсність. Деякі з ранніх віршів Петефі сприймалися народом як частина фольклорної культури («Торг» — «Alku», 1845). Героями багатьох поезій Петефі стають прості люди, селяни, наймити, пастухи, що нерідко зображаються на тлі широких степів. Світ природи у Петефі, як у багатьох поетів-романтиків, — царство свободи, якої поет не може знайти у суспільстві. З арсеналу романтичної поезії Петефі запозичує образи розбурханої природної стихії: моря, бурі, грози, вітру («Розбурхане море», «Змовкла грозова арфа бурі», «Вітер», «Тиса»), які передають не суб'єктивний душевний стан поета-романтика, а часто символізують міць народного духу, приховані можливості народного характеру. Основні тенденції ранньої творчості Петефі найповніше виражені у його епічних поемах «Сільський молот» («A helyseg kalapacsa») і «Витязь Янош» («Janos vitez», обидві — 1844). У герої-ко-комічній поемі «Сільський молот» Прописуючи незначні події — бійку у корчмі, використовує високий, пишномовний стиль рицарської поезії, що створює комічний ефект і дозволяє поетові висміяти прибічників консервативної естетики, літературної умовності і манірності. Водночас Петефі є чудовим ліриком, співцем природи і кохання. У його віршах ліричного плану навдивовиж органічно поєднуються щирість почуттів із безпосередністю їхнього вираження: Ковзкий сніжок. Біжать санки. До церкви милу повезли, Вінчати милу повезли, Од серця в мене відняли. Коли б я снігом бути міг, — Попід саньми б заметом ліг, Щоб коні кинули її В обійми пристрасні мої. Щоб на уста поклав я їй Останній поцілунок свій, На серце їй упав би я, Розтав би — й смерть прийшла б моя. («Ковзкий сніжок», пер. Л. Первомайського)

У 1845—1846 pp. Петефі написав ліричний цикл «Хмари» («Felhok», 1845-1846), у якому головне місце займають мотиви світової скорботи. Поет гостро відчуває дисгармонію світу і сумнівається у можливості віднайти гармонію, не знає шляхів її досягнення. Фольклорно-казкова поема «Витязь Янош» — розповідь про простого селянського парубка та його неймовірні пригоди. Герой перемагає велетнів та чаклунок, знаходить живу воду і здобуває щастя у «країні мрії», що символізує майбуття народу. Демократизм, переконаність у необхідності змін, віра у майбутнє народу, простота і виразність форми наближають поему до справжнього народного епосу.

Перші хвилини 1823 року. Невеличке містечко Кішкереш, що в Угорщині. У родині збіднілого угорського дворянина народжується дитина — хлопчик, якому судилося стати окрасою не тільки угорської, а й світової літератури. Це Шандор Петефі. На стіні будинку, у якому поет провів останню ніч свого життя, вирізьблено слова: «Тут він був ще людиною, звідси вийшов у свій великий шлях, щоб стати зорею. Сяйво її вічне». І справді, ясною, незгасною зорею сяє нам з літературного Олімпу творчість відомого поета. Хоч батьки його були людьми невеликих статків, проте вони намагалися дати синові освіту. Майбутній поет навчався по багатьох містах (батько шукав йому найкращих учителів). Із захопленням оволодіває він угорською, німецькою, латинською мовами^ читає угорських та зарубіжних письменників-класиків та вивчає фольклор, що пізніше стане основою багатьох його творів. Але, на жаль, справи батька дедалі стають все гіршими. І для молодого Петефі починаються роки поневірянь. Він то служить у війську, то працює в театрі, то займається перекладами, час від часу перебиваючись випадковими заробітками. 1842 року поет публікує свої перші вірші, які принесли йому визнання. Роки бідності і поневірянь збагатили життєвий досвід поета. Він побачив у всій його непривабливості життя простого трудового народу. Але відчув він і його великі, невичерпні сили, які поки що не виявилися сповна і які поет зумів показати у своїй літературній творчості. Один із таких творів — поема-казка «Витязь Янош», яка має чітку, яскраву фольклорну основу. Уже з перших рядків поеми автор знайомить нас з головним героєм Янчі — майбутнім витязем Яношем. Далі поет веде нас у свій неповторний світ поезії, у якому все дивує: велетні, витязь-богатир, якому судилися далекі мандри, незвичайні пригоди, де на нього чекають небезпечні випробування, з яких він з честю виходить, чарівна країна фей і нарешті зустріч із коханою. Але разом із тим ми бачимо у цій поемі-казці і цілком реальні речі: тяжкі поневіряння хлопчика-пастушка, його коханої дівчини, сироти Ілушки, над якою збиткується зла мачуха. У центрі поеми — витязь Янош. Спочатку ми бачимо його бідним пастушком, який не має ні батька, ні матері і змушений заробляти на шматок хліба у багатія. І єдиною його радістю було кохання до бідної дівчини-сироти Ілушки. Але коли на пасовиську у нього пропадають вівці, хазяїн, розгнівавшись, ледве не вбиває Яноша, і той вирушає у мандри — шукати щастя по світу. І тут його характер, сила волі, самовладання виявляються на повну силу. Зустрівшись із розбійниками, він не тільки не лякається їх, а й знищує, коли ті поснули. Добраніч, — Янчі їм, — будити вас не буду, Підніме сурма вас у день Страшного Суду. Ви світло багатьох очей згасили в світі. Я вічну тьму нашлю на вас, кати неситі. Далі стежка привела Яноша до гусарського полку. Мужньо й відважно воює він із турками і навіть визволяє з полону французьку принцесу, батько якої на радощах хотів одружити її з Яношем. Але, зберігаючи вірність коханій Ілушці, він відмовляється від принцеси й королівського трону. Отже, забудь мене, красуне королівно. Я Ілушку свою кохатиму все рівно. Й не буде у житті для мене важче втрати, Хай навіть смерть сама мене не схоче брати. Проте коли нарешті прийшов він після мандрів у своє село, то дізнався, що кохана його померла, «бо було і горя й сліз у бідної немало, а мачушина злість вкінець її зламала».І знову в розпачі вирушає у Далекі мандри витязь Янош. Доведеться пройти йому через небезпеки й злигодні, аж поки дістанеться він до країни фей, де й станеться диво: воскресне його кохана Ілушка. У царстві фей Яноша й Ілушку повінчали й вибрали на царство. Так врешті-решт витязь Янош зазнав щастя й долі. В образі витязя Яноша Ш. Петефі показав розбуджену силу народу, який здобув собі щасливе заможне життя. Саме таким — вільним і щасливим — і хотів бачити свій народ його великий син Шандор Петефі.