90. Зображення історичного минулого, Запорозької Січі, українського козацтва в повісті м.Гоголя «Тарас Бульба».

Запорозька Січ, дивовижний суспільний лад, відомий світовій науці як козацька християнська республіка, а запорозькі козаки — бойова сила, сформована на демократичних засадах самим народом. Січ була у всіх на вустах, про неї говорили як про якесь царство волі і права, про неї співали кобзарі, складали пісні й легенди. Це був оплот козацтва в Україні. Сюди з усієї України тікали старі й молоді козаки, шукаючи притулку від ганьби, загоюючи рани. З самого початку свого існування Запорозька Січ була осередком волелюбності, звідси, по суті, починалися всі виступи проти поневолювачів. «Запорозька Січ — то гніздо, звідки вилітають усі ті горді та міцні, як леви, звідки розливається воля й козацтво на всю Україну». У своїй відомій повісті «Тарас Бульба» М. Гоголь змальовує досить яскраво й достовірно життя і звичаї Запорозької Січі. Давайте ж разом із Тарасом Бульбою та його синами — Остапом і Андрієм — героями повісті — вирушимо на Запорозьку Січ. Запорозька Січ зустріла їх трудовим напруженням. При в'їзді Бульбу та його синів «оглушили п'ятдесят ковальських молотів, які били в двадцяти п'яти кузнях». Для того щоб утримувати багатотисячне військо, одягнути й нагодувати його, забезпечити військовим обладунком, потрібна була праця багатьох людей; тут добували руду, вугілля, випасалися череди волів, коней, споруджувалися човни, підводи тощо. «Могутні кожум'яки сиділи під дашками ґанків на вулиці й м'яли своїми дужими руками волячі шкури. Крамарі під ятками сиділи з купами кременів, кресалами й порохом». Сама ж Запорозька Січ являла собою сувору військову організацію, бастіон, де проходили навчання молоді козаки. «Проте Січ не любила занадто завантажувати себе військовими вправами й гаяти час; юнацтво виховувалося й освічувалося в ній самим досвідом, в самому розпалі битв, які через те майже не припинялися. А в перервах козакам нудно було братися за вивчення якої-небудь дисципліни, крім хіба стрільби в ціль та зрідка кінських перегонів». Та все ж таки необхідною військовою наукою молоді козаки оволодівали: вчилися шабельного бою, вчилися влучно стріляти, вести рукопашний бій чи облогу, керувати човном і таке інше. Слід також звернути увагу на суворі звичаї та закони, яким підкорялися усі абсолютно козаки, без винятку. «Коли козак прокрався, потяг яку-небудь дрібничку, це вже вважалося ганьбою для всього козацтва: його, як безчесного, прив'язували до ганебного стовпа і клали коло нього кия, яким кожен, хто проходив, мусив ударити його, аж поки не забивали до смерті. Боржника, що не сплачував, приковували ланцюгом до гармати...» Але найбільша й найстрашніша кара була визначена за смертовбивство. «Тут-таки, при ньому, викопали яму, спустили туди живого убивця й на нього поставили труну з тілом убитого, а потім обох засипали землею». Жорстоку кару визначали й тому, хто порушував «перший закон» — закон вірності вітчизні й вірі. За зраду та зв'язок із ворогами вітчизни зрадника сина карає батько. Старший Бульба, добре знаючи Запорозьку Січ, її звичаї та порядки, вирішує відправити синів саме туди. «На тому ж таки тижні виряджу я вас на Запорожжя. От де наука, то наука! Там вам школа; тільки там наберетесь розуму». Він розуміє, що саме тут його сини стануть справжніми козаками-лицарями, адже характер людини формується у жорстоких випробуваннях, у кривавих боях загартовується воля і мужність, зростає військова вправність, вірність обов'язку і дружб