84. Проблематика і художні особливості збірки у. Уїтмена «Листя трави». Філософський характер збірки, особливості поетики

Трансценденталізм (з лат. - той, що виходить за межі, даний поза досвідом) - самобутня релігійно-філософська й етична система, яка розвивала національну філософську традицію в США. Трансценденталізм відіграв значну роль у становленні філософських засад пізнього романтизму США, був світоглядним та естетичним орієнтиром для Н.Готорна, Г.Мелвілла, У.Уітмена

УОЛТ УЇТМЕН (1819-1892) - американський поет, оригінальний мислитель, публіцист, критик, прозаїк, автор відомої книги "Листя трави".

Предки поета були вихідцями з Голландії. Народився він 31 травня 1819 року в бідній фермерській родині в селищі на острові Лонг-Айленд (неподалік від Брукліна). У багатодітній сім'ї було дев'ятеро дітей, серед яких Уолт був старшим. Разом із братами він допомагав батькові. Деякий час (1825-1830) відвідував бруклінську школу, але син теслі не міг здобути гарну освіту. Здебільшого Уолт Уїтмен займався самоосвітою. Серед його улюблених письменників - імена Шекспіра, Діккенса, Жорж Санд, Беранже, Купера.

Трудова біографія Уїтмена налічувала багато професій: розсильний, друкар-складальник, учитель, журналіст, редактор провінційних газет, тесля, санітар під час війни між Північчю та Півднем. Уолт Уїтмен любив подорожувати. За свідченням біографів, він пішки пройшов через 17 штатів. Його любов до усамітнення дивувала оточуючих.

Особливості індивідуального стилю Уолта Уїтмена:

o схожість образів ліричного героя і творця збірки;

o поєднання конкретного, чуттєво образного плану і плану абстрактного, філософського значення;

o змалювання життя в контрастах (протилежність образів);

o створення своєрідних "каталогів" (переліку чогось, конкретизації);

o дія музичного принципу на всіх рівнях поетичної композиції;

o форма вірша - верлібр;

o внутрішній і зовнішній ритм;

o поступове наростання емоційної напруги;

o використання прийомів ораторського мистецтва (риторичних запитань, окличних речень, звернень);

o космізм;

o схильність до символіки

Збірка Уолта Уїтмена "Листя трави" посіла важливе місце серед поетичних надбань світової літератури. Творчий доробок поета приваблював читачів різноманітністю тематики, оригінальністю стилю, широким жанровим діапазоном. За Уїтменом, життя кожної людини – найзвичайніше – наповнене змістом. І його любов до людства (народів) – не проза, бо вона якраз і виростає із любові до кожної окремої людини, він захоплюється досконалістю людського єства і дуже страждає, спостерігаючи невідповідність між красою і величчю людини та її жалюгідною долею.

Ліричний герой «Листя трави» є представником «всіх епох і всіх земель», і тому автор прагне за допомогою завершених циклів різних за жанром віршів і поем розкрити його в усьому розмаїтті часових і просторових взаємозв’язків від народження і до самої смерті, розповісти про об’єктивну дійсність, яка існує поза людиною, замислитись над призначенням людини у всесвіті, виявити в «звичайній людині» безсмертну

її сутність. Циклічність: народження – праця – смерть – безсмерття властива всій книжці в цілому і окремим творам (поема «Пісня про себе»).

Уїтмен універсальний. Він оспівує рух зірок і разом з тим рух кожного атома, кожної крихітної часточки всесвіту. Уже сама назва його книги «Листя трави» відбиває цю особливість його поетичного бачення: люди бачать траву, але хто з них схиляється до травинки – «листочка трави»?. Це робить Уїтмен, поет – закоханий в життя, в кожну його травинку.

Тема книги – людина, сам Уолт Уїтмен, сюжет – взаємовідносини людини і всесвіту, ідея – вічна і неухильна віра в торжество людини.

За жанром – це ліроепічний твір. Тут існує зв’язок ліричної і епічної стихії – «я» поета, його духовної сутності і об’єктивної реальності, «речового світу»,«трави» – зв’язок не зовнішній. Книга будується як  і поєднання цих стихій. В фіналі образ «трави» і «я» поета – нероздільні. 

"Листя трави" - збірка, яка прославила ім'я письменника. За життя поета вийшло дев'ять видань цієї книги. Перше її видання (1855) він набрав власноруч. Воно було здійснене за кошти автора, без вказівки на його ім'я. Книга містила 12 віршів і поем без назви. Але тут був його портрет і згадувалося про те, що права на видання мав Уолт Уїтмен. На обкладинці домінував зелений колір. "...Це прапор моїх почуттів, зітканий із зеленої тканини - кольору надії", - пояснював поет. "Листя трави" - це переважно спроба передати мою власну емоційну та особистісну природу...спроба деталізовано від початку до кінця відтворити Особу, людське єство (мене самого в другій половині XIX сторіччя в Америці) і зробити це вільно, вичерпно і правдиво", - писав Уітмен

Упродовж усього життя з кожним черговим виданням поет поповнював збірку, залишаючи символічну назву "Leaves of Grass", яка могла перекладатися по-різному - "листя", "стебла", "паростки", "аркуші" трави. Третє видання (1860) налічувало вже майже 100 віршів. Дев'яте (1892) - 400 поезій різного обсягу.

Твори, які ввійшли до збірки, автор поділив на 15 циклів. До кожного ввійшли поезії, об'єднані за певними темами. Цикли мали відповідні назви: "Присвяти" (оспівування простої окремої особистості, людей різних професій; розкриття очевидних істин життя), "Діти Адама" (показ гармонії фізіологічного і духовного в людині; оспівування краси людського тіла, фізичного і платонічного кохання), "Аїр благовонний" (розкриття ідей демократії; тема дружби, братерства, любові), "Перелітні птахи" (оспівування сили, можливостей молодого покоління; заклик до нового життя; сподівання на зміни в суспільстві), "Морські течії" (філософсько-пейзажна лірика), "При дорозі" (антирабовласницькі мотиви; незмінні картини життя), "Барабанний бій" (події Громадянської війни в США 1861-1865 p.p.; роль поета і поезії в роки війни), "Пам'яті президента Лінкольна" (вірші, присвячені президенту Лінкольну), "Осінні ручаї" (тема свободи, життя і смерті; проблема екології; мотиви повстання), "Шепіт божественної смерті" (безсмертя після смерті), "Від полудня до зіркової ночі"(музика кохання; негаразди життя; революція в Іспанії; "ніч, сон, смерть і зірки"), "Пісні розставань" (щасливе майбуття; схід і захід життя), "Дні семи десятиліття" (сенс щастя; підведення підсумків життя; мотиви самогубства; тема справжніх переможців), "Прощавай, моє Натхнення!" (оспівування сили поета, смерті в ім'я свободи, безсмертя і добра), "Ехо минулих літ" (відречення від небажаних фактів; визнання й оспівування життя, в якому люди стали рівноправними).

У збірці "Листя трави" наявні наскрізні теми й образи. Виділимо такі наскрізні теми: Людина - Особистість - Жінка - Чоловік; життя і смерть; Тіло і Душа; війна; Демократія; Природа; щастя. Серед наскрізних образів можемо виділити такі: Життя, Смерть, Сонце, Море, Повітря, Земля, Кохання.

У поезіях "Одне я співаю", "Коли я міркував у тиші", "На кораблях в океані", "Історику" (цикл "Присвяти") Уолт Уїтмен визначив зміст збірки, вдався до визначення образів "Листя трави": "пою я войну", "жизнь, безмерную в страсти", "Человека Новых Времен", "войну, куда более долгую и великую, чем любая другая", "изменчивое счастье", "песню битвы", "Тело и вечную Душу". Свою книгу автор назвав "поемою", порівняв її з кораблем - "одиноким парусником, рассекающим эфир, бегущим к неизвестной цели, но всегда уверенным".

Спеши, спеши, моя книга! Раскрой свои паруса, утлое судёнышко, над величественными волнами. Плыви всё дальше и пой, во все моря, через безграничную синь, неси мою песню...

У поезіях "Штатам", "Народжений на Поманоці" (вірші 3,4,14,18), "Чую, співає Америка" (цикл "Присвяти"), "Для тебе, Демократія", "Пісня різних професій", "Наснилося мені місто", "Я бачив дуб у Луїзіані" (цикл "Аїр благовонний"), "Піонери! Піонери!" (цикл "Перелітні птахи"), "Європа", "Бостонська балада", "Нашим штатам" (цикл "При дорозі") відчутні політичні мотиви (підтримка ідей демократії, мрії про утопічне місто, сподівання на нове життя, в якому всі будуть рівноправними, ототожнення сили й величі Штатів із впливом релігії). Автор розкрив проблему культурного й економічного розвитку Америки, її становища на міжнародній арені.

Ліричний герой Уїтмена закликав до боротьби, до зміни життя на краще, пропонував брати приклад з країн, які прийняли ідеї демократії, беззаперечно вірить у свободу, проголошуючи:

Свобода! Пусть другие не верят в тебя, но я верю в тебя до конца.

Поет критично ставився до керівництва Америки, прагнув довести думку, що віра мали велике значення для досягнення успіху в будь-якій сфері життя, а особливо - для перемоги.

Я стою в стороне и смотрю, и меня глубоко изумляет,

Что тысячи людей идут за такими людьми, которые не верят в людей.

Оспівуючи просту окрему особистість, змальовуючи людей різних професій, розкриваючи очевидні істини життя, Уїтмен залишив за читачем право вибору:

Ты уже не будешь брать все явления мира из вторых или третьих рук,

Ты перестанешь смотреть глазами давно умерших или питаться книжными

призраками,

И моими глазами ты не станешь смотреть, ты не возьмёшь у меня ничего, Ты выслушаешь и тех и других и профильтруешь всё через себя.

Погляд на людське тіло в поезії письменника-трансценденталіста нагадував ставлення до нього древніх греків, що не було характерним для літературної традиції XIX ст. Не випадково пуританська Америка не сприйняла його. Романтики оспівували людську душу, Уїтмен оспівав гармонію душі і тіла. Найбільш яскраве вираження ця тема знайшла у циклі "Діти Адама".

Поезії "Про тіло електричне я співаю", "Час безумству и щастю", "Одного разу, коли я проходив містом", "Коли я, як Адам" оспівали красу людського тіла, вільного кохання, фізичних стосунків між чоловіком і жінкою.

У поезії "Про тіло електричне я співаю" Уїтмен намагався дати відповідь на запитання:

Иль тело значит меньше души?

И если душа не тело, то что же душа?

Перед читачем постала проблема краси чоловічого і жіночого тіла, співіснування тіла і душі. Автор намагався показати довершеність і чоловічого, і жіночого тіла шляхом зіставлення: основна якість чоловічого тіла - сила ("умелые сухожилья и нервы", "слои грудных мускулов", "упругое мясо", жіночого - ніжність (якщо відчуваєш "божественный нимб" жіночого тіла, то "все книги, искусство, религия, время, страх ада - всё исчезает"). Жінка мала перевагу, бо вона - мати, початок інших начал.

Своєрідне трактування природи, ставлення до стихії води, вітру, землі становило найголовнішу прикмету мистецько-філософського світогляду Уолта Уїтмена.

Цикли "Морські течії", "Осінні ручаї", цикл "Від полудня до зіркової ночі" - ніби чарівні казки, які оспівали красу справжнього кохання, музику природи.

Розповівши історію двох закоханих пташок, ліричний герой Уїтмена розумів, що все в природі сповнене коханням: море, місяць, ніч, земля, зірки, нічні пісні, темрява, безодня, місяць, ліс, поле. Але ці привабливі картини втратили сенс без коханої, бо не могли її ні повернути, ні замінити.