61. Образ Фелісіте у повісті Флобера «Проста душа».

Робота над твором ішла важко. Він майже дійшов до половини книги, як його вибила з колії звістка про смерть Жорж Санд, якій думками Флобер присвячував твір. «Я розпочав писати просту душу виключно заради неї, тільки заради того, щоб бути їй приємним».

Життя простої служниці у творі — це свого роду легенда, перенесена на сучасність. Г. Флобер розказав дуже сумну історію, історію винятково доброї людини з нерозвинутим розумом, яка ледве вміла писати. У повісті стверджена не нова для Флобера думка про те, що для істинного почуття не обов'язково мати розвинутий інтелект, бути освіченим. Прикладами могли слугувати: негативним — мадам Боварі, позитивним — Саламбо. Проте сприймати Фелісіте як образ, що відповідав ідеалові Флобера, мабуть не варто: у його ідеалі людини неодмінно поєднувалися освіченість, висока культура, вміння цінувати і розуміти мистецтво — самої лише простодушності для цього замало. Фелісіте протистояла бездуховності світу міщан і буржуа. Саме у цій якості вона вписалася в палітру образів Флобера, у систему створених письменником ідеальних чи просто позитивних героїв.

62 Ідейно-художня своєрідність роману Флобера «Виховання почуттів».

Сучасність стала головним змістом роману — «Виховання почуттів» (1869), у якому письменник показав духовну спустошеність сучасної йому молоді.

Цей твір, по суті, «історія одного молодого чоловіка». Головний герой роману — Фредерік Моро. Він — молодший брат героїв Бальзака, Ежена Растіньяка й Люсьєна де Рюбампре. Але між ним і «старшими братами» майже така сама різниця, як між діяльністю і повною бездіяльністю. Якщо герой «Людської комедії» Бальзака сприймав Париж як поле бою, де можна реалізувати честолюбні задуми, то флоберівський Фредерік вбачав у столиці Франції місце, де можна «нічого не робити».

Головна подія у його житті — отримання спадщини, яка гарантувала йому стабільне існування. Фредерік — типовий рантьє: він не творив, а витрачає, не досягав, а проживав, не діяв, а пересувався.

Але принаймні герой вмів кохати. Його перша зустріч з мадам Арно, коли він побачив її на пароплаві: залиту сонцем, у дивовижно вишуканій сукні, у солом'яному капелюшку з широкими полями і рожевими стрічками, наче створила лейтмотив, що став невіддільним від її сутності, від світлого почуття Фредеріка, яке він зберіг на все життя. Бальзаківського Растіньяка пристрасті спалювали. Моро Флобера був здатний лише захоплюватися. Його життя наповнилося інтересом тільки тоді, коли у нього з'явилася багата коханка пані Дамбрез. Від безкорисливого поклоніння Красі до поклоніння красуні, яка володіла мільйонами, — такий шлях «виховання почуттів» подолав Фредерік Моро, характерний герой світу «кольору плісняви».

У фіналі роману Моро та його товариш замислились над прожитими роками. Як найяскравішу подію життя вони згадали невдалі відвідини будинку розпусти, куди так і не наважилися увійти. Спогад і його сприйняття набули символічних рис: тим, хто знав зміст роману, будинком розпусти видалася вся продажна Франція. Усе брутально, принизливо й фальшиво в сучасній Флоберу країні.