47. Тема скупості в романі Бальзака «Євгенія Гранде».

У 1833 р. побачив світ роман "Ежені Гранде". Предметом зображення в новому творі виступила буржуазна буденність з її звичним ходом подій. Місце дії - типове для французької провінції містечко Сомюр, яке розкрите на фоні суперництва двох родовитих сімейств міста - Крюшон і Грассенів, що сперечалися за руку героїні роману Ежені, спадкоємиці багатомільйонного майна "батечка Гранде".

Головний герой роману - батько Ежені. Фелікс Гранде - образ провінційного багача, особистість виняткова. Жадоба до грошей заполонила його душу, знищила в ньому всі людські почуття. Звістка про самогубство брата залишила його абсолютно байдужим. У долі осиротілого племінника він не брав ніякої родинної участі, швидко відправивши його в Індію. Дружину і доньку скнара залишив без найнеобхіднішого, економивши навіть на візитах лікаря. Своїй звичній байдужості до помираючої дружини Гранде зрадив лише після того, як дізнався, що її смерть загрожувала розподілом майна, бо саме Ежені була законною спадкоємицею матері. Єдина, до кого він по-своєму був не байдужий, - дочка. І то тільки через те, що бачив у ній майбутню берегиню накопичених багатств. "Бережи злото, бережи! Ти даси мені відповідь на тому світі," - такі останні слова батька, звернені до дитини.

Пристрасть до накопичення не лише дегуманізувала Фелікса Гранде, у ній причини передчасної смерті дружини і загубленого життя Ежені, якій батько відмовив у природному праві кохати і бути коханою. Пристрастю пояснювалася і сумна еволюція Шарля Гранде, який прийшов у будинок дядька незіпсованим юнаком, а повернувся з Індії жорстоким і жадібним, втративши кращі риси свого "я".

Вибудовуючи біографію Гранде, Бальзак у широкій експозиції аналітично викрив "коріння" деградації героя, тим самим провівши паралель з буржуазним суспільством, яке утверджувало за допомогою золота свою велич. Цей образ нерідко порівнювали з образом Гобсека. Але жадоба наживи у Гобсека і Гранде носила різний характер: якщо у Гобсека культ золота вкладався у філософське осмислення величі багатства, то Гранде просто любив гроші заради грошей. Реалістичний образ Фелікса Гранде не наділений і романтичними рисами, які поодиноко пробивалися в Гобсекові. Якщо складність натури Гобсека в чомусь імпонувала Бальзаку, то батечко Гранде у своїй примітивності ніяких симпатій у письменника не пробудив.

Сомюрському мільйонеру протиставлена його донька. Саме Ежені з її байдужістю до золота, високою духовністю і потягом до щастя вирішила вступити в конфлікт з батьком. Витоки драматичної колізії - у коханні героїні до її юного кузена Шарля. У боротьбі за Шарля - коханого і закоханого - вона проявила рідкісну наполегливість і зухвалість. Але Гранде пішов хитрим шляхом, відправивши племінника за золотом у далеку Індію. Якщо щастя Ежені так і не прийшло, то причиною тому став сам Шарль, зрадивши юнацьке кохання заради грошей і соціального стану. Втративши з коханням сенс життя, внутрішньо спустошена Ежені в кінці роману продовжувала існувати, ніби виконуючи заповіт батька: "Не дивлячись на 800 тис. ліврів доходу, вона живе так само, як жила раніше бідна Ежені Гранде, топить піч у своїй кімнаті тільки в ті дні, коли дозволяв їй батько...Завжди одягнена, як одягалась її мати. Сомюрський будинок, без сонця, без тепла, постійно наповнений меланхолії - відображення її життя".

Ось такою сумною постала історія Ежені - жінки, створеної природою для щастя бути дружиною і матір'ю. Але через свою духовність і несхожість на інших, через деспота-батька вона "...не отримала ні чоловіка, ні дітей, ні родини".

Творчий метод письменника

o веведені бальзаківські герої: яскраві, талановиті, неординарні особистості;

o схильність до контрастів і перебільшень;

o Бальзак над персонажем працював у три етапи:

-накидав образ людини, відштовхуючись від когось зі своїх знайомих чи з літератури,

-збирав весь матеріал в єдине ціле;

-персонаж став втіленням якоїсь певної пристрасті, ідеї, яка й надавала йому певної форми;

o все, що відбувалося у його творах - це результат багаточисельних причин і наслідків;

o значне місце у творах відводилося описам.