36. Ідейно-художня своєрідність новели Стендаля «Ваніна Ваніні». Історична основа твору, суперечливість характерів героїв, теми честі і зради, вірності обраному шляху.

У 20-х роках Стендаль написав чудову новелу "Ваніна Ваніні" (1829), що ввійшла пізніше в "Італійські хроніки". У ній розкрито епізод з історії революційно-демократичного руху карбонаріїв у Італії. Ця новела діалектично пов'язана з романом "Червоне і чорне": герой новели близький Жюльєну Сорелю, але в житті вибрав протилежний шлях.

Головний герой П'єтро Міссіріллі - італійський юнак, бідняк, який був носієм кращих рис народу: гордий, сміливий і незалежний. Він став засновником і вождем групи карбонаріїв і бачив своє призначення і щастя у боротьбі за волю батьківщини. Таким чином, те, про що мріяв Жюльєн Сорель, реалізувалося у революційній діяльності П'єтро Міссіріллі.

Головному герою протиставлена Ваніна Ваніні - натура сильна, яскрава, цілеспрямована. Римську аристократку, красуню, знатну і багату дівчину випадок звів із П'єтро, якого було поранено під час втечі з в'язниці, куди після невдалого повстання його заточили. У ньому Ваніна знайшла ті риси, яких була позбавлена молодь її середовища.

Однак кохання молодих людей приречене. Перед П'єтро постала проблема: особисте щастя у шлюбі з Ваніною чи вірність громадському обов'язку, який вимагав розлучення з коханою і повної самовіддачі у революційній боротьбі. Герой обрав друге. Але Ваніна по-іншому вирішила цю дилему. Напередодні нового повстання карбонаріїв вона передала їх у руки поліції. П'єтро - єдиний, хто залишився на волі. Однак дізнавшись про зраду Ваніни, він з прокляттям назавжди залишив її, розділивши участь своїх спільників.

Висока майстерність письменника-новеліста проявилась у:

o психологізмі, який яскраво розкрито у розгорнутих внутрішніх монологах героя;

o лаконізмі авторських описів і стрімкому потоці подій;

o бурхливій реакції героїв з їх південним темпераментом;

o динамізмі та драматизмі розповіді.

37. «Червоне і чорне» Стендаля як панорамна картина часу. Психологізм роману. Образ ж. Сореля.

Роман «Червоне і чорне» — соціально-психологічний роман, у якому простежений життєвий шлях головного героя — молодої людини покоління 20-х років XIX століття Жульєна Сореля. Про що ж роман «Червоне і чорне»? І чому «червоне» і «чорне»?

Назва роману символічна і багатозначна. Ці два кольори — червоне і чорне — відбивають і ідеї роману, і соціальні проблеми суспільства, і діалектику душі героя.

Червоне і чорне. Минуле і сьогодення — епоха Наполеона і період Реставрації. Кумиром для багатьох молодих людей початку XIX століття був Наполеон. В епоху Наполеона Жульєн Сорель міг би завдяки своїй енергії і волі прославитися на полі бою, вчинити подвиг — зробити військову кар'єру завдяки своїм особистим якостям. Він завжди носив із собою портрет Наполеона, всі свої дії і вчинки оцінював з погляду Наполеона, адже «...Бонапарт, безвісний і бідний поручик, зробився владикою світу за допомогою шпаги...» Але в тому суспільстві, куди так пробивався наш герой, важливі тільки походження і гроші, людям його стану немає місця в «гарному суспільстві». Виступаючи на суді, Жульєн говорить: «...Я бачу тут людей, що забажають покарати і раз і назавжди зломити в моїй особі цю породу молодих людей низького походження, задавлених убогістю...»

Червоне і чорне. Революція і реакція. Жульєн Сорель мало схожий на революціонера на початку роману. І все-таки наприкінці роману, на суді, ми бачимо вже не просто злочинця або егоїста — ми бачимо викривача. «Бережися цієї молодої людини з енергійним характером... почнися знову революція, він усіх нас відправить на гільйотину», — говорить про Жульєна Сореля брат Матильди. Саме енергійність, напористість, рішучість і мужність головного героя дозволять йому виголосити на суді обвинувачувальну промову проти вищого суспільства.

Червоне і чорне. Воно в душі самого героя: жага подвигу, пошук себе, мрії про гарну освіту, про любов — і надмірне марнославство, користолюбство, прагнення пробитися, не гребуючи ніякими засобами; мрії про життя — і злочин, ешафот.

Жульєн Сорель хотів би, як його кумир Наполеон, прославитися за допомогою шпаги, військовим, але часи Наполеона пройшли, а низьке походження Сореля не дозволить йому зробити кар'єру. І тоді він вирішує стати священиком, але не тому, що щиро вірить у Бога, а заради користі. І ще: він хоче довести всім — пану де Реналю, Вально, абату Пірару, маркізу де Ла-Молю та іншим, — що досягне своєї мети, зробить кар'єру.

Жульєн мріє про любов, але сам нікого по-справжньому не любить. Єдине почуття, яке він відчуває до людей вищого стану, — ненависть. І коли ж він нарешті розуміє, що кохає пані де Реналь і це почуття взаємне, він вирушає на ешафот.

«От уже воістину в людині уживаются дві істоти», — думає Жульєн, знаходячись у камері смертників.

Червоне і чорне. Мундир офіцера і сутана священика; кров пані де Реналь і жалобний одяг Матильди. Любов, каяття, віра, слухняність і страх, розпач, роздратування, лють...

Стендаль не пояснив нам, який зміст уклав він у назву свого роману, і кожен вільний розуміти цей зміст по-своєму.

Жульєн Сорель, його характер і доля

Роман «Червоне і чорне» — правдива оповідь про суспільство епохи Реставрації у Франції. Це соціально-психологічний роман, в основі якого лежить конфлікт особистості із суспільством. Шлях головного героя Жульєна Сореля наштовхує на думку, що в епоху Наполеона він міг би стати героєм, а в епоху Реставрації змушений або пристосуватися, або загинути.

Жульєн Сорель — представник покоління початку 20-х років XIX століття. Йому властиві риси романтичного героя: незалежність, почуття власної гідності, бажання змінити долю, бажання боротися і досягати мети. Він — яскрава особистість, у ньому все понад норму: сила розуму, воля, мрійливість, цілеспрямованість.

Що приваблювало Жульєна Сореля в Наполеоні?

Вивчаючи літературу, ми бачили, що дуже багато героїв російських письменників з великою симпатією ставилися до такої неоднозначної фігури, як Наполеон. Через симпатію до нього, навіть захоплення ним пройшли такі герої російської літератури, як Онєгін, князь Андрій Волконський, Родіон Раскольников. І кожен з них зумів вибрати, почути, розглянути і побачити в Бонапарті ті риси й людські якості, які дозволили багато чого довідатися про Наполеона.