27. Ідейно-художня своєрідність новел Ірвінга (2-3 за вибором).

Може, за мальовничістю, зримістю описів, поетичністю, яка в парадоксальний спосіб сполучається з тонкою і веселою іронією, одним з найкращих оповідань Ірвінга є "Сонна лощина". Сюжет тут зовсім простий, досить анек­дотичний. Двоє молодиків залицяються до однієї гарнень­кої і заможної дівчини. Через ревнощі один з них у вигадливий спосіб метиться на своєму суперникові, ляка­ючи його у глуху ніч привидом вершника без голови. На смерть переляканий суперник тікає з села, що дає підста­ви створити нову легенду, начебто його забрав із собою отой вершник без голови. Ось і все, якщо відтворити голий сюжетний каркас. Та головне у оповіданні — передати колорит відшумілого життя затишного голландського по­селення, розповісти про добробут і спокій, які в ньому панували, про чудову довколішню природу, родючість зе­млі, пишність застілля в домі заможного хазяїна, яка нагадує рясноту і барвисту щедрість голландських чи фламандських натюрмортів. В замальовках пейзажів на­вколо селища і особливо казкової Сонної лощини, яка навіює дивні видіння, заворожує своїм спокоєм, змушує забути про все на світі, Ірвінг виявляє себе справжнім поетом.

Ця зачарована долина впливає на місцевих жителів у такий спосіб, що вони начебто снять наяву, бачать якісь примари, чують дивну музику і безтілесні голоси та впа­дають у екстатичні стани. Характери двох суперників-претендентів на руку і посаг квітучої, пухкенької Катерини, як їхня зовнішність, заняття і манери виписані зримо і з гумором, вони живі і пластичні. Один із суперників янкі з Коннектикута вічно голодний учитель Ікебод Крейн, наїв­ний і хитрий маленький тиран у своєму шкільному коро­лівстві, великий мудрець у малописьменному оточенні, безголосий співець псалмів, що мріє завоювати серце ба­гатої фермерської дочки своїм "інтелектом" і "світськими манерами". Його постійні мрії про смачну їжу, що чека­тиме на нього після одруження, написані так само смачно, як і розповідь про вигадливі походеньки, зухвалі витівки іншого зальотника — Брома Бонса. Молодий Боне — гру­буватий і запальний проводир місцевої молоді, гарний у сідлі і витончений, як ведмідь, у жіночому товаристві. Та на його боці прихильність кругленької та рум'яної Катерини і самого автора. Як вже не раз, виникає і тут типове для Ірвінга протиставлення — працьовитий, хитрий, зажерли­вий янкі і лінивий, необтесаний, але дужий, веселий, про­стодушний "файний хлопець" з голландських поселенців. Він свій на цій землі, а приблуді янкі тут не місце.

28. Внесок ф.Купера в створення американського роману. Цикл романів Купера про Шкіряну Панчоху як найвище досягнення письменника. Казкові теми письменника.

Серед класиків американського романтизму Джеймс Фенімор Купер поряд з По — най-популярніший у нашій країні. Інтерес до його творчості зберігається певною мірою й досі. Джеймс Купер (друге ім'я Фенімор він узяв пізніше за дівочим прізвищем матері) народився у місті Берлінгтон, що у штаті Нью-Джерсі, неподалік від Нью-Йорка. Його батьком був заможний землевласник і досить крупний політичний діяч Уільям Купер, який пишався тим, що дає працю сорока тисячам земляків. Купери походили з ан­глійських квакерів — працьовитих, упертих, суворих. Уі­льям Купер успадкував енергію, бурхливий темперамент і консерватизм своїх предків. Ці риси він передав і своєму синові, майбутньому романісту. Дитячі роки Джеймса пройшли у селищі Куперстаун, заснованому його батьком. Селище лежало неподалік від фронтіру, тобто кордону між землями, заселеними новоприбульцями і "дикою ці­линою" — територією, де ще жили індіанці — одвічні власники цих країв.

Після служби на торговельному судні в 1807 р. юнак став гардемарином воєнного флоту. Дослужився до офі­церського чину, будував корабель на озері Онтаріо. Всі вищезгадані факти біографії автора "Шпигуна" і "Лоцма­на" допомагають краще зрозуміти становлення Купера-романіста, вибір ним тематики для його творів, особливості образів їх героїв, напрочуд глибоке і яскраве знання усіх подробиць життя фронтіру або морської служби тощо.

Батько Купера помер, коли син саме досяг повноліття. Останній залишив службу, став спадкоємцем батькового маєтку, оселився з дружиною у містечку Скарсдейл. Ще ніщо не віщувало, що цей молодий глава сім'ї і поміщик стане славним письменником. Легенда говорить, що Купер почав писати свій перший роман через парі. Якщо це правда, то все одно парі було лише поштовхом до занять справою, до якої у Купера був нахил, і, як виявилось, неабиякий талант. Після першого невдалого роману "Пе­ресторога" (1820) з'явився другий — "Шпигун" (1821), а за ним ще три. Письменник видавав по роману, а іноді і по два, на рік. Він завойовує серця читачів і в Сполучених Штатах, і в Європі. Особливий успіх припав на долю "Останнього з могікан"..

Повернення Купера додому не викликало того захоп­лення, на яке міг би сподіватися всесвітньо уславлений романіст. Вже з початку 30-х років Купер з болем усвідо­млював поступово зростаюче відчуження між ним і спів­вітчизниками. В 1832 р. він писав одному з своїх кореспондентів: "Я розійшовся із своєю країною. Між нами величезна прірва: хто кого випередив — покаже час".

За сім років його відсутності багато що змінилося в Сполучених Штатах і, мабуть, ще більше в душі самого Купера, його поглядах на рідну країну. В Європу він їхав з переконанням, що республіканська парламентська Аме­рика з її Білем про права, широкими обріями для всіх, хто має достатньо енергії і волі для здійснення своєї мрії про щастя — це найкраща, найдемократичніша країна світу.

З усього написаного Фенімором Купером найвідомішою лишилася його пенталогія про Шкіряну Панчоху. Назва одного з романів пенталогії "Останній з могікан", ім'я індійця Чінгачгук-Великий Змій увійшли в літературу і мовний обіг, стали прозивними. Над цим великим твором прозаїк працював з перервою майже двадцять років — з 1823 по 1841. В усіх п'яти книжках діє багато персонажів, але один, головний — об'єднує історією свого життя всі томи цього великого романтичного американського епосу. Це Натті Бампо-Шкіряна Панчоха. Якщо вибудувати ок­ремі частини пенталогії не так, як вони з'являлися в різні роки в міру написання, а в хронологічному порядку від­повідно до ходу північноамериканської історії та біографії Натті Бампо, першою книжкою мала б стати остання — "Звіробій, або Стежка війни". В ній ідеться про континент у перші десятиліття XVIII ст. і ще зовсім юного білого мисливця Бампо, котрий полює у схожих на райські пра­лісах на тому місці, де у близькому майбутньому розки­неться велетень Нью-Йорк.

Далі мав стояти "Останній з могікан", де йдеться про героїчну боротьбу "тубільних воїнів Північної Америки" за свою землю і діють кращі представники індіанців — "чудового народу", як його називав сам Купер, що "на війні — відважний, зарозумілий, підступний, немило­сердний, готовий до самопожертви; у мирний час — спра­ведливий, великодушний, гостинний, мстивий, забобонний, скромний і звичайно цнотливий". Світ могікан-Чингачгука, його сина Ункаса змальований у кращих традиціях роман­тизму і просвітительства. Тут попередниками і вчителями Купера були Дефо, Вольтер, Руссо, Шатобріан, Байрон, — усі, хто писав про шляхетних дикунів і природних людей, наділених від народження чеснотами і добрими якостями, втраченими у світі нової цивілізації. "Останні з могікан" діють разом із своїм другом Бампо — Довгою Рушницею і чарівною дівчиною-креолкою Корою. Вони однаково че­сно і чисто дивляться на світ, де все чітко визначено — кохання, дружба і ненависть до ворогів, поняття честі і розуміння боягузтва та зради. Заради своїх шляхетних і простих принципів вони ладні пожертвувати життям.

Третій за часом подій, які в ньому відбуваються, роман "Слідопит, або Озеро-море" присвячений сповненому ніжності й самопожертви коханню Слідопита-Бампо. Воно не знаходить відгуку у серці коханої і Бампо йде із шляху свого щасливого молодого суперника. Всі події цієї частини пенталогії розгортаються неподалік від озера Онтаріо під час англо-французької війни 50-60-х років. Історія кохан­ня лише провідна мелодія цього твору, в якому дуже багато інших відгалужень теми "завоювання вітчизни", діють персонажі з двох воюючих таборів.

У четвертому романі "Піонери", дуже важливому у структурі циклу (нагадаємо, що він був першим за часом написання, створеним у 1823), поставлена основна пробле­ма історичного розвитку США, визначена наскрізна то­нальність оповіді, загалом елегійна попри всі властиві Куперу енергійність, діловитість, пафос життєстверджен­ня. На календарі 1793 рік, Штати стали незалежними, прихильники республіки перемогли лойялістів. На берегах Отсего, де сам Купер провів роки дитинства і молодості, процвітає суддя Мармадьюк Темпль (один з найвиразні­ших персонажів письменника, якого він писав, маючи пе­ред собою постать власного батька). В його великому маєтку знайшов притулок старий сімдесятирічний Натті

Бампо і давно вже осиротілий індіанець Джо Могікан. Обидва є жалюгідними уламками колись героїчних, спов­нених завзяття людей. Великий колись Слідопит тепер перетворився на залежного від чужої доброти волоцюгу, котрий набридає усім своїми хвалькуватими оповідями про давні мисливські подвиги. Ще сумніші зміни відбулися з Джо Могіканом. "Вогняна вода білих" і сум за втраченою землею й рідними перетворили його на безнадійного п'яницю, сміш­ного й безпорадного. Якщо постать Бампо на початку роману здається другорядною, фігурою такого собі нешкідливого і нуднуватого дивака, то поступово вона набирає трагічної величі, викликає читацьке співпереживання своєю розгуб­леністю у світі нових суспільних стосунків, своєю безпорад­ністю перед суворістю закону, своїм невмінням зрозуміти, чому він, піонер цих місць, не має ніяких прав на них, чому до нього влада не виявляє простої людської вдячності і переслідує його як злочинця-браконьєра. Багато інших образ випадає на долю колись гордого й незалежного ми­сливця. Після суду, який виглядає актом знущання над старим, він потрапляє до в'язниці. У колишнього неперевер-шеного воїна і сміливця вистачає сил втекти з неї, спалити свою стару хижу, занапащену його переслідувачами, і ви­рушити у свою останню путь ще далі на Захід, де є ще вільна земля і воля для такої людини, як він.

Пенталогію можна прочитати й по-іншому — як захо­плюючу пригодницьку прозу зі стрімким розгортанням подій, які не дають читачеві ні хвильки перепочинку. "Проміжки між фатальними пострілами Довгої Рушниці такі короткі, хвилини відносної безпеки такі ненадійні, шурхіт листя у лісі червоношкірих такий зловісний, що читач не знає спокою, та й не бажає його" (Стенлі Т. Вільямс). Однак і такий читач — аматор лише пригод­ницької прози — не зможе пройти повз образи індіанців, створені Купером, знавцем душі цих людей, приречених цивілізацією на загибель. Той, хто читав пенталогію Ку­пера, назавжди пройнявся симпатією до американських аборигенів, побачив їх очима письменника.