2. Особливості розвитку літератури в Німеччині.

Романтизм розвивався нерівномірно. Ранній, найбільш характерний романтизм - німецький. Він сформувався напередодні нового століття (1795-1799) і існував до 20-х років XIX століття. У 1830-х роках він майже зійшов нанівець. На мій погляд, ключі до романтизму лежать у філософії раннього Шеллінга. Юний Шеллінг розробляв натурфілософію. Він в Ієні почав розвивати певні погляди на природу. І ось які були його головні ідеї. Він розглядав світ природи як якусь безперервну творчість. Світ для нього був творчістю, а не сукупністю окремих речей - закінчених, таких, що відокремились один від одного. Шеллінг вчив, що ці закінчені речі - лише тимчасовий вузол в безперервній творчості, яке охоплює світове життя. Світ, за Шеллінгом, вічно творить самого себе. Ось головна ідея Шеллінга. Життя є творчість, яка ніколи ні на чому не заспокоюється, не може мати ні початку, ні кінця. Ця творча життя і викликає бажання романтиків передати її. Романтизм був узагальненим відображенням революції. Ні в Німеччині, ні в інших країнах романтики не зображували революцію. Я б так сказав: вони не зобразили революцію, а висловили її. А дуже часто висловити - вища заадача, ніж зобразити. Німецький романтизм можна умовно поділити на 4 періоди:

Перший період (1795-1806) пов’язаний з діяльністю Ієнського гуртка та носить назву «універсального романтизму». Література цього періоду позначена тісним звязком з філософією ( Фіхте, Шелін ).

Другий період ( 1806-1815 ) В основі другого періоду лежить діяльність Гейдельбергського гуртка ( 1805-1806 рр.). Він складає якісно новий етап розвитку німецького романтизму. Повертається щирий інтерес до народної творчості, тому провідною в цей період стає народно-фольклорна течія.

Третій період (1815-1830) Цей період також називають періодом реставрації. Осередком літературної діяльності стає Берлін. В цей час на пердній план виходить гротескно – фантастичний романтизм і найвидатніший його представник Эрнст Теодор Амадей Гофман (1776—1822). Також до третього періоду можна віднести ранню творчість Генріха Гейне.

Четвертий період (1830 – 1848) Четвертий або пізній період німецького романтизму характеризується величезним розмаїттям літературних груп, тенденцій та течій. Найпомітнішою рисою є звернення до сучасних громадсько-політичних проблем і повний відхід від захоплення минулим нації. На цей період припадає творчість Генріха Гейне.

3. Естетичні погляди Гофмана. Тема мистецтва і образ митця як центральні в його творах. Протиставлення творчої особистості і філістера – основний конфлікт в його творчості («Золотий горщик», «Житейська філософія кота Мурра» та ін.)

Творчість Гофмана належить до третього етапу німецького романтизму, що збігається з періодом Реставрації, і є її найповнішим та найхарактернішим виявом. За своїми ідейно-естетичними засадами й провідними тенденціями вона істотно відрізняється як від енського, так і від гейдельберзького роман­тизму, і значною мірою є якісно новим утворенням німецької романтичної літератури. Ще за життя Гофман досягнув широкого визнання як на батьків­щині, так і за її межами. Власне, він був єдиним німецьким письменником-романтиком, хто свого часу завоював велику популярність в усій Європі і чия творчість чинила значний вплив на інші літератури, стала важливим фактором європейського літературного процесу. Гофман був напрочуд багатогранне обдарованою людиною. Передусім це всесвітньовідомий письменник. Менше знають про те, що він був також видатним композитором, автором численних музичних творів. Він критикував буржуазне і дворянське суспільство за ставлення до мистецтва, яке стало основним критерієм оцінки людей і суспільних взаємин. Справжні люди, окрім художників, - люди, які причетні до великого мистецтва, щиро люблять його. Але таких людей мало і на них чекала трагічна доля. Основна тема його творчості - тема взаємовідносин мистецтва та життя. Уже в першій новелі суттєву роль відіграв фантастичний елемент. Крізь усю творчість Гофмана пройшли два потоки фантастики. З одного боку - радісна, барвиста, що дала насолоду дітям і дорослим (дитячі казки "Лускунчик", "Чуже дитя", "Королівська наречена"). Дитячі казки Гофмана змальовували світ затишним і чудовим, заповненим людьми ласкавими і добрими. З іншого боку - фантастика кошмарів і страхіть усіляких видів божевілля людей ("Еліксир диявола", "Піщана людина" тощо). Герої у Гофмана жили у 2-х світах реально-побутовому та уявно-фантастичному. Тема існування в двох світах, двійництва, зага­лом притаманна романтизмові, знаходить у його творчості нову й оригінальну розробку. З поділом світу на 2 сфери буття тісно пов'язаний у письменника поділ усіх персонажів на 2 половини - філістерів та ентузіастів. Філістери - бездуховні люди, які жили у реальній дійсності і цілком були задоволені всім, вони не мали ніякого уявлення про "вищі світи" і не відчували жодної потреби в них. За філістерами абсолютна більшість, з них, власне, й складалося суспільство. Це бюргери, чиновники, комерсанти, люди "корисних професій", які мали вигоду, достаток і твердо встановлені поняття і цінності.Ентузіасти жили в іншій системі. Над ними не мали сили ті поняття й цінності, за якими проходило життя філістерів. Наявна дійсність викликала у них відразу, до її благ вони байдужі, жили за духовними інтересами й мистецтвом. У письменника- це поети, художники, актори, музиканти. І чи не найтрагічніше у цьому те, що філістери витіснили ентузіастів з реального життя. відводять їм у ньому жалюгідну роль, залишаючи їм царство фантастичного. Ці мотиви голосно звучать у збірці "Фантазії в манері Калло", де зі­брані твори Гофмана, написані з 1808 по 1814 рік. Центральною фігурою збірки є капельмейстер Крайслер, який пізніше перейде в роман "Житейська філософія кота Мурра". Недооцінювана на батьківщині, творчість Гофмана завоювала найширше визнання за її межами й стала фактором значної й тривалої дії в європейсь­кій і американській літературах, їй належить визначальна роль у формуванні гротескно-фантастичної течії в романтизмі, яка набула значного поширення її 10-30-х роках минулого сторіччя.

Гофман підводить підсумки німецькому романтизму, є найповнішим виразником кращих його прагнень, яким він надав небувалої доти яскравості й певності. У творчості Гофмана, найсуб'єктивнішого письменника, котрий перетворив кожну свою сторінку на палку особисту сповідь, зіштовхнулись у нерівному єдиноборстві велична, але самотня у своїх муках душа поета, що потребувала правди, свободи, краси від жорстокого погано влаштованого світу, в якому панує соціальна кривда, в якому все прекрасне і добре приречене на загибель або на злиденне безпритульне існування. Основний для всього романтизму конфлікт - розлад між мрією і дійсністю - набуває у Гофмана безвихідного, трагічного характеру. Основна тема його творчості - тема взаємовідносин мистецтва та життя.        Свій світогляд Гофман послідовно відтворює в довгій низці незрівнянних у своєму роді фантастичних повістей і казок, у яких він мистецьки поєднує все найпрекрасніше, що створили народи упродовж всіх століть, з особистим вимислом, то похмурим і хворобливим, то смутно зворушливим, але найчастіше граціозно веселим і пустотливо глузливим. Він уміє зацікавити і дорослого читача цією строкатою фантастикою, і робить це за допомогою поєднання природного з повсякденним і навіть вульгарним: у нього примари приймають шлункові краплі, феї пригощаються кавою, чаклунки торгують яблуками й пиріжками, герцоги та графи овочевого царства нарізаються зірочками і їх кладуть у суп і т.д. Надзвичайна проза німецького життя є сіреньким тлом, на якому яскраво виграють барви його фантастики. Як психолог Гофман обрав для себе галузь невизначених почуттів, неясних прагнень, незвичайних відчуттів, магнетичних впливів, усього страшного й болісно зворушливого; марення, галюцинація, безпричинний страх, утрата душевної рівноваги - улюблені мотиви його тонких психологічних етюдів. Як новеліст, історик і етнограф, він чудово відтворює епоху Реформації і XVII століття; італійські звичаї і природу описує так, начебто десятки років прожив в Італії. Але, вірний життю в подробицях, він завжди перетворює його на строкату казку.

У творчості Гофмана, суб'єктивного письменника, превращаюшего кожну свою сторінку у страсну особисту сповідь, зіткнулися в нерівному двобої велика, але самотня у своїх муках, бентежною душа поета, визиску правди, свободи, краси, з жорстоким, погано влаштованим світом соціальної кривди, в якій все прекрасне і добре приречена на загибель або на сумне безпритульної існування.

Основна тема, до якої спрямовано усю творчість Гофмана - це тема взаємовідносин мистецтва і життя, основні образи його творів - художник і філістер.

Хороша людина філістер задоволений своїм земним існуванням, живе в світі з навколишньою дійсністю, не бачачи таємниць і загадок у житті. Однак, на думку Гофмана, це щастя помилкове, філістери платять за нього убогістю духу, добровільним відмови від всього найціннішого, що є на землі, - свободи і краси.

Взагалі, герої Гофмана найчастіше люди мистецтва і по своїй професії - це музиканти або живописці, співаки або актори. Але словами "музикант", "артист", "художник" Гофман визначає не професію, а романтичну особу людини, яка здатний вгадувати за тьмяним сірим виглядом буденних речей незвичайний світлий світ. Його герой - неодмінно мрійник і фантазер, йому душно і обтяжливо у суспільстві, де цінується тільки те, що можна купити і продати, і тільки сила любові і созідаюшей фантазії допомагає йому піднятися над оточенням, чужим його духу.

«Золотий горнець»

„Золотий горщик“  - склад.цей твір з окремих частин,які мають назву “вігілія”,що означає нічний сторож,нічна охорона. Цим Г.підкреслює,що ця казка створ.вночі, коли Дрезден бачився автору іншим ніж вдень, і головне в цій повісті посідає проблема митця, художника, якого Г.розглядає як людину, яка здатна бачити такі сторони предмета,які інші люди не бачать. Тобто митець у Г.це л-на,яка здатна бачити івідчувати. Гол.герой –студент Ансельн,який не є професійним художником,але за покликом він належить до категрії митців,тільки йому відкрилась у казці казкова країна Атлантида. Світ Атлантиди представлений міським архіваріусом Лінборстом ,який насправді є князем Саламандром,якого вигнали з князівства Фасфора,яке розташоване в Атлантиді. Злі сили зачарували його доньку,красуню Серпентину і перетворили її на звичайну гадюку. Тільки Ансельн єдиний зміг побачити у звичайній гадюці,яка гралась серед зелені казкову принцесу з блакитними очима. Ансельн хоче одружитися з Серпантиною,але йому чинять перепони:то міщанка Вероніка,яка сама хоче стати дружиною студента,то базарна торговка. Г.вдається знову до прийому двоєсвіття  і показує світ філістерів з їх суто міщанськими інтересами за допом.фантастичної іронії,він наголошує на бездуховносиі цих людей. На жаль ром.ідеал на думку Г.не може бути втіленим у сучасності. І тому єдине місце,де його можна здійснити  є країна Атлантида. Закінчується повість Ансельма на Серпантині, і в нагороду за всі страждання його нагороджують золотим горщиком.

«Лускунчик та Мишачий король»

Письменник впевнений, що диво може статися з кожним, треба тільки бути гідним його. Ця думка звучить у всіх гофманських творах. Про це написана і казка "Лускунчик і мишачий король", надрукована в 1816 році. З радістю занурюється письменник в чудову країну дитинства - країну хитромудрих іграшок, вигадливих пряників і цукерок, дивовижних і захоплюючих історій. В "Лускунчику" багато яскравих фарб і руху; ретельно, як на широкому полотні, виписані різноманітні вироби майстерних німецьких майстрів, ляльки, одягнені в костюми різних народів. Розповідь автора начебто супроводжується музикою, в ньому, здається, відчувається ритм танцю. У цій дитячій казці, як і в самих великих і значних творах письменника, яскраво виступає на загальному тлі романтична особистість. Маленька Марі відрізняється від усіх інших тим, що її внутрішнє життя виходить за вузькі рамки навколишнього побуту. Як і Ансельм, вона бачить світ, незримий для інших. Прості пояснення всім чудесам приводять її у відчай, і дівчинка відкидає їх - інакше для неї зникне вся краса життя. Жити без віри в несподіване, фантастично-прекрасне їй нецікаво і неможливо. І скромний, поступливий Ансельм і ласкава слухняна Марі виявляють непохитну завзятість, коли у них намагаються відібрати мрію, посягають на ідеал, який їх вабить. Тому вони і добиваються здійснення своєї мрії. Створюючи казковий світ, Гофман немов поміщає людину в особливу середу, в якій оголюються в ньому не тільки контрастні лики Добра і Зла, але ледь вловимі переходи від одного до іншого. І в казці Гофман, з одного боку, в масках і через маски Добра і Зла оживляє полярні начала в людині, але з іншого - розвиток розповіді знімає цю чітко позначену на початку казки поляризацію.