14. Сюжет, проблематика і головні образи роману в. Скотта «Айвенго».(Анькина курсова)))

Роман «Айвенго» – чи не найпопулярніший з усіх романів Вальтера Скотта. У творі зображено кінець довготривалої боротьби між саксами та норманами, яскраво змальовано бурхливу картину минулого Англії за перших часів феодалізму. В основу роману покладено традиційне для В. Скотта переплетіння любовної та політичної інтриг. У центрі розповіді перебуває закохана пара – лицар Айвенго та леді Ровена, доля і благополуччя яких повністю залежать від розвитку історичних подій.

Дія цього роману віднесена майже до самого початку англійської історії, коли англійська нація тільки формувалися як єдиний народ і сильно відчувалася відмінність між корінним англосаксонським населенням і прибульцями-завойовниками, норманами. «На інших рубежах, – пише Д.М. Урнов, – Вальтер Скотт продовжує розробку все тієї ж проблеми – зіткнення місцевого і загальнодержавного, патріархальності і прогресу. Народ, гноблений користолюбними феодалами, – такий стрижневий образ роману, що складається з багатьох осіб, в числі яких – народний заступник Робін Гуд, виведений під ім'ям Локслі. Сам сюжет умовний і як би сковує живий матеріал, який все ж таки могутньою силою пробивається в епізодах народних хвилювань, баронського самоправства, рицарських турнірів» [20, 100].

Події, зображені в «Айвенго», відбуваються в кінці XII ст., коли Англією правил король Річард Левове Серце. Країна була у той час центром суперечностей класового і національного характеру. Конфлікт роману зводиться до боротьби бунтівної феодальної знаті, зацікавленої в збереженні політичної роздробленості країни, проти королівської влади, яка утілювала в собі ідею єдиної централізованої держави. Цей конфлікт вельми типовий для епохи середньовіччя.

Конфлікт розгортається між двома ворогуючими таборами: норманами, які завоювали Англію в кінці XI століття, та англосаксами, які володіли нею вже впродовж кількох століть, витіснивши, у свою чергу, племена бриттів. Герой діє на тлі мальовничих історичних подій, він відданий кодексу честі, у будь-якій ситуації поводиться відповідно до почуття обов'язку й зберігає вірність прекрасній коханій. Айвенго – справжній лицар, оскільки здійснює всі вчинки, що відповідають лицарському кодексу честі.

Побудований на захоплюючому відгадуванні загадок, що послідовно виникають (таємниця сина Седріка Сакса, таємниця пілігрима, таємниця Лицаря, Позбавленого Спадку, таємниця Чорного Лицаря), роман поєднує в собі інтригу, мальовниче видовище й філософське осмислення подій.

Розгалужений сюжет витворюється з переплетіння кількох сюжетних ліній, які формуються на основі мотивів різного походження і характеру, як зазначає Н. Білик, що дозволяє автору широко представити епоху. Зобразити її життєвий устрій і звичаї, суперечності й конфлікти. [4, 11].

Перший мотив можна визначити як відвоювання головним героєм нареченої; цей мотив втілюється в сюжетній лінії Айвенго й леді Ровени, навколо якої й розгортається фабула твору. Подібний мотив присутній майже в усіх романах В. Скотта. В ньому поєднані елементи, характерні для сюжетобудови любовного й авантюрно-пригодницького романів, найдавніших різновидів романного жанру. Головна функція цього мотиву – переважно «технічна»: надавати твору сюжетної цілісності й тримати в напрузі увагу читача.

Другий мотив – відвоювання влади королем – це лінія боротьби за трон короля Річарда Левове Серце з принцом Джоном і феодалами, які скористалися тривалою відсутністю короля в країні. Функція цього мотиву – висловити історичну концепцію твору, домінанту його ідейного змісту.

Третій – історія красуні єврейки Ребеки, яка стала жертвою насильства лицаря-храмівника Буагільбера. Ця лінія передусім характеризує епоху середньовіччя з його забобонами й жорстокими звичаями, засуджує релігійну й національну нетерпимість.

Четвертий – мотив фольклорного походження, запозичений Вальтером Скоттом з англійських народних балад про Робіна Гуда, виступає в романі під ім’ям Локслі.

Усі ці мотиви існують в романі не осібно ­– вони переплітаються, підсилюють та увиразнюють один одного. Усі разом вони з можливою повнотою і конкретністю підкреслюють основну ідею твору – ідею подолання протистоянь і необхідності згоди основних суспільних сил. [4, 17-18].

Саме ім'я Айвенго було підказане автору старовинним віршем, де згадувалися три маєтки, що відняли у предка знаменитого Хемпдена в покарання за те, що він вдарив Чорного принца ракеткою, посварившись з ним під час гри в м'яч:

Тогда был в наказанье взят

У Хемпдена поместий ряд:

Тринг, Винг, Айвенго. Был он рад

Спастись ценой таких утрат [18, 16].

Це ім'я, як зізнається Скотт, «відповідало задуму автора в двох аспектах: по-перше, воно звучить на староанглійський лад; по-друге, в ньому немає ніяких вказівок щодо характеру твору» [18, 16–17]. А Скотт, як відомо з його ж слів, був проти «захоплюючих» заголовків.

Сюжетом «Айвенго» багато в чому рухає ворожнеча між наближеним до короля Річарда лицарем Айвенго і зловісним храмовником Бріаном де Буагільбером. Важливу роль в розвитку сюжету відіграє також епізод полонення Седріка Сакса і його супутників воїнами Буагільбера. Нарешті, напад стрільців Робіна Гуда на Торкілстон, замок Фрон де Бефа, мотивується їх прагненням звільнити полонених. Видно, що в подіях, показаних Скоттом, здавалося б приватного характеру, відображаються конфлікти історичного масштабу.

Жіночі образи привертають до себе особливу увагу. Якщо білява леді Ровена являє собою досить типовий романтичний образ прекрасної дами, заради якої лицар здійснює свої подвиги і яка у фіналі блискуче грає роль заслуженої винагороди, то образ красуні-єврейки Ревекки більш складний і яскравий. Через своє походження вона поставлена в особливе становище. Смілива й великодушна Ревекка висловлює своє ставлення до подій, що відбуваються, які гідні вуст свого творця. Вступаючи у суперечку з Айвенго, в якого вона таємно закохана, Ревекка називає лицарські подвиги пожертвою демону марнославства та самоспалювання перед Молохом. Ревекка також має власні поняття про честь, вона дорікає Буагільберу в тому, що він збирається заради неї зрадити своєму Ордену та своїй вірі. Саме вона в ситуації вибору між життям і смертю веде філософські суперечки з непокірливим храмівником про роль долі. Вона здатна об'єктивно оцінити характер свого жорстокого викрадача Буагільбера. Вона приречена бути нещасливою: Ревекка втілює ідею автора про те, що «самовідречення і пожертва своїми пристрастями в ім'я обов'язку рідко бувають винагороджені і що внутрішня свідомість виконаних обов'язків дає людині справжню винагороду – душевний спокій, який ніхто не може ні відібрати, ні дати» [17, 87].

3.3. Протистояння англосаксів і норманів у творі Вальтера Скотта «Айвенго»

Дія роману відбувається в останній чверті ХІІ ст., але, за небезпідставним твердженням автора, він дав у ньому концентроване художнє вираження кількох століть англійської історії, що наступили після завоювання країни норманами в середині ХІ ст.

Крім Айвенго, в романі присутній ще один справжній лицар. Звичайно ж, це Річард Левове Серце. Йому належить особлива роль у подоланні взаємовідчуження і ворожнечі між англосаксами і норманами. Вальтер Скотт явно ідеалізує короля. Річарда з роману понад усе цікавить життя простого мандрівного лицаря, для нього найдорожче – слава, яку він здобуває самостійно своєю твердою рукою й мечем, ніж перемога, здобута на чолі стотисячного війська. Це про нього Ревекка, яка спостерігала з башти за поєдинком, каже: «Він йде на битву, мов на веселий бенкет. Не тільки сила м'язів керує його ударами – здається, ніби він усю свою душу вкладає в кожен удар, що наносить ворогу. Це страшне і величне видовище, коли рука й серце однієї людини перемагає сотні людей» [17, 54]. Справжній лицар Айвенго, якого не існувало в дійсності, та справжній лицар Річард Левове Серце, чий історичний образ, м'яко кажучи, не зовсім відповідає романтичному образу необхідні Вальтеру Скотту для втілення в романі власних ідей, причому він прекрасно усвідомлює те, що реальний Річард І не був романтичним лицарем без страху й догани.

Протистояння між героями твору не лише зовнішнє, а і внутрішнє – це одвічний бій шляхетності з підлістю і ницістю, носіями яких постають паралельно Айвенго і Бріан де Буагільбер, Річард Левине Серце і принц Джон, Робін Гуд і жорстокий пригноблювач Фрон де Беф. Саме тому це протистояння стає ще цікавішим, і саме людські якості та шляхетність дозволяють об’єднатися у боротьбі проти тих, хто уособлює втілення зла, навіть настільки різним особистостям, як Робін Гуд і король Річард.