Додаткові функції[ред.]
Додатковими функціями багатьох веб-серверів є:
Ведення журналу серверу про звернення користувачів до ресурсів
Автентифікація користувачів
Підтримка сторінок, що динамічно генеруються
Підтримка HTTPS для захищених з'єднань з клієнтами
Клієнти[ред.]
Як клієнти для звернення до веб-серверів можуть використовуватися абсолютно різні пристрої:
Веб-браузер — найпоширеніший спосіб
Спеціальне програмне забезпечення може самостійно звертатися до веб-серверів для отримання оновлень або іншої інформації
Мобільний телефон може дістатися до ресурсів веб-сервера за допомогою протоколу WAP або HTTP
Інші інтелектуальні пристрої або побутова техніка
Історія
У 1989 році Тім Бернерс-Лі (англ. Tim Berners-Lee) запропонував інститутові CERN (Європейський центр ядерних досліджень) новий проект, який мав на меті полегшити обмін інформацією між вченими, використовуючи систему гіпертексту. В результаті виконання цього проекту Бернерс-Лі написав дві програми: браузер названий WorldWideWeb і перший веб-сервер, який працював на комп'ютері NEXTSTEP. Зараз ця машина виставлена в публічному музеї CERN, Мікрокосм.
Перший веб-сервер у США був встановлений 12 грудня 1991 року в SLAC (Стенфордський центр лінійного прискорювача)[1]
Гіперте́кст (англ. Hypertext) — текст для перегляду на комп'ютері, який містить зв'язки з іншими документами («гіперзв'язки» чи «гіперпосилання»); читач має змогу перейти до пов'язаних документів безпосередньо з вихідного (первинного) тексту, активізувавши посилання. Найпопулярнішим зразком гіпертексту є World Wide Web, у якому веб-оглядачпереміщує користувача з одного документу на інший, щойно той «натисне» на гіперпосилання.
Німецький дослідник Ш. Мюнц визначає гіпертекст як нелінійний засіб презентації тексту[1].
Гіпертекст — це така форма організації тексту, при якій його одиниці представлені не в лінійній послідовності, а як система явно вказаних можливих переходів, зв'язків між ними. Слідуючи цим зв'язкам, можна читати матеріал в будь-якому порядку, утворюючи різні лінійні тексти. Найпростіший приклад гіпертексту «доінтернетовської епохи» — це будь-який словник чи енциклопедія, де кожна стаття має посилання до інших статей цього ж словника. У результаті читати такий текст можна по-різному: від однієї статті до іншої, у міру потреби, ігноруючи гіпертекстові посилання; читати статті одну за одною, справляючись із відсиланнями; переходити від одного відсилання до іншого і т. д.
Загальновідомим і яскраво вираженим прикладом сучасного гіпертексту служать веб-сторінки, підготовлені за допомогою HTML (мова розмітки гіпертексту) і розміщені у web-мережі. Відповідно, в комп'ютерній термінології під гіпертекстом розуміється текст, сформований за допомогою мови розмітки, потенційно містить у собі гіперпосилання. Гіперпосилання дозволяють переходити від вихідного (одного) тексту до безлічі інших текстів, розміщених у web-мережі.
Різні структурні елементи Web-сторінки позначають відповідними операторами, які називаються тегами. При одержанні Web-сторінки із сервера броузер аналізує її. Він знаходить у ній теги, що вказують, якого типу елемент треба відобразити, і виводить фрагмент Web-сторінки на екран. Сукупність тегів і правил їх використання називається мовою HTML – мова розмітки гіпертексту. Файл даних, фрагменти якого розмічені тегами мови HTML, називається HTML-документом. Ім’я такого файла звичайно має розширення .htm чи .html. HTML-документ, поміщений на Web-сервер є Web-сторінкою, яка переглядається за допомогою Web-броузера. Тому, навчившись створювати HTML-документи, ми зможемо робити власні Web-сторінки. HTML-документ складається з фрагментів тексту у вигляді ASCII-коду й тегів. Теги записуються символами ASII, які беруться в кутові дужки (знаки “<” менше та “>” більше). Таким чином, HTML-документ є звичайним ASII-файлом, і створювати його можна за допомогою найпростішого текстового редактора. Наприклад, при використанні редактора Блокнот треба ввести вміст HTML-документа, а при збереженні вибрати команду Файл-Сохранить. У вікні Сохранение, що відкрилося, встановити значення Все файлы в полі Тип файла, а в імені обов’язково вказати розширення .htm. Завдяки цьому файл буде відображатися у вигляді значка броузера, який встановлено на даному комп’ютері. Подвійне клацання на значку відкриває HTML-документ у броузері для перегляду. Наприклад, до поля імені файла можна ввести його назву “Перша.htm”. Щоб редагувати сворену веб-сторінку потрібно на документі натиснути правою кнопкою мишші та вибрати “Відкрити з допомогою Блокнот”. ^ Теги. Структура HTML-документа. Вище було сказано, що тег – це вказівка браузера, як відображати фрагмент документа. Тег завжди починається символом “<” і закінчується символом “>”. Між цими символами вказується ім’я тега. В імені малі й великі літери не розрізняються. Теги бувають двох видів – одинарні й парні. Одинарний тег ставиться перед фрагментом тексту, яким він керує. Наприклад, запис Зошит означає, що слово „Зошит” відображається з нового рядка. Парні теги складаються з двох частин – початкової та завершальної. Початкова частина вказує точку документа, з якої починається дія команди, а завершальна – точку її закінчення. Завершальна частина відрізняється від початкової наявністю символу „ / „ (похила риска) перед ім’ям команди. Наприклад, запис Синій олівець означає, що текст „Синій олівець” відображається напівжирним шрифтом. Ознакою того, що текстовий файл є HTML-документом, служить парний тег . Він починає і завершає весь документ, тобто HTML-документ має вигляд: текст документа HTML-документ складається з двох частин – заголовка й тіла. Заголовок позначається парним тегом … , а тіло – парним тегом …