1. Засоби виробництва, що створюються людиною (капітал).

2. Природні фактори, що об’єднують поняття земля.

Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, характеризується різними знаряддями праці. Водночас йому властиві деякі спільні риси. Так у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою. Суб’єктом взаємодії є населення, а об’єктом – природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб.

Взаємодія людини з природою означає процес праці.

Праця – це свідома, доцільна діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людьми і природою і водночас змінюють власну природу.

Згідно марксистської концепції праця і робоча сила – це дві різні економічні категорії.

Робоча сила – здатність людини до праці або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення благ.

Праця – свідоме використання робочої сили, яке зумовлене суспільними потребами і спрямоване на створення матеріальних благ і послуг.

Праця як фактор виробництва охоплює людські ресурси – це трудові колективи з відповідними розумовими здібностями, освітнім та професійним рівнем.

Капітал як фактор виробництва являє собою майно, що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів та послуг.

Матеріально-речовою основою капіталу є: засоби праці, предмети праці.

Сукупність засобів праці і предметів праці утворюють засоби виробництва.

Сукупність засобів виробництва і люди, що приводять у рух засоби виробництва утворюють продуктивні сили суспільства .

Головною проблемою суспільного виробництва є, з одного боку, постійне зростання потреб, з іншого, рідкісність та обмеженість ресурсів для їх задоволення.

Потреби – рушійна сила суспільного виробництва.

Потреба – це об’єктивна необхідність людини, колективу, суспільства в життєвих благах та послугах.

В основі походження потреб лежать такі визначні причини:

1. Фізіологія людини;

2. Результат суспільних умов життя людини.

Класифікація потреб складна. Наприклад, американський вчений Маслоу побудував „піраміду потреб”. В її основі є:

• фізіологічні потреби;

• потреба в безпеці для себе і сім’ї ;

• прагнення потрапити до певного кола людей, мати певний статус і престиж;

• прагнення до самореалізації.

Економічні потреби – це частина економічних потреб, задоволення яких пов’язане з функціонуванням суспільного виробництва.

В основі класифікації потреб лежать певні критерії:

1. за характером задоволення потреб розрізняють:

• фізіологічні;

• духовні;

• соціальні.

2. суб’єктність задоволення потреб:

• особисті;

• колективні;

• суспільні.

2. за ступенем реалізації:

   • абсолютні;

   • дійсні;

   • платоспроможні.

Усвідомлені потреби утворюють інтерес, тобто економічні інтереси – це усвідомлені потреби.

Економічний інтерес реалізується через механізм отримання вигоди – це причина та умова саморозвитку, взаємодія економічних суб’єктів.

В основі класифікації економічних інтересів лежить класифікація економічних потреб:

1. за ознакою важливості:

• головні;

• другорядні.

2. за часовою ознакою:

• поточні;

• перспективні.

2. за ступенем усвідомлення:

   • дійсні;

   • помилкові.

3. за необхідністю задоволення:

• раціональна;

• ірраціональна.

Обмеженість ресурсів обмежує можливості суспільного виробництва. Тому суспільне виробництво здійснюється виходячи з альтернативних витрат. Альтернативні витрати – це можливі витрати одних і тих же виробничих ресурсів для виробництва різних життєвих благ призначених для задоволення різних потреб. Альтернативні витрати здійснюються в результаті економічного вибору окремої особи, колективу чи суспільства.

Економічний вибір – це вибір тих потреб, які слід задовільнити в першу чергу використовуючи обмежені ресурси.

Ціна економічного вибору – це ціна тих життєвих благ, від виробництва яких відмовляється суспільство за ради створення інших.

- 3 -

Розрізняють абсолютний та відносний результат суспільного виробництва.

Абсолютний результат – це продукт (у вартісному або кількісному виразі), що створюється у процесі виробництва.

Відносний результат - це оцінка ефективності виробництва, яка показує у що обходиться суспільству виробництво тих чи інших благ (ефективність).

Узагальнюючими показниками результативності суспільного виробництва є:

Сукупний суспільний продукт (ССП) – це вся маса матеріальних благ, яка вироблена в суспільстві за певний період часу (за рік).

Національний дохід (НД) – частина ВСП, яка втілює новостворену вартість (v+m), створену протягом року. За кількісним визначенням дорівнює ЧПС. НД дорівнює сумі необхідного (НП) і додаткового продукту (ДП).

НД = ЧПС = НП + ДП.

Валовий національний продукт (ВНП) – це сукупна ринкова вартість (ціна) усього кінцевого продукту виробництва товарів і послуг, яка складає сукупну створену в економіці додану вартість.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це той самий ВНП, скорочений на величину чистого експорту.

Кінцевий суспільний продукт (КП) – очищений від повторного рахунку ВСП в СРСР не застосовувався.

КСП = ВСП - ПМ (проміжний продукт).

Чистий продукт суспільства (ЧП) – новостворена у матеріальній сфері виробництва вартість (v+m), або нова вартість, яка за власним кількіним змістом дорівнює національному доходу.

Ефективність суспільного виробництва – це відношення вартості продукту до затрат. Розрізняють економічну та соціальну ефективність суспільного виробництва.

Соціальна ефективність – виражає ступінь задоволення особистих потреб суспільства. Показником є:

• виробництво товару народного споживання в загальному об’ємі виробництва за один рік;

• продуктивність праці – відношення виробленого продукту до кількості зайнятих робітників;

• трудомісткість – (обернений показник) відношення кількості зайнятих робітників до виробленого продукту.

Крім інтегральних показників є показники ефективності матеріально-речових факторів:

П

1. Фондовіддача(Фв) = -----

Ф

П – річний обсяг продукції в гривнях;

Ф – середньорічна балансова варіть виробничих основни фондів.

2. Фондомісткість(Фм) =

П – річний обсяг продукції в гривнях;

Ф – середньорічна балансова варіть виробничих основни фондів.

3. Матеріаловіддача =

Ма – витрачені матеріали (в гривнях);

П – вироблена продукція.