2. Теорії мислення

Всі найвідоміші теорії мислення, які пояснюють сам процес мислення можна поділити на дві групи:

І. Теорії, які виходять із гіпотези про наявність у людини природних інтелектуальних здібностей, які не змінюються під впливом життєвого досвіду.

ІІ. Теорії, в основу яких покладено уявлення про те, що розумові здібності людини в основному формуються і розвиваються прижиттєво.

1. Інтроспективна теорія (Ж.Адамар, О.Зельц, О.Кюльпе) розглядає мислення як сукупність чистих операцій, тобто безсловесних, безобразних актів і свідчень видатних мислителів. Це мислення без внутрішнього мовлення.

2. Генетична теорія (Перре-Клермон, Ж.Піаже) пов’язує мислення з причинно-наслідковими зв’язками, розвитком мислення у філогенезі та онтогенезі. Теорія мислення дитини, запропонована Ж. Піаже, отримала назву «операціональної». Операція на думку Піаже є «внутрішньою дією, продукт перетворення зовнішньої, наочної дії, скоординованої з іншими діями в єдину систему, основною властивістю якої є зворотність (для кожної операції існує симетрична і протилежна операція)». В розвитку операціонального інтелекту у дітей Ж.Піаже виділив наступні чотири стадії:

   1. стадія сенсорного інтелекту (від народження до 2 років);

   2. стадія операціонального мислення (від2 до 7 років);

   3. стадія конкретних операцій (від7 до 12 років);

   4. стадія формальних операцій (від 12 до 14 років).

3. Асоціативна емпірична психологія – в ній мислення в усіх його виявах зводилося до асоціацій, зв’язків слідів минулого і вражень, отриманих від дійсного досвіду. Активність мислення, його творчий характер були основною проблемою, що її не змогла розв’язати ця теорія, тому вони оголосили розумові творчі здібності як такі, що не залежать від асоціацій із вродженими здібностями розуму.

4. Біхевіоризм. Розглядав мислення як процес формування складних зв’язків між стимулами і реакціями, становлення практичних умінь і навичок, пов’язаних із розв’язанням завдань. Завдяки цьому до сфери психологічних досліджень увійшло практичне мислення.

5. Гештальтпсихологія. (М.Вертхаймер, Р. Вудвортс, К. Дункер, В.Келер) Розуміла становлення практичних умінь і навичок, пов’язаних із розв’язанням завдань як інтуїтивне прийняття відшукуваного рішення за рахунок виявлення потрібного для нього зв’язку чи структур. Це було початком вивчення інтуїції і творчості в мисленні. Гештальтпсихологічна теорія мислення висуває ідею апріорно (незалежно від досвіду) існуючих інтелектуальних здібностей – задатків. Відповідно до якої здатність формувати і перетворювати

структури, бачити їх у реальній дійсності і є основою інтелекту.