Тема 7. 17. Пам'ять Конспект лекції

План

1. Наукові підходи до визначення поняття пам'яті.

2. Теорії пам'яті.

3. Класифікація та різновиди пам'яті.

4. Процеси пам'яті.

5. Індивідуальні особливості пам'яті.

6. Закони пам'яті.

1. Наукові підходи до визначення поняття пам'яті

Найважливіша особливість психіки полягає в тому, що відображення зовнішніх впливів постійно використовується індивідом у його поведінці. Постійне ускладнення поведінки здійснюється за рахунок накопичення індивідуального досвіду. Формування досвіду було б неможливе, якби образи зовнішнього світу, що виникають у корі головного мозку, зникали зовсім. Вступаючи в різні зв’язки між собою, ці образи закріплюються, зберігаються й відтворюються відповідно до вимог життя й діяльності.

Пам'ять є підгрунтям психічного життя людини. Завдяки пам'яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння, навички. Пам'ять неодмінна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам'яті. Завдяки пам'яті зберігається цілісність «Я» особистості, усвідомлюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам'яті людина, зауважував І.Сєченов, постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого пізнати, навчитися, ніщо опанувати.

Проблема пам'яті зацікавлювала людей з древніх часів. У древніх греків була богиня МНЕМОЗИНА – мати 9 муз наук та мистецтва. Давньогрецький драматург Есхіл (525-456рр. до н.е.) вклав у вуста Прометея такі слова:

«Послушайте, что смертным сделал Я –

Число им изобрёл и буквы научил соединять

Им память дал – мать муз, всему причину».

Аристотель (384–322рр. до н.е.) написав першу книгу «Про пам'ять та пригадування», в якій писав, що тваринам властиве впізнавання, а людям – пригадування. Він визначав пам'ять як тимчасовий процес спрямований на створення образів предметів.

Сьогодні ми знаємо, що матеріальною основою процесів пам'яті є здатність мозку утворювати тимчасові нервові зв’язки, закріплювати й відновлювати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість актуалізації ситуації й відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу безпосередньо немає. Запам’ятовування і зберігання ґрунтується на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв’язків, забування – на їхньому гальмуванні, відтворення – на їхньому відновленні.

Отже, ПАМ'ЯТЬ – це відтворення предметів та явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття.

Дослідження пам'яті є одним з перших розділів психологічної науки, де був застосований експериментальний метод. Ще у 80-тих роках ХІХ ст. німецький психолог Герман Еббінгауз запропонував прийом, за допомогою якого, як він вважав, було можливо дослідити закони «чистої» пам'яті, які не залежать від діяльності мислення. Це прийом – заучування безглуздих складів. Одним з важливіших досягнень Еббінгауза було відкриття закону забування.

Цей підхід був продовжений у біхевіористичних дослідженнях «вербального научіння». Майже одночасно почалося вивчення здатності пам'яті фіксувати складний осмислений матеріал. На початку ХХ ст. французький філософ А. Бергсон протиставив «пам'ять звички», формованому при механічному повторенні, і «пам'ять духу», що фіксує осмислені одиничні події біографії суб’єкта.

Заслуга З.Фрейда та його послідовників у дослідженні пам'яті – це з’ясування ролі позитивних і негативних емоцій, мотивів і потреб у запам’ятовуванні й забуванні матеріалу. Завдяки психоаналізу були виявлені й описані психологічні механізми підсвідомого забування, пов’язані з функціонуванням мотивації.

У вітчизняній психології поширився напрямок дослідження пам'яті, пов'язаний із загально психологічною теорією діяльності. Тобто перебіг процесів запам’ятовування, збереження і відтворення визначається тим, яке місце займає даний матеріал у діяльності суб’єкта.

Нємов Р.С. вважає, що пам'ять (відтворення) – це пряме продовження сприймання. Сприймання зв’язує особистість безпосередньо з навколишнім середовищем у даний момент, а пам'ять відновлює ті зв’язки, які існували в минулому і зберегли якесь значення для сьогодення.

Радянський психолог Лурія  О.Р. говорить про пам'ять так – це запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає можливість людині накопичувати інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли.