3. Психофізіологія сприймання
На основі вчення І.Павлова, основним матеріальним мозковим механізмом формування образів сприймання є синтез часових нервових зв'язків в корі великих півкуль, як в системі проекційного центру одного аналізатора, так і в міжаналізаторних зв'язках. Іншими словами, в основі сприймання лежать зв'язки між різними аналізаторами. Наявність таких зв'язків дає можливість сприймати предмети на основі показань всього одного аналізатора (сніг).
Усвідомленість сприймання пов'язана з роботою так званих – вторинних коркових полів аналізаторів. В коркових зонах аналізаторів розрізняють - первинні поля, збудження яких дає відчуття, та вторинні поля, робота яких полягає в об'єднанні відчуттів в цілісний образ та усвідомлення його.
Фігура й тіло – неодмінний аспект сприймання. У кожній сенсорній модальності світ постає перед нами як такий, що складається з фігур, розташованих на певному тлі, це видно на подвійних зображеннях.
М Вертгеймер встановив існування ряду факторів, що визначають виділення фігури з тла, або перцептивну організацію:
Подібність – у фігуру поєднуються елементи, що мають близькі властивості, наприклад, схожі за кольором, формою, величиною;
Близькість – із безлічі елементів в одне ціле з більшою імовірністю поєднуються ті елементи, які ближче розташовані;
«Загальна доля» – якщо група крапок або якихось інших елементів рухається з однаковою швидкістю та в одному напрямку щодо оточення, виникає тенденція сприймати ці елементи як самостійну фігуру;
Входження без залишку – перцептивне об’єднання елементів здійснюється таким чином, щоб усі вони були включені у фігуру, що утворюється;
«Гарна лінія» – визначається перетинанням двох чи більше контурів: зорова система намагається зберегти характер кривої до перетинання й після нього;
Замкнутість – коли із двох можливих перцептивних організацій одна веде до утворення фігури з замкнутим контуром, а інша – з відкритим, то сприймається перша фігура;
Установка або поведінка спостерігача – як фігура легше сприймаються ті елементи, на які звернена увага спостерігача;
Минулий досвід.
На думку гештальтистів, виявлені закономірності відображають тяжіння електрохімічних процесів на рівні кори головного мозку до найбільш простого, стійкого стану. Цей загальний закон зміни цілісних образів називається – принцип прегнантності.
4. Різновиди сприймання ( феноменологія сприймання)
У чуттєвому пізнанні відчуття та сприймання виявляються в єдності.
Сприймання поза відчуттями не буває.
Розрізняють сприймання за:
1. Сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, та ін.).
Сенсорний склад сприймання багато в чому збігається з відчуттям. На відміну від відчуттів специфічне у сприйманні полягає в тому, що той чи інший бік зорового. Слухового. Тактильного сприймання стає предметом усвідомлення, розуміння його значення для життя. Сенсорне сприймання предметів та явищ дійсності відбувається у комплексі, взаємодії органів чуття: зору та кін естетичних відчуттів, зору і слуху тощо. При цьому один з різновидів сприймання постає як провідний, а інші - як допоміжні.
2. Відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні).
Наукові знання потребують інтелектуального їх сприймання, тобто сприймання змісту, розуміння понять та термінів, виконуваних дій, посиленої дії пам'яті, уваги, мислення. Емоційне ж сприймання яскраво постає при сприйманні художніх, мистецьких творів. У цьому різновиді сприймання провідну роль відіграє його емоційний бік, безпосередній вплив сприйманого об'єкта на почуття - моральні та естетичні.
3. Складністю сприймання – (сприймання простору, віддаленості вглибину, розміру, напрямку, часу, руху); (сприймання предмета, мови, музики); (сприймання людини людиною). Сприймання простору — відображення взаємного розміщення предметів, включаючи їх форму, віддаленість, розмір і напрямок, в якому вони розташовані. У сприймання простору велику роль відіграє окомір. Ефект стереоскопічного кіно.
При сприйманні простору залежно від розміщення предметів у просторі виникають зорові ІЛЮЗІЇ – неточне, спотворене сприймання. У сприйманні простору важливу роль відіграють АКОМОДАЦІЯ – це зміна опуклості кришталика відповідно до віддалі предмета, та КОНВЕРГЕНЦІЯ -спрямування очей на предмет сприймання. Ці фізичні зміни в органі зору пов'язані зі сприйманням віддалі та обсягу предмета.
Сприймання руху – це відображення зміни положення предметів у просторі. Воно залежить від того, як сприймається рухомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухомого предмета (літак в небі).
Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності подразника на організм. Спеціального органу сприймання часу немає. У сприймання часу беруть участь всі аналізатори відбиваючи тривалість їх дій. Важливу роль у сприймання часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дій (дихання, серцебиття).
Сприймання віддаленості в глибину. Тут має місце низка ефектів: величини предмета, перекриття, перспективи (паралельно розміщені та віддалені предмети видаються розміщеними ближче один до одного, ніж розташовані близько), тіні (більш освітлений із двох предметів, розташованих на однаковій відстані, сприймається як ближчий порівняно із затіненим), руху (при однаковій швидкості руху двох предметів здається, що більш віддалений рухається повільніше).
Сприймання розміру залежить від сприймання віддаленості, яку описує закон зорового кута: кут, утворюваній на сітківці ока променями, що йдуть від крайніх точок предмета, буде тим більшим, чим ближче розміщений предмет.
Сприймання напряму – відображення розміщення предметів, які перебувають один щодо одного і до спостерігача у певних відношеннях.
Сприймання людини людиною – під час такого сприймання людина використовує такі основні концепції:
Проекція самого себе на іншу людину;
Використовування соціально-психологічних стереотипів;
Використовування художньої літератури, образів літературних або героїв фільмів, а також особистий досвід.
4.Професійнийпсихологічнийдосвід.