Тема 7.16. Сприймання Конспект лекції

План

1. Поняття та функції сприймання.

2. Природа сприймання.

3. Психофізіологія сприймання.

4. Різновиди сприймання ( феноменологія сприймання).

5. Властивості сприймання.

6. Спостереження та спостережливість.

1. Поняття та функції сприймання

СПРИЙМАННЯ – психічне відображення предметів і явищ навколишньої дійсності, що виникає і функціонує в процесі життя. Це характеристика пізнавальної функції психіки, яка полягає у створенні чуттєвого образу світу.

На відміну від відчуттів, що відображають тільки властивості предметів і явищ, сприймання – цілісний перцептивный ( від лат. сприймання) образ, що містить в собі сукупність властивостей, які отримує індивід за допомогою органів чуттів.

Сприймання нібито надбудовується над відчуттями, про що свідчить філогенез психіки: спочатку виникає стадія елементарної сенсорної психіки, яка орієнтує організм у властивостях його оточення, а пізніше – стадія перцептивної психіки - відображення носіїв цих властивостей.

Отже, СПРИЙМАННЯ – це відображення цілісних предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття.

У сприйманні предмета як своєрідного синтезу його властивостей відбувається реакція на комплексний подразник, рефлекс на відношення між його якостями. У результаті сприймання виникають суб'єктивні образи сприйнятих об'єктів – уявлення. Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словами), почуттями ( виявляємо своє ставлення до нього), волею ( свідомим зусиллям організуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. У сприйманні предметів та явищ світу важливу роль відіграють активність та дійовість особистості.

Джером Брунер розглядає сприймання як активний процес, тісно пов'язаний із людською діяльністю, що дозволяє відбирати з інформації, яка надходить до людини, істотні ознаки й відносити предмети до певних категорій, забезпечуючи тим самим більш глибоке відображення зовнішнього світу.

Сприймання – це процес категоризації, у ході якої організм робить логічний висновок, відносячи сигнали до певної категорії. Висновок часто робиться несвідомо.

Функції сприймання:

1) орієнтаційна;

2) комунікативна;

3) пізнавальна;

4) регулятивна;

5) діяльнісна.

2. Природа сприймання

Виникнення перших гіпотез про природу сприймання відноситься ще до античності. Вагомий внесок в розвиток наукових уявлень про сприймання був внесений філософами, фізиками, фізіологами, діячами мистецтв. Лише в другій половині XIX ст. уявлення про сприймання стали однією з важливіших частин системи психологічного знання. В цілому ранні теорії сприймання відповідали положенням традиційної асоціативної психології. Вирішальний крок в подоланні асоціанізму було зроблено з одного боку – завдяки І. Сєченову, його рефлекторній концепції психіки, з іншого – завдяки працям Гештальтпсихології (які вивчали константність сприймання).

Онтогенез сприймання, за даними досліджень, відбувається в зв'язку з ускладненням стосунків дитини з навколишнім середовищем (Ананьєв, Брунер, Венгер, Виготський, Запорожець, Зінченко, Лурія, Леонтьєв). Це означає, що перцептивний образ формується не внаслідок прямого впливу фізичного подразника на аналізатор, а в ході активного «зустрічного» процесу з боку індивіда. Отже, сприймання передбачає виконання перцептивних дій – спеціалізованої активності, яка забезпечує побудову перцептивного образу.Такі дії відбуваються в структурі певної — внутрішньої або зовнішньої діяльності і є засобами досягнення її мети (Величковський, Гіппенрейтер, Запорожець, Леонтьєв). Однак сприймання може бути й самостійною – перцептивною діяльністю, що спонукається предметом (мотивом)\, даним в органах чуття. Прикладом є спостереження – цілеспрямоване сприймання індивідом якогось об'єкта. Спостерігач активно розв'язує задачу на сприймання: шукаючи. Наприклад, фігуру, замасковану в «загадковому малюнку», – він обстежує, аналізує, зіставляє, відтворює, тобто активно діє.

Розгорнуті в часі та просторі перцептивні дії називаються СУКЦЕСИВНИМИ (від лат. послідовність, зміна); СИМУЛЬТАІШИМИ (від лат. в той самий час).

Відповідно сукцесивним або ж симультанним буває і сприймання. Дорослий сприймає предмети і явища переважно симультанно, а коли ці предмети нові або малознайомі – сукцесивно. Дитина раннього віку робить це сукцесивно, виокремлюючи в предметі його найінформативніші ознаки.

Рівні перцептивної діяльності:

• знаходження;

• розрізнення;

• ідентифікація;

• розпізнавання.

При цьому процес знаходження і розрізнення – це порівняння створюваного у такий спосіб перцептивного образу з ЕТАЛОНОМ (від фр. – виставляти, показувати), тобто досвідом сприймання, який зберігається у пам'яті індивіда.

Ідентифікація (від лат. – тотожний) – зрівняння еталонного образу з образом, що будується, та включення останнього в систему значень, якими володіє індивід.

Розпізнавання – усвідомлення предмета сприймання шляхом позначення. Отже, СПРИЙМАННЯ – активний процес побудови перцептивного образу за допомогою перцептивних дій.