4.Фізіологічні механізми мовної діяльності
Фізіологічним підґрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова – ІІ сигнальна система, що замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник слово постає у трьох формах: слово почуте, слово побачене, слово вимовлене. Функціонування слова пов’язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів.
Периферійний, або голосовий, апарат мовлення складається з таких частин:1. ЛЕГЕНІ, БРОНХИ ТА ТРАХЕЇ.
Легені та бронхи це джерело та шлях повітря, який необхідний для створення звуків.
2. ГОРТАНЬ. Вона відіграє головну роль в процесі створення звуків, тут розміщуються голосові зв’язки – це дві горизонтально розміщені пластини, що прикріплені до хрящів гортані. Голосові зв’язки можуть наближатися або віддалятися одна від одної, утворюючи голосову щілину. Для того, щоб утворювалися звуки голосові зв’язки повинні бути зімкненими з невеликою щілиною.
3. ГЛОТКА, НОСОВА ПОРОЖНИНА, НОСОГЛОТКА, ЯЗИЧОК, ПІДНЕБІННЯ, ЯЗИК, ЗУБИ та ГУБИ.
Діяльність периферійного апарату підпорядковується корі великих півкуль головного мозку. Мовлення здійснюється за участю ІІ сигнальної системи в тісному зв’язку з І сигнальною системою. У людини відбувається взаємозв’язок слухового та зорового аналізаторів, цей взаємозв’язок забезпечує артикуляційну базу людини. Кожна людина засвоює рухи артикуляційного апарату певний проміжок часу і поступово це здійснюється автоматично.
Мовленева діяльність пов’язана з роботою усієї кори великих півкуль, але в корі є такі ділянки, які відіграють специфічну роль для мовленнєвої діяльності – так званні – центри.
Центр БРОКА (лобова частина) – центр мовленево-рухового аналізатора. При його пошкодженні у людини виникає МОТОРНА АФАЗІЯ (коли людина не може говорити, висловлювати думки);
Центр ВЕРНІКЕ (скронева область) – відповідає за сприйняття мовлення на слух. Якщо його пошкоджено – виникає СЕНСОРНА АФАЗІЯ ( людина не сприймає на слух, чує але не розуміє);
МОВЛЕНЄВО-ЗОРОВИЙ ЦЕНТР (потилична частина) – відповідає за те, щоб людина бачила, читала і розуміла слова. Якщо пошкоджено – людина бачить, читає але не розуміє.
Існують і інші центри, наприклад, читання, письма, сприймання музичних творів тощо. Всі центри взаємопов’язані. Між собою, і тому якщо якийсь центр пошкоджено, то це негативно впливає на всю мовленнєву діяльність людини.
5. Різновиди мовлення
Прояви мовної діяльності неоднорідні, їх можна поділити та класифікувати на певні різновиди за різними ознаками.
1. УСНЕ МОВЛЕННЯ – це основний вид мовлення, який здійснюється за допомогою голосу і сприймається іншими за допомогою слуху.
Усне мовлення поділяється на – діалогічне та монологічне.
ДІАЛОГІЧНИМ називається мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями.
Діалог передбачає:
А) діяльність двох, або більше осіб (хтось говорить, а хтось слухає). Той хто слухає займає пасивну позицію, а той хто говорить – активну. Позиції постійно змінюються.
Б) в діалозі значне місце займає міміка, жести, експресивність мовлення;
В) для того, щоб діалог був ефективнішим між учасниками повинна бути взаємодія.
Діалогічне мовлення тісно пов’язане із ситуацією, в який ведеться розмова, тому воно називається – СИТУАТИВНИМ. Водночас воно є КОНТЕКСТУАЛЬНИМ, оскільки, здійснюючись як певна діяльність двох або кількох осіб, кожне висловлювання значною мірою зумовлене попереднім висловлюванням.
МОНОЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ – це таке мовлення, коли говорить одна особа, а інші слухають, сприймають її мову.
Монолог передбачає:
А) постановку мети;
Б) до монологу постійно потрібно готуватися;
В) він передбачає чіткість, зв'язок з аудиторією, доступність інформації;
Г) лектор постійно повинен слідкувати за своїм мовленням.
2. ПИСЕМНЕ МОВЛЕННЯ – це основний вид мовленевого процесу, який дає можливість спілкуватися з людьми, яких в даний момент немає. При письмовому мовленні слова зображуються за допомогою знаків. Воно існує у формі ПИСЬМА чи ЧИТАННЯ.
Особливості писемного мовлення:
не має безпосереднього контакту з читачем;
не має інтонації, міміки, жестів;
дуже важко виявити своє відношення до того про що автор пише;
воно повинно бути логічним, механічним, продуманим.
3. ВНУТРІШНЄ МОВЛЕННЯ – це вид зовнішнього мовлення, яким ми користуємося обдумуючи певну проблему про себе.
Особливості внутрішнього мовлення:
мовлення без звуків, іноді виявляється у вигляді шепотіння;
це мовлення скорочене, як правило, у внутрішньому мовленні зберігаються лише головні члени речення, або спільні окремі слова;
воно виникає тоді, коли людина не відчуває рівноваги;
особливим видом внутрішнього мовлення є егоцентричне мовлення.
ЕГОЦЕНТРИЧНЕ МОВЛЕННЯ досліджував Ж. Піаже, на його думку егоцентричне мовлення це пряме вираження егоцентризму дитини. Поступово егоцентричне мовлення зникає, воно тісно супроводжує діяльність дитини і не виконує ні якої функції в поведінці та мислені дитини.
Підхід Л.С.Виготського заснований на зближенні понять внутрішнього й егоцентричного мовлення. Він вважав, що обоє ці явища мають генетичне споріднення, що виявляється в тому, що внутрішнє мовлення приходить на зміну егоцентричному. Можна виділити основні ідеї теорії Л.С.Виготського про егоцентричне мовлення:
це основа внутрішнього мовлення дитини;
з часом воно не зникає, а перетворюється у внутрішнє мовлення;
егоцентричне мовлення має самостійну функцію: воно допомагає дитині переборювати труднощі в процесі досягнення мети.