2. Основоположники синтетичної гіпотези еволюції

В результаті праці багатьох видатних вчених всього світу в 20-50 роках XX ст. було створено синтетичну гіпотезу еволюції. Серед вчених необхідно відмітити, перш за все, С.С. Четверикова, О.М. Сєверцова; М. І. Вавилова, М.Ф. Тимофєєва-Ресовського, М.П. Дубініна, Д.Д. Ромашова, 1.1. Шмальгаузена (Росія, Україна), Дж. Холдейна, Дж. Хакслі, P.A. Фішера (Великобританія), Ф.Г. Добржанського, Дж. Сімпсона, С. Райта, Е. Майра (США).

1) С.С. Четвериков (1880-1959), ентомолог та генетик, розроби» вчення про популяцію як елементарну одиницю еволюції (1926), ввів терміни "хвилі життя", "генотипне середовище". Він показав, що в результаті постійного мутаційного процесу у всіх популяціях повинна створюватись і постійно існувати спадкова гетерогенність. Ці мутації служать основою еволюційного процесу, який проходить під спрямовуючою дією природного добору. Тому 1926 рік ознаменувався початком сучасного синтезу генетики і класичного дарвінізму.

2) О.М. Сєверцов (1865-1936), зоолог, доповнив біогенетичний закон Ф. Мюллера і Е. Геккеля положенням, що в онтогенезі повторюється філогенез не дорослих форм, а їхніх відповідних зародкових форм; розробив вчення про біологічний прогрес та його основні шляхи (ароморфози, ідіоадаптації, дегенерації).

3) М.І. Вавилов (1887-1943), ботанік і генетик, розробив теоретичні основи вчення про вихідний матеріал в селекції рослин і про походження культурних рослин.

4) М.П. Дубінін і Д.Д. Ромашов незалежно від англійського генетика Р. Фішера і американського С. Райта (1930-1931) дійшли висновку, що дрейф генів може бути важливим механізмом еволюційних змін у невеликих або ізольованих популяціях.

5) М.В. Тимофєєв-Ресовський разом з Ф.Г. Добржанським і Дж. Хакслі та ін. вченими є автором вчення про мікроеволюцію (1937-1942).

6) І.І. Шмальгаузен (1884-1963), український і російський зоолог, розробив вчення про форми добору (рушійний, стабілізуючий, дизруптивний); встановлену С.С. Четвериковим насиченість популяції рецесивними алелями назвав резервом спадкової мінливості; є одним із авторів вчення про рушійні сили еволюції.

7) Дж. Холдейн (1892-1964) - англійський біохімік і генетик, висунув гіпотезу про походження життя на Землі, один із перших почав розробляти генетико-математичні методи оцінки стану популяцій.

8) С. Райт (1889-1982) - американський генетик, розробив вчення про дрейф генів як фактор еволюції.

9) Ф.Г. Добржанський (1900-1981) - український генетик - працював в США; зробив великий внесок у вивчення генетики популяцій і теорії гетерозису, мутацій та мутагенезу; ввів термін "мікроеволюція".

10) Д. Сімпсон (1902-1984) - американський палеонтолог - вивчав темпи еволюції і паралельно з 1.1. Шмальгаузеном розробляв вчення про різні форми добору.

11) Е. Майр - американський зоолог, розвивав біологічну концепцію виду; запропонував сучасну класифікацію способів видоутворення, заклав основу гіпотези еволюційного компромісу.

3. Синтетична гіпотеза еволюції

Синтетична гіпотеза еволюції - результат розвитку дарвінізму, генетики, екології та інших біологічних наук. Вперше основні положення синтетичної гіпотези еволюції викладені в праці відомого англійського еволюціоніста Дж. Хакслі «Еволюція і сучасний синтез»(1942).

Постулати синтетичної еволюції:

1) Матеріалом для еволюції є, як правило, дрібні, проте дискретні зміни - мутації.

2) Елементарні фактори еволюції - мутаційний процес, хвилі життя, ізоляція, дрейф генів мають випадковий і неспрямовуючий характер,

3) Усі еволюційні перетворення відбуваються в популяціях, які є елементарною (найменшою) одиницею еволюції.

4) Єдиний спрямовуючий фактор еволюції - природний добір, зберігає і нагромаджує випадкові дрібні мутації.

5) Природний добір буває стабілізуючим, рушійним та розриваючим (дизруптивним).

6) Існує три види еволюційного процесу: мікроеволюція, видоутворення та макроеволюція.

7) Еволюція має дивергентний характер - один таксон може стати попередником дочірніх таксонів.

8) Еволюція має поступовий і тривалий характер. Видоутворення є поступовою зміною однієї тимчасової популяції низкою наступних тимчасових популяцій.

9) Будь-яка систематична група організмів може або процвітати (біологічний прогрес) або вимирати (біологічний регрес).

10) Шляхи досягнення біологічного прогресу: ароморфози, ідіоадаптація чи загальна дегенерація.

11) Макроеволюція іде лише шляхом мікроеволюції.