2.2 Гідрологічні фактори

В області нараховується 3432 артезіанських свердловин, у т.ч. у сільській місцевості – 2679 та 753 – у містах та селищах міського типу та 74296 шахтних колодязів.

Провідне місце в області належить рікам. Рівнинний рельєф і достатнє зволоження впливають на формування густої річкової мережі. По території області протікає понад 1400 річок і потічків. З них 120 річок мають довжину понад 10 км. До великих річок належить річка Дністер; до середніх – Збруч, Серет, Іква і Горинь; всі інші - до малих. Всі річки загальнодержавного значення. Більшість річок області (80%) протікає в меридіональному напрямі по нахилу території області. Це ріки, які належать до басейну Дністра. Найбільшими з них є Золота Липа, Коропець, Стрипа, Серет, Збруч, Нічлава.

Ріки басейну Прип'яті - Іква, Вілія, Горинь течуть на північний схід і гирла їх виходять за межі області.

Ріки області мають змішаний тип живлення. Навесні вони поповнюються талими сніговими водами, влітку - дощовими, весь рік - підземними водами. При цьому атмосферні опади складають 70%, а підземні води - 30% загального стоку.

Найвищий рівень води в ріках спостерігається у березні і квітні, коли тане сніг, а також в першій половиш літа, коли часто випадають дощі. Під час повені рівень води може піднятися на 10-50 см за добу. Найнижчий рівень води в ріках (межень) - у серпні-вересні і грудні-лютому, коли випадає незначна кількість опадів.

2.3 Едафічні фактори

Едафічні фактори – це ґрунтові умови, що впливають на життя і поширення живих організмів. Вони поділяються на хімічні - реакція ґрунту, сольовий режим, елементарний хімічний склад, обмінна здатність і склад обмінних катіонів; фізичні – водний, повітряний і тепловий режими, щільність ґрунту, структура та ін.; біологічні - рослинні і тваринні організми, що населяють ґрунт.

Грунт – це один із найважливіших компонентів навколишнього природного середовища. Він знаходиться на межі взаємодії геосфер Землі, а саме: атмосфери, гідросфери, літосфери, біосфери. Це зумовлює його специфічну роль у складі вказаних систем. Грунт – самостійне природне тіло, формування якого є складним процесом взаємодії п’яти природних факторів ґрунтоутворення: клімату, рельєфу, рослинного і тваринного світу, ґрунтоутворюючих порід і віку. В екології ґрунтом вважають ту частину земної кори, яка зайнята рослинами.

Важливою характеристикою ґрунту є його родючість – здатність ґрунту задовольняти потребу рослин у поживних речовинах, повітрі, біотичному і фізико-хімічному середовищі, включаючи тепловий режим, і на цій основі забезпечувати врожай сільськогосподарських культур, а також біогенну продуктивність дикоростучих рослин.

Ґрунтовий покрив Тернопільської області

Сучасний ґрунтовий покрив Тернопільської області сформувався під

впливом ґрунтотворних порід, рельєфу, клімату, рослинного покриву та

господарської діяльності людини. На лесах і лесоподібних суглинках

утворилися чорноземні та сірі лісові ґрунти; на твердих карбонатних

породах — дерново-карбонатні, на алювіальних відкладах у долинах рік —

лучні, лучно-болотні і торфоболотні ґрунти.

Найбільшу площу в області (близько 72%) займають лісостепові

опідзо-лені ґрунти, які об'єднують такі підтипи: ясно-сірі лісові, сірі

лісові, темно-сірі, чорноземи опідзолені.

Ясно-сірі і сірі лісові ґрунти поширені в західній та південно-західній

частинах області на високих плато і схилах. Східна межа поширення

проходить по вододілу Стрипи і Коропця. Вони сформувалися на лесах і

лесоподібних суглинках під лісовою рослинністю. Гумусовий горизонт у них

незначний і майже безструктурний, уміст гумусу невеликий (1,3-1,8%). Ці

ґрунти мають кислу реакцію, і тому для підвищення їхньої родючості

необхідне вапнування, внесення органічних і мінеральних добрив.

Темно-сірі лісові грунти поширені в тих районах області, що й ясно-сірі і сірі, але вони займають знижені ділянки. Порівняно із сірими лісовими

фунтами вони мають гумусований шар до 60 см, у верхній частині якого

міститься 2,9-3,1% гумусу, а також кращу структуру. Для збільшення

врожайності культур у ці фунти потрібно вносити органічні та мінеральні

добрива.

Чорноземи опідзолені займають значні площі в центральній та східній

частинах Тернопільської області. Вони утворилися на вирівняних плато під

лісовою і степовою рослинністю, доволі родючі, бо мають глибокий

гумусований шар (80-90 см), вміст гумусу у верхньому горизонті 3,6-3,9%.

У тих місцях області, де ґрунтові води залягають неглибоко, опідзолені

ґрунти піддаються оглеєнню. Унаслідок оглеєння виникають токсичні

речовини (закисні сполуки заліза, марганцю), тому на таких фунтах не

хочуть рости дерева.

Оглеєні опідзолені грунти мають поганий водно-повітряний режим, бо

часто бувають перезволоженими. У них також підвищена кислотність. Для

поліпшення їхньої родючості необхідне проведення агромеліоративних

заходів, угноєння і вапнування. Вони малопридатні для вирощування

плодових і ягідних культур.

Найродючішими в області є чорноземи типові. Вони утворилися на ле-сах і лесоподібних суглинках під ділянками степу в центральній та східній

частинах області. Ці грунти малогумусні (4-4,5% гумусу), лише подекуди —

середньо-гумусні (біля 8% гумусу). Глибина гумусового шару 80-90 см.

Мають сприятливі фізичні властивості, добре забезпечені поживними

речовинами.

Чорноземно-карбонатні грунти не мають суцільного поширення, а

трапляються окремими ділянками в тих частинах області, де на поверхню

виходять вапнякові і крейдяні породи. Найбільше їх трапляється в

північній і північно-західній частинах області та у Придністров'ї. Ці

грунти мають досить поживних речовин, але ці речовини малодоступні для

рослин. Гумусовий шар неглибокий (40-50 см), але вміст гумусу значний

мусовий шар неглибокий (40-50 см), але вміст гумусу значний

(4-5%). Ґрунти сприятливі для вирощування пшениці та цукрових буряків,

але зовсім несприятливі для садівництва і ягідництва (переріз грунтів представлено на рис. 2.5).

Ці ґрунти мають глибокий гумусований шар (до 120 см),

значну кількість гумусу (5-6% у верхньому горизонті), поживних речовин і

сприятливі для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур,

особливо овочевих. Нижні горизонти такого ґрунту оглеєні у вигляді сизих

і бурих плям, що створює несприятливі умови для росту плодових дерев.

Тому для вирощування садів ці ґрунти непридатні.

Лучні грунти утворилися на наносах у долинах рік і балок, у глибоких

зниженнях на плато, де близько до поверхні підходять грунтові води. Як і

чорноземи, лучні грунти мають глибокий гумусований шар (50-70 см),

містять 4,5-5,0% гумусу, чимало поживних речовин. Але вони постійно

перезволожені, і в них відбуваються процеси оглеєння. Основні площі

лучних грунтів в області зайняті луками і пасовищами, розорюється

незначна їхня частина.

Лучно-болотні грунти сформувалися в заплавах рік на перезволожених

ділянках. Вони подібні до лучних грунтів, але процеси оглеєння охоплюють

усі шари фунту — від гумусового горизонту до грунтотвірної породи. У

верхньому горизонті міститься від 3 до 5,8% гумусу. Зайняті луками.

Болотні грунти поширені на заплавах рік, днищах балок. Вони утворилися

на алювіальних відкладах при надмірному зволоженні. Поділяються на

торфово-болотні грунти і торфовища. Торфово-болотні грунти мають шар

торфу, менший від 50 см, а торфовища — понад 50 см. Використовуються ці

грунти як пасовища і луки, подекуди вони осушені і використовуються для

розробок торфу.

Дерново-підзолисті грунти займають 0,5% території області. Вони

сформувалися в північній її частині (Мале Полісся) на піщаних

давньоалюві-альних відкладах під сосновими лісами. їхній гумусовий

горизонт становить 15-20 см, а вміст гумусу — 1,0%. Ґрунт

безструктурний, вода проникає у глибокі шари грунту і виносить із нього

поживні речовини. Це найменш родючі грунти в області. Для вирощування

сільськогосподарських культур необхідно вносити в ці грунти вапно,

добрива.

Ґрунтовий покрив Тернопільської області сприятливий для вирощування сільськогосподарських культур лісостепової зони. Значної шкоди родючості грунтів завдає водна ерозія. Розвитку ерозійних процесів (утворенню ярів) сприяє інтенсивне розорювання схилів горбів. Площа еродованих земель безперервно збільшується і становить зараз 38,7% від площі ріллі.

Найінтенсивніше відбуваються ерозійні процеси в Монастириському,

Бережанському, Підгаєцькому, Збаразькому, Шумському і Лановецькому

районах, у яких значна частка земель розташована на крутих схилах. Вони

посилюються в тих ділянках, де вирощують просапні культури (цукровий

буряк, овочі тощо), і там, де проводиться оранка вздовж схилів.

Для зменшення ерозійних процесів насаджують полезахисні лісосмуги,

засівають травою схили ярів, будують гідротехнічні споруди, проводять

поперечну оранку схилів (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Землеупорядкування

Категорії землекористування	2000	2005	2007	2008	2009
Землі природоохоронного призначення	117,1**	116,5	116,5	116,5	121,0
Сіножаті та пасовища	165,2	174,8	173,8	173,2	163,1
Землі водного господарства	-	5,627+1,007	5,627+1,305	5,627+1,233	5,627+1,248
Землі водного фонду	19,4	19,4	19,4	19,4	19,4
у т.ч. площа рибних ставків	6,7	5,627	5,627	5,627	5,627
Землі оздоровчого призначення	0,5	0,1	0,1	0,1	0,1
Землі рекреаційного призначення	1,0	1,0	1,0	0,9	1,0
Землі історико-культурного призначення	0,1	0,1	0,1	0,1	0,2
Ліси	198,4	199,9	200,5	200,5	200,7

Деградація земель – природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов'язаних із землею природних компонентів.

Відповідно до наявних відомостей та моніторингу стану використання земель в цілому по області в тій чи іншій мірі знаходиться в обробітку 215,5 тис.га еродованих та ерозійно-небезпечних земель. З них, розміщено на схилах від 3⁰ до 5⁰ – 90,9 тис.га, від 5⁰ до 7⁰ – 41,8 тис.га і більше 7⁰ – 14,3 тис.га.

За час здійснення земельної реформи за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) в області виведено з активного використання і залужено чи переведено в природні кормові угіддя 28,4 тис.га малопродуктивної і деградованої ріллі.

Приведення кількості використання орних земель до природоохоронно-безпечних і обґрунтованих значень в значній мірі стримується внаслідок передачі цих площ у приватну власність, відсутності економічного механізму зменшення рівня використання еродованих і деградованих земель, «нульового» фінансування здійснення консервації земельних ділянок.

В області за останні 6 років (2004-2009 рр.) відновлено (рекультивовано) 29,0 га порушених земель, на що освоєно майже 1 млн.грн. у Козівському, Шумському, Бучацькому, Заліщицькому і Теребовлянському районах.

Протягом 2005-2009 років виведено деградованих земель з інтенсивного використання на площі 6710,0 га. У 2009 році завершено роботи по рекультивації порушених земель у Бучацькому районі (роботи розпочаті у 2008 році) – 1,5 га вартістю біля 100 тис.грн.

Таблиця 2.5

Райони, які зазнають ерозії ґрунтів

	2000	2005	2006	2007	2008	2009
Площа земель, які піддаються деградації, тис. га	-	3,040	2,600	0,679	0,350	0,04
% до загальної площі території	-	0,22	0,19	0,05	0,02	0,003
Деградація земель, у тому числі:	-	3,040	2,600	0,679	0,350	0,04
вітрова ерозія, тис. га	-	-	-	-	-	-
водна ерозія, тис. га	-	-	-	-	-	-
сукупна ерозія, тис. га	-	-	-	-	-	-
підкислення грунтів, тис. га	-	-	-	-	-	-
засолення грунтів, тис. га	-	-	-	-	-	-
Залуження грунтів, тис. га	-	-	-	-	-	-
Зсуви землі, тис. Га	-	-	-	-	-	-

Тернопільська область займає західну частину Подільської височини. Рельєф її рівнинний. Більша частина поверхні області (на південь від Товтрів) має нахил з півночі на південь. Решта її території нахилена у північно-східному напрямку. Абсолютні висоти коливаються від 443 метрів (гора Попелиха біля села Мечищів Бережанського району) до 116 метрів (у місці впадіння річки Збруч у Дністер).

Річка Гнізна поблизу села Баворів утворює неглибоку долину, що характерно дляТернопільського плато. На території області можна виділити кілька рельєфних структур:

• Тернопільське плато — займає центральну частину області. Поділене долинами Серету, Гнізної та Стрипи. Це найбільш рівнинна ділянка області. На півночі — висоти 80—400 метрів, на півдні — 300—350 метрів.

• Опілля (Бережанський горбогірний лісовий район) — розміщене в західній частині області. Це найбільш піднята і розчленована територія області. Відносні висоти досягають 200 метрів. Тут розташована гора Попелиха заввишки 443 метри — найвища точка Тернопільщини.

• Кременецькі гори (Кременецьке горбогір'я) — розташовані в північній частині області. Їхній північний схил є крутим, а південний — більш пологим. Горби піднімаються до 190 метрів і мають вигляд гір-останців. Це — гори Бона, яка є найвищою (408 метрів), Божа, Дівочі скелі, Скелі Словацького та інші. У пониженнях є значна кількість ярів та балок.

• Товтровий кряж (Медобори) — простягається з північного заходу на південний схід від сіл Чорний Ліс і Загір'я до містечка Гусятин. Цей колишній бар'єрний риф складається з вапняків, які піднімаються на поверхню на 50—60 метрів. Тут трапляється карст. Основні гори: Крайній Камінь (431 м), Зембова, Сабариха, Скала (417 м), Гостра Могила (398 м), Вікно, Богит (417 м). Найвища вершина — гора Нижній Камінь (Крайній Камінь) (431 м).

• Авратинська височина — розташована між Медоборами і Кременецькими горами. Поверхня її слабохвиляста. Абсолютні висоти досягають 350 метрів.

• Мале Полісся — розташоване у північно-західній частині області. Рельєф плоский. Висоти становлять 210—250 метрів. На формування рельєфу помітний впливльодовика або неотектонічної активності. У долинах річок поширене значне заболочення^.

• Придністровська рівнина — займає південну частину області і є найбільш зниженою її ділянкою. Розчленована каньйоноподібними долинами річок. Трапляються яри і балки. Поширені карстові форми рельєфу, серед яких озера та печери, що належать до найдовших в Європі.

Висновки: на основі кліматичних, гідрологічних, едафічних та орографічних факторах, а також враховуючи природно-ресурсну базу на території Донецької області сформувалась господарська діяльність людини. Відбувся економічний поділ території на спеціальні райони (зони), що зумовлює поділ праці та зосередженість регіону на виготовленні певного роду продукції та сировини.

А) Дерново – підзолисті Б) Сірі лісові ґрунти В) Чорноземи

Рис. 2.5. Профіль ґрунтів характерних для Тернопільської області.

Розділ 3. Характеристика біотичної складової екосистеми області.

Кожна екосистема відрізняється своєрідним потоком енергії та кругообігом речовин. Обидва ці процеси зумовлені наявність в екосистемі живих організмів. Усі організми, які живуть на нашій планеті потребують абіотичних умов для свого існування, а також вони взаємодіють між собою і дуже часто залежать один від одного. Сукупність факторів органічного світу, що впливають на живі організми прямо чи опосередковано називають біотичними факторами, а сукупність всіх живих організмів екосистеми називають біоценозом.

Серед структур біоценозу зазвичай виділяють три види:

• Видову, що розкриває різноманіття живих організмів;

• Трофічну, що демонструє характер харчових взаємин між організмами біоценозу;

• Просторову, що показує територіальне розміщення рослин, тварин та мікроорганізмів.

Видовий склад біоценозу може бути різним. Але його формування підкоряється одному загальному правилу: у природному біоценозі обов’язково повинні бути продуценти, редуценти та консументи.