3. Князь Данила Галицький та його наступники

Активно вів боротьбу з польським військом вісімнадця­тилітній Данило Романович. Після наполегливої тривалої бороть­би Данило в 1238 році остаточно закріпився у Галичині, а Волинь передав молодшому братові Василькові. Слід зауважити, що Дани­ло закріпився також і в Києві, посадивши там хороброго воєводу.

Прийшовши до влади, Данило Романович сприяв будівництву прикордонних фортець у західних землях, так як устремління польських, угорських феодалів захопити їх ставили необхідність укріплення кордонів. В 20-30-х роках XIII ст. було збудовано доб­ре укріплені фортеці в Холмі, Кремінці, Данилові та інших містах. Ця традиція продовжувалась і в наступні роки. Так, в 1256 році за­сновано місто Львів. Одночасно відбувається, так звана, спеціалі­зація міст: як вже зазначалось — одні із них мали оборонні функції, інші зосереджували торговельні операції. В містах розвивалась реміснича справа, що сприяло значному пожвавленню внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Важливо підкреслити, що Галицько-Волинська держава відігравала помітну роль у загальноєвропейській торгівлі. Спектр торговельних зв'язків репрезентували Візантія, Угорщина, Чехія, Польща, Литва, Саксонія, Німецький орден та ін. В містах існували спеціальні квартали північно-руських, італійських, німецьких купців. В цілому економічний розвиток Галицьке-Волинської держави відбувався на рівні передових євро­пейських країн.

Говорячи про суспільно-політичний розвиток Галицько-Волинської держави, важливо вказати на той факт, що в Галичині ве­лике землеволодіння зростало значно швидше, ніж князівське. На Волині ж — поряд з боярським зросло і князівське землево­лодіння. Могутньою економічною і політичною верствою феодаль­ного класу було так зване старе боярство, яке володіло власним військом. Данило Галицький, щоб зменшити залежність від бояр, як і його попередники, мав наймане військо; удосконалив загони важко озброєних дружинників і легкоозброєних стрільців. Взагалі князь Данило зумів спрямувати свою внутрішню і зовнішню політику так, що Галицько-Волинське князівство перетворилось у високорозвинену державу, з якою рахувалась Європа.

Князь Данило Романович після відсту­пу монголо-татар розпочав відбудовувати державу. Але це не задо­вольняло Золоту Орду і вона силою примусила князя визнати за­лежність від Золотої Орди і платити їй данину. Дани­ло розпочав активну діяльність по створенню антиординської коаліції: було укладено союз з володимиро-суздальським кня­зем, угорським королем та польським і литовським князями; угоду з Папою римським про допомогу зі сторони останнього, але якої так і не прослідувало, тому що Данило призупинив стосунки з ним. Наступна реформа війська сприяла окремим успіхам: почалося виз­волення Галичини і Волині, було звільнено Болохівщину. На дея­кий час Галичина і Волинь стали незалежними від Золотої Орди. Так продовжувалось недовго, так як загони татарських військ спричинили нові воєнні дії проти місцевого населення. Данило ро­бить чергові кроки по створенню антитатарської коаліції з таких європейських країн як Польща, Чехія, Угорщина. Але це були ли­ше дружні відносини, а не дієві союзи. Татари змусили князя зни­щити відновлені ним укріплення міст. Це дуже гнітило Данила і, можливо, прискорило його смерть у 1264 році. В українській істо­ричній науці Данила Галицького вважають одним із найвиз­начніших руських князів.

Після смерті Данила Галицького в різні часи відбулись події на­ступного характеру: у 1264 р. Галицьке князівство об'єднано з Лит­вою; потім до Галичини приєднано Закарпаття та польську Люб­лінську землю. Галицьке і Волинське князівство вдалось об'єднати Юрію І Львовичу (онуку Данила), який мав королівський титул. А в 1303 р. засновано галицьку православну митрополію.

Останнім галицько-волинським князем став Юрій II Болеслав (1323-1340рр.), українсько-польського походження. Після прийнят­тя католицтва отримав ім'я Болеслав. У православну віру прийшов, коли з'явилась можливість зайняти галицько-волинський престол (тоді ж він взяв і ім'я Юрій). Але його прозахідна політика виклика­ла невдоволення серед бояр і вони його отруїли. Спадкоємців у ньо­го не було і тому влада перейшла до його зятя — литовського кня­зя Любарта. Таким чином, Галицьке-Волинське князівство стало власністю сусідніх держав: спочатку Литви, а з 1387 р. — Польщі. Отже, Галицько-Волинська держава припинила своє існування, а українські землі поділили між собою сусідні держави.