Лекція № 2

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА (2 год.)

.

План

1. Боротьба Русі з монголами

2. Утворення Галицько-Волинської держави

3. Князь Данила Галицький та його наступники

4. Значення Галицько-Волинської держави.

Основний зміст: Монгольська навала. Галицько-Волинська держава. Економічне і політичне становище Галицького князівства. Роман Мстиславич та Данило Романович. Значення Київської Русі і Га­лицьке-Волинської держави.

1. Боротьба Русі з монголами

Наприкінці XII ст. на карті світу в Центральній Азії утворилась ве­лика імперія — Монгольська держава, яку з початку XIII ст. очо­лив Чингізхан. Швидко підкоривши Середню Азію, частину Ки­таю, Сибіру, монголо-татари вторглись в причорноморські степи і в 1222 році розгромили половців. Загроза монголо-татар змусила руських князів і половців спільними зусиллями протистояти воро­гу. Вирішальна битва відбулась на р. Калці в 1223 році, де поло­вецькі і руські війська були розгромлені. Монголо-татари жорсто­ко спустошили південну частину Київської землі, але продовжува­ти похід вглиб Русі не наважились.

Після смерті Чингізхана, в 1237 році, його онук Батий розпочав наступ на Північно-Східну Русь, яку швидко спустошив, Монголо-татарські війська, захопивши ряд князівств Північно-Східної Русі, навесні 1239 року вторгайся на українські землі. Хоробро захища­ли своє місто жителі Переяслава, яке першим зазнало руйнувань. За ним Чернігів і інші південні міста, а наприкінці 1240 році після тривалих штурмів захопили Київ. Захопивши Київ, загарбники спрямували свій похід на Галицько-Волинську землю, під час яко­го були зруйновані міста Волині — Володимир, Луцьк, Кам'янець, Ізяслав, а згодом і Галич. Потім монголо-татари вдерлись до євро­пейських країн — Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, які чини­ли опір. В 1242 році вони відійшли на схід і в пониззі Волги утвори­ли свою державу, яка називалась Золота Орда із столицею в Сараї.

2. Утворення Галицько-Волинської держави

Одним із наслідків роздробле­ності Київської Русі стало об'єднання незалежних князівств у кілька груп земель. Однією з специфічних груп стали Галицьке і Волинське князівства.

В кінці XI ст. Галицька земля відокремилась від Києва і після тривалої боротьби за владу між князем і боярами все ж Ростиславичі (правнуки Ярослава Мудрого) змогли на чверть століття стабілізувати становище Галичини. Правда, довелося вести військові дії проти угорських, польських загарбників і в результаті укріпити кордони на південно-східному напрямку. Підтримувати і розвивати могутність Галицької землі судилося Ярославові Осмомислові (1153-1187 рр.), який об'єднав галицькі землі в одне князівство і столицею стало в 1144 р. місто Галич. Галичина знахо­дилась в сприятливому для торгівлі географічному положенні, роз­вивались солеварні промисли, сільське господарство — все це ство­рило стабільність економічного становища Галицького князівства. В зазначений період відбувається кількісне збільшення класу фео­далів, значне економічне зміцнення боярства, церковно-монас­тирської верхівки. Поряд з цим процесом відбувається і швидке зростання загальної кількості залежного населення, посилення йо­го експлуатації. Але після смерті Ярослава Осмомисла боярська опозиція знову розпочала боротьбу за владу. Внутрішніми чвара­ми скористався угорський князь, який на значний період захопив Галич і на князівський престол посадив свого сина Андрія. Хоча угорці були вигнані, Галицьке князівство не могло вже мати тієї єдності і могутності, як в попередні роки.

Майже аналогічно з галицькою землею розвивались події на Волині. Традиційно Волинь мала постійні міцні зв'язки з Києвом і тому до середини XII ст. безпосередньо управлялась з Києва. Вва­жають, що окрему волинську династію започаткував внук Володи­мира Мономаха Ізяслав Мстиславович, який і князював тут протя­гом 1136-1142 і 1146-1154 рр. Традиції батька продовжив і його сип Мстислав. В 1154 році він все ж зумів підкорити собі боярську опозицію, продовжуючи боротьбу за київський престол.

Але єдність Волинської землі вдалося забезпечити Роману Мстиславовичу (1170-1205 рр.), який на той час правильно зорієнтував свою політику. Він змінив ставку з вищого бо­ярства на дрібне і середнє боярство та городян, що сприяло отри­манню сильної централізованої влади. Така політика позитивно поставила до нього простих людей. Роман Мстиславович активно діяв в напрямку оволодіння Києвом, що йому вдалося на початку XIII ст. здійснити, хоча і ненадовго.

Традиційно розвинені економічні і культурні зв'язки двох сусідніх князівств — Галицького і Волинського — сприяли тому, що в 1199 році Роман об'єднав Во­линське і Галицьке князівства, скориставшись династичною кри­зою в Галичині і запрошенням місцевих бояр. Була започаткована Галицько-волинська держава, столицею якої спершу був Галич, потім Холм, а з 1272 р. — Львів. Роман розпочав процес централі­зації країни. В 1202 році до Галицько-Волинських земель приєдна­но Київ. Створивши державу з окресленою територією і кордона­ми, державним апаратом, правом, військовим, міжнародним визнанням, Роман Мстиславович вів успішну боротьбу з половця­ми, польськими і угорськими князями. У внутрішній політиці Роман спрямував зусилля, які були направлені на припинення міжкнязівських чвар і організацію міцної центральної влади. Підносилась економіка, розвивались ремесла, торгівля, але в бою з поляками в 1205 році він загинув. Близько двох десятиліть продов­жувалась боротьба за княжий престол. Польський князь і угорсь­кий король намагались заволодіти західноукраїнськими землями. Ситуація змінилась після приходу до Галичини новгородського князя Мстислава Удалого в 1219 р., кий визволив галичан від за­гарбників.