4. Роздробленість давньоруських земель. Причини феодальної роздробленості Русі.

Після смерті Ярослава Мудрого деякий час внутрішнє становище Київської держави залишалось стабіль­ним. Виконуючи волю батька, три його сини підтримували політичну єдність великої імперії і успішно управляли нею. Але в 1068 році половці, які розгромили військо братів, наблизились до Києва. Одночасно розпочалося повстання народних мас, яке було придушено при допомозі польського короля. Та після цього розпо­чалося міжусобна боротьба між братами і їх наступниками.

В 1113 році на запрошення київських бояр великокнязівський престол зайняв переяславський князь Володимир Мономах, який став поборником єдності Київської Русі. Йому вдалося відновити політичну єдність більшості руських земель: території Русі він об'єднав, здійснивши успішні походи проти половців. Володимир спрямував свою внутрішню політику на розбудову правової держа­ви, долаючи соціальні суперечності в суспільстві. Кодекс законів «Руська Правда» він доповнив «Уставом про закони», за якими об­межував сваволю лихварів і феодалів, що мало на меті полегшити становище феодально-залежних верств. На взяті в позику гроші встановлювався єдиний процент, значно обмежувалося викорис­тання рабської праці. Його настанови синам не забувати убогих, захищати вдову, бідного смерда, перешкодити «сильним» погуби­ти людину заслуговують відповідної оцінки. За Володимира Моно­маха спостерігається розвиток господарства, зміцнюються зв'язки з багатьма країнами.

Після смерті Володимира Мономаха його політику недовгий час продовжував син Мстислав (1125-1132 рр.). Як зазначають фахівці, це був останній з київських князів періоду політичної єдності Русі.

Причини феодальної роздробленості Русі. В XII ст. децент­ралізація управлінської системи створила умови появи окремих са­мостійних князівств і земель їх прискореного розвитку і піднесення, що сприяло зростанню місцевого сепаратизму і загостренню міжкнязівських взаємин. Доба феодальної роздробленості настала в результаті об'єктивного соціально-економічного розвитку дав­ньоруського суспільства і була спричинена рядом факторів. Одним з важливих серед них було зростання феодального землеволодіння. Влада місцевих феодалів посилювалась завдяки великому землево­лодінню, основою якого було натуральне господарство, створюва­лись умови для економічної самостійності та устремлінь до політичної відокремленості давньоруських земель. Феодальна верхівка окремих земель намагалась звільнитись від київської за­лежності, так як місцеві феодали несли великі матеріальні втрати на користь великого князя та ще й необхідно було нести військову службу за першою ж вимогою Києва. Важливо також вказати на те, що в ХІ-ХІІ ст. в Київській державі швидко розвивалось ремісниче виробництво, центрами якого стали міські поселення. Одночасно міста були оборонними укріпленнями. Особливо розбудовува­лись Київ, Чернігів, Любич, Вишгород, Переяслав, Галич та ін.

З розвитком різних ремесел майстри все активніше здійснюють обмін товарами чи продають вироби на торгах. Збільшилась кількість купців, категорія населення, яка спеціалізувалась на купівлі-продажу різних товарів. Торгівлею також займались князі і бояри. Із зростанням населення Київської Русі адекватно збільшу­валась кількість міст та міських жителів.

Міста на Русі традиційно були оплотом боярської опозиції ве­ликокнязівській владі. Посилюючись, боярство місцеві інтереси ставило вище загальнодержавних. Особливо сильною була боярсь­ка опозиція Києву в містах Галичині га Волині. І, як відомо, вже на­прикінці XI ст. Галичина стала першою землею, яка відокремилась від Києва. Починаючи з XII ст. швидко розвивається політичне, суспільне, економічне і культурне життя не тільки навколо Києва, а й осередки інших земель: Галич, Чернігів, Володимир-на-Клязьмі, Смоленськ і ін. Починають відігравати важливу роль у політичному житті українських земель поряд з Київською землею Чернігівське, Переяславське, Галицьке, Волинське князівства. До середини XII ст. на території колишньої Київської Русі сформу­валось близько 15 князівств, кожне з яких жило самостійним політичним життям. Серед князівств Середнього Подніпров'я виділялись Київська, Чернігівська, Переяславська землі.

Говорячи про внутрішнє життя Київського князівства в XII ст., важливо зауважити, що його князі намагались зберегти Київську Русь як єдине ціле. Так будував свою політику брат Мстислава — Ярополк. Потім Всеволод продовжив боротьбу за зміцнення русь­ких земель в 1136-1146 рр., використовуючи не дише мирні методи, а й військову силу. Але його владі не підкорились галицький, нов­городський і ростово-суздальський князі. В деякій мірі стабілізува­ти внутрішнє становище Київської Русі зумів Ростислав Мстисла­вович (1159-1167). Він об'єднав сили для розгрому половців. Потім знову тривали суперечки за київський престол, які закінчились тим, що до влади в Києві прийшли два брати — Святослав Всеволодо­вич і Рюрик Ростиславович. Вони стабілізували обстановку в країні, припинивши міжусобні війни. Їх політику деякий час підтримував Мстислав Романович (1214-1223 рр.). Роль консоліду­ючого центру давньоруських земель поступово почали відігравати Волинське і Галицьке князівства, про що буде сказано нижче.

5.Значення Київської Русі Київська держава зробила вагомий внесок в розвиток світової цивілізації. Маючи передовий на той час політичний устрій, вироб­ничі відносини, розвинені сільське господарство і ремісництво, активну і всебічну дипломатичну діяльність у сфері міжнародних відносин, високу духовну культуру, вона засвідчила свою рівно­правність з державами Європи. Важливо і те, що вона захистила Європу від кочових орд, вступивши з ними в жорстоку боротьбу.