3. Розквіт Давньоруської держави. Запровадження християнства

Після смерті Святослава між його синами велася міжусобна бо­ротьба, яка закінчилась в 980 р. перемогою Володимира (980 – 1015 рр.). Йому у спадщину дісталась держава ще не досить консолідованою, тому він завершив формування території Київської Русі. Враховуючи те, що влада місцевих племінних вождів на місцях носила необмежений характер, Володимир завершив реформу державного управління, розпочату його батьком. На місцях знать була замінена близькими родичами та вірними намісниками князя. Володимиру вдалося по­долати сепаратизм племінної верхівки і змінити державну владу. Важливою заслугою Володимира вважають його боротьбу з пе­ченігами. Ряд походів проти них були успішними, але київський князь не мав змоги воювати з кочівниками, тому що у степових про­сторах почав укріплювати прикордонні землі. Володимир зміцнив зв'язки з Візантією, угорським, німецьким та чеським королями.

Надзвичайно важливою подією за часів князювання Володими­ра стало запровадження у 988 році християнства, що було обумов­лено цілою низкою причин: необхідністю укріплення князівської влади, єдності Русі, зближення її з Візантією, підняттям міжнарод­ного авторитету держави. Зв'язок з християнським світом сприяв суспільному і культурному розвитку держави. Утвердження нової релігії (християнства) знаменувало широкі культурні впливи Візантії в усіх сферах духовного і суспільно-політичного життя в Київській Русі. Говорячи про наслідки запровадження християн­ства, слід сказати про поширення писемності, книжної справи, освіти, створення шкіл для навчання грамоти боярських дітей. От­же, з запровадженням християнства, Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації.

В результаті міжусобної боротьби між синами Володимира після його смерті в 1015 році, київським престолом заволодів Яро­слав (1019 - 1054 рр.). А одноосібним правителем Київської Русі він став лише після смерті свого брата Мстислава, чернігівського князя, в 1036 році. Часи князювання Ярослава, якого в народі за його му­дру політику прозвали Мудрим, відомі як період розквіту і апогею могутності Київської Русі. Політика князя носила консолідуючий характер, була спрямована на захист своїх земель, а не на приєднання нових, тобто Ярослав продовжив політику сво­го батька Володимира.

Ярослав Мудрий, відчуваючи найбільшу загрозу для держави в цей час з боку кочових племен печенігів, розгромив їх в 1036 р. Після цього, печенізькі орди вже більше тут не з'являлись. А ще ра­ніше він укріпив західні кордони. Київська Русь стала найбільшою державою Європи, яка була нею визнана. Ярослава Мудрого прозвали «тестем Європи», так як представники царських династій почали вступати з родиною київського князя у шлюбні відносини (польський, норвезький, французький, угорський королі були чо­ловіками дочок Ярослава; його дружина — донька шведського ко­роля; сестри князя були одружені з візантійським царевичем і польським королем).

Суттєвим внеском в узаконення змін, що відбулись в суспільст­ві, стало видання першого писемного збірника норм давньорусько­го права — «Руська Правда». Не дивлячись на те, що закони в ос­новному захищали верхівку суспільства, все ж такі категорії як смерди, челядь, рядовичі, закупи теж могли бути захищеними від свавілля феодала.

Ярослав Мудрий сприяє розвитку давньоруської культури, освіти, наукових знань. В багатьох містах будують храми. Київ стає релігійним центром. В 1037 р. в місті збудовано Софійський собор, в 1051 засновано православний Печорський монастир і в цьому ж році князь призначив київським митрополитом видатно­го письменника Іларіона. Це, звичайно, послабило залежність Русі від візантійського імператора.

Мудрим кроком по збереженню єдності Русі було те, що князь ще за свого життя заповів кожному із своїх синів певні землі, а голо­вним залишався старший брат, який повинен був княжити у Києві. Тому після смерті Ярослава в 1054 році Київська Русь була позбав­лена боротьби за головну владу. Так званий тріумвірат синів кня­зя — Ізяслава, Святослава і Всеволода певний час зберігав політич­ну єдність держави. Але згодом цей тріумвірат «дав тріщину» і роз­почалася міжусобна боротьба, що супроводжувалась частими напа­дами половців. Лише з приходом до влади онука Ярослава Мудро­го — Володимира Мономаха вдалось призупинити міжусобиці.