7.Формування сталінського тоталітарного режиму. Політичні репресії в Україні

Політична система, яка склалася на теренах колишньої Російської імперії після встановлення влади Рад, ззовні виглядала демократичною. Фактично, всіма ас­пектами економічного, політичного й духовного життя керувала більшовицька партія. Побудована на принципах жорсткої цент­ралізації, спираючись на створені нею репресивні органи (перш за все ВНК), вона встановила свою диктатуру в суспільстві.

Згортання НЕПу, ліквідація елементів ринкової еко­номіки, курс на форсовану індустріалізацію, насильницьку все­осяжну колективізацію, централізацію управління економікою призвели до створення адміністративно-командної системи в еко­номічній сфері. Командна економіка стала своєрідним фундамен­том тоталітаризму в СРСР.

Паралельно з встановленням всеохоплюючого контролю більшовицької партії над всіма сферами суспільного життя всере­дині неї йшов поступовий і непомітний для стороннього ока процес утвердження деспотичного самовладдя Й. Сталіна. Після відходу В.Леніна від активної політичної діяльності внаслідок хвороби (1922р.) в політбюро почалася боротьба за владу, яка проходила в формі протистояння різних точок зору щодо методів і шляхів роз­будови соціалізму. Наприкінці 20-х років в країні було встановлено жор­сткий тоталітарний режим, головними ознаками якого були: необ­межена влада одноосібного лідера, який спирався на партійно-дер­жавний апарат; бюрократизація суспільного життя; однопартійна диктатура; створення адміністративно-командної економіки з одержавленням всіх засобів виробництва; політичне відсторонення громадян від управління державою; тотальний ідеологічний кон­троль правлячої партії над всіма сферами суспільного життя.

Невід'ємною ознакою сталінського тоталітарного режиму, засо­бом його утвердження і однією з головних умов існування став масо­вий терор, насадження в суспільстві атмосфери страху, невпевненості.

У сучасній історичній літературі існує наступна періодизація сталінських політичних репресій в Україні: І період (1928-1931 рр.) — примусова колективізація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, про­цес СВУ; II період (1932-1936 рр.) — штучний голод, постишевський терор, «кіровська хвиля»; III період (1937-1938 рр.) — т.зв. «ве­ликий терор».

Першою гучною справою по викриттю «класових ворогів» був «Шахтинський процес» (1928 р.). Негативні явища в вироб­ництві (зриви планів, аварії, травматизм тощо), загальними причи­нами яких були форсовані темпи індустріалізації та некомпетентне втручання партійної номенклатури в економічне життя, сталінське керівництво приписувало «шкідництву» з боку «буржуазних спеців» (інженерно-технічної інтелігенції з дореволюційними дипломами).

Після «Шахтинської справи» в Україні почалася компанія ма­сових репресій протії національної інтелігенції. Були сфабриковані сурові процеси над неіснуючими «Спілкою визволення України», «Українським національним центром», «Блоком українських національних партій» тощо. Всього, за далеко неповними даними, з 1930 р. по 1941 р. в республіці було «викрито» понад 100 різних «шкідницьких», «шпигунських», «націоналістич­них» організацій.

Про масштаби репресій проти української інтелігенції свідчать такі факти: тільки у справі «СВУ» засуджено 45 провідних вчених та письменників. Жертвами тоталітарного режиму стали 250 спів­робітників Академії наук України. Жахливого удару завдано ук­раїнській літературі: 89 письменників знищено, 212 вимушені були пристосуватись до вимог режиму, 64 заслано, 83 емігрували; в Нар­коматі освіти було викрито 200 «націоналістів і ворожих елемен­тів», в обласних управліннях освіти замінили 100% керівництва, в районних — 90%.

Не уникли репресій більшість керівників КП(б)У і РНК. Об'єктом репресій став командний склад військових з'єднань, розташованих в Україні, в тому числі командуючі Київським та Харківським військовими округами І. Якір та І. Дубовий; заміне­но, практично, всіх командирів дивізій і бригад. На їх місця приходили люди, які не мали відповідної їх посаді військової освіти, що значно послабило боєздатність радян­ських військ напередодні II світової війни.

Репресії 30-х років охопили всі верстви населення. В суспільстві склалася атмосфера страху і підозрілості, невпевненості, доносительства, пошуку ворогів тощо. Наслідком масового терору стало фізичне винищення української національної еліти, моральна де­градація і сліпа покора більшості населення сталінському тоталі­тарному режиму.