3.Неп: основні заходи, суть. Досягнення, суперечливість, причи­ни згортання

Різка зміна акцентів в економічній політиці більшо­вицького керівництва почалася в 1921 р. з рішень Х з'їзду РКП(б) про надання селянам можливості використовувати залишки продук­ції в місцевому товарному обороті. Згодом, протягом 1921-1922 рр. було впроваджено комплекс заходів в усіх галузях народного госпо­дарства, внаслідок чого сформувалася нова модель господарювання, яка увійшла в історію як нова економічна політика (НЕП).

Розглянемо складові цієї політики:

1. В сільському господарстві:

- селянину заздалегідь, до початку посівної кампанії, доводив­ся об'єм продукції, який він повинен здати державі. Після виконан­ня своїх обов'язків перед державою селянин отримував право ре­алізовувати лишки своєї продукції через кооперативи, місцеві база­ри за ринковими цінами.

- заміна продрозкладки продподатком. Зважаючи на те, що продподаток був значно меншим за продрозверстку (загалом для України це становило відповідно 126 і 180 млн. пуд.), ці заходи відновлювали матеріальну зацікавленість селян в підвищенні про­дуктивності свого господарства;

- дозвіл оренди землі і використання вільнонайманої праці;

- скасування кругової поруки і введення особистої відповідаль­ності кожного селянина за виконання продподатку.

2. В промисловості:

- дозвіл приватного господарювання, передача в оренду коопе­ративам, артілям, приватним особам дрібних і частини середніх підприємств. За 1921 р. в Україні було здано в оренду майже поло­вину наявних підприємств;

- підприємства, які лишалися в руках держави, були об'єднані в трести (за галузевим, територіальним або галузево-територіаль­ним принципами). Трести замінювали існуюче в рамках «воєнного комунізму» надцентралізоване бюрократичне управління через т.зв. главки і ставали основними ланками управління державною промисловістю. Всього в Україні було створено 21 республікансь­кий і 54 губернських трести. На практиці це означало, що вони за власні кошти закупо­вували сировину, паливо, обладнання, сплачували заробітну плату робітникам, а також встановлювали ціни на свою продукцію, на­магаючись не тільки компенсувати витрати на виробництво, а ще й отримати прибуток. Така система отримала назву «господарський розрахунок»;

- одночасно з реорганізацією управління промисловістю створювались синдикати — організації для закупівлі сировини, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції групи трестів, а також засновувались оптові ярмарки і товар­ні біржі, що призвело до формування ринку засобів виробницт­ва;

- перехід від загальної трудової повинності і «зрівнялівки» до вільного найму робочої сили і оплати праці відповідно з її кількіс­тю та якістю;

- залучення іноземного капіталу в формі концесій (здача в оренду підприємств, землі) та створення змішаних акціонерних товариств.

3. В сфері торгівлі та фінансів:

- введення вільної купівлі-продажу. З'являються три види тор­гівлі — приватна, кооперативна та державна.

- випуск червонця, який став вільно конвертованою валютою. Він був в обігу разом із радзнаками і дорівнював 10 царським золо­тим карбованцям;

- введення 86 видів податків, які давали постійні надходження в бюджет.

Якщо вище перераховані зміни в сфері економіки умовно уяви­ти собі як чисельники, то загальним знаменником для них буде та­ка формула, яка відображає суть цього явища: відбувся перехід від адміністративно-наказних до переважно економічних методів управління народним господарством.

Реалізація НЕПу в короткочасний термін призвела до позитив­них зрушень в соціально-економічній сфері:

1. У 1922 р. покінчено з голодом;

2. Відмова від примусових реквізицій продовольства і дозвіл торгівлі повернуло селянство до замирення з радянської владою;

3. До сер. 20-х років за основними показниками економіка рес­публіки вийшла на довоєнний рівень, а в 1928-1929 рр. в Україні вироблялось електроенергії на 138%, кам'яного вугілля — на 119,3%, сталі — на 119% більше ніж в 1913р. Сільське господарст­во в 1927-1928 рр. за обсягом валової продукції перевищило до­воєнний рівень;

4. Починає розвиватися кооперація, яка зосередила в своїх ру­ках значну частину товарної продукції: 37% планової заготівлі зер­на і майже 50% технічних культур. Більшість селянських госпо­дарств була охоплена всіма видами кооперації;

5. Відроджується селянська підприємливість в сфері переробки сільськогосподарської продукції; налагоджується робота пошкод­жених та зруйнованих млинів, сироварень, маслобоєнь, споруджу­ються вітряки, водяні млини; в селах працювали майстерні, пере­роблялася вовна, шкіра, шилося взуття тощо.

6. Успішно розвивався приватний капітал, який контролював 75% торгівлі. Це дало можливість наситити ринок споживчих то­варів тощо.

Але, незважаючи на беззаперечні досягнення, НЕП, як пере­хідна модель, не могла надати економіці достатнього імпульсу для забезпечення високих темпів економічного росту. Ефективність цієї політики була обмежена відбудовчими процесами; коли на по­рядок денний стала масштабна проблема докорінної реконструкції всіх галузей народного господарства, НЕП виявився неспромож­ним вирішувати такі глобальні задачі.

Наприкінці 20-х років нову економічну політику було згорнуто. Більшовицьке керівництво здійснило різкий пово­рот в економічній політиці, суть якого полягала у відмові від пере­важно економічних і переходу до адміністративно-наказних методів управління народним господарством.

Причинами згортання НЕПу були:

1. Відносна економічна свобода, наявність приватної власності, ринкових відносин в рамках НЕПу йшли всупереч з ортодоксаль­ними уявами більшовицького керівництва про підвалини нового соціалістичного ладу, який, на їх думку, повинен базуватись на суспільній власності на засоби виробництва, пріоритеті політики над економікою, пануванні директивного планування тощо.

2. Відносна демократизація економічних відносин в рамках НЕПу знаходилась в явному протиріччі з формованим авторитар­ним режимом в політичній сфері.

3. Наявність однопартійної системи з одного боку, і відсутність в суспільстві вагомих політичних сил, які б могли відстояти розви­ток країни у відповідності з об'єктивними економічними закона­ми — з іншого.

4. Низький політичний, загальноосвітній та культурний рівень не тільки населення, а також членів та керівників комуністичної партії робив їх легкими жертвами авантюристичних лозунгів сталінського керівництва.

5. Об'єктивні потреби модернізації всіх галузей народного гос­подарства потребували значних коштів. Відмовившись від природ­ного процесу накопичення, сталінське керівництво (під вигаданим приводом росту спротиву з боку «класових ворогів» в середині дер­жави, а також «загрози» з боку імперіалістичного оточення) взяло курс на форсування темпів економічного росту за рахунок позаеко­номічного тиску на широкі верстви населення.