2. Соціально-економічний розвиток

Визначальним чинником соціально-економічного розвитку обох частин України був фено­мен кріпосного права, цей феодальний, середньовічний атавізм, що зберігся до нових часів у Австрійській та Російській державах. Сам термін «кріпосництво» походить від юридичного документа, що фіксував прикріплення селян до землі, яка належала феодалу. Кріпосна залежність включала право землевласника на працю і майно селянина, на відчужування його разом із землею чи навіть без неї. Селянин, що перебував у кріпосній залежності, мав обмеже­ну дієздатність: не міг розпоряджатися набутим нерухомим майном або спадщиною, виступати в суді. Власне, він цілком залежав від феодала-власника. Закон передбачав відповідальність тільки за вбивство кріпака.

Внаслідок малоземелля кріпосництво в Австрійській імперії бу­ло тяжчим, ніж у Росії. Проте революція 1848 р. призвела до скасу­вання феодальних повинностей. Під час земельної реформи селяни дістали особисту свободу, але позбавилися прав на сервітути (без­платне користування пасовиськами і лісовими угіддями). Цю ре­форму було здійснено 1848 року у Галичині, 1849 року на Буковині та 1853 року в Закарпатті. Австрійський уряд дав згоду створити окрему округу — Ужгородську — на території з чисельним перева­жанням українського населення, але не погодився адміністративне об'єднати Закарпаття із Східною Галичиною.

Зростання антикріпосницького руху в Російській імперії змуси­ло царя Олександра ІІ піти на звільнення селян «зверху», поки во­ни самі не зробили цього «знизу». Після певної підготовки, 19 лю­того 1861 року з'явився царський маніфест про звільнення селян від кріпосної залежності. Втім, ця реформа враховувала інтереси поміщиків, була руйнівною для селянства. Лише на Правобережжі селянські наділи збільшилися за рахунок земель польських поміщиків. Загалом же українські селяни були позбавлені мільйона десятин. Ці, так звані «відрізки», становили 15% селянського земле­користування. Так виникла проблема малоземелля, якою успішно користувалися в пореформені десятиліття поміщики, аби утримати село в межах напівкріпосницької системи. Одержані наділи селяни мали протягом 49 років викуповувати у поміщиків за високими цінами. Фактично ж вони викуповували не стільки землю, скільки особисту свободу. При цьому земля не ставала приватною влас­ністю, а надходила в розпорядження сільської общини, яка мала га­рантувати на засадах кругової поруки сплату кожним селянином численних податків і зборів. Найбільш дошкульними серед них бу­ли викупні платежі, подушна подать, натуральні повинності. І все ж реформа відіграла величезну роль у подальшому розвитку еко­номіки, відкривши шлях ринковим відносинам у сільському госпо­дарстві, формуванню робітничого класу, промисловій революції.

Після скасування кріпосного права почали також здійснювати інші реформи, найважливішою з яких була земська. Утворювалися земства і в Україні у 1865-1875 рр. (на Правобережжі тільки в 1911р.). В них брали участь стани, що мали земельну влас­ність, — дворянство, духовенство, міщанство, селянство. Кошти складалися за принципом самообкладання. Земства засновували лікарні і надавали населенню безплатну медичну допомогу, ор­ганізовували школи, ремісничі училища і курси, влаштовували сільськогосподарські виставки, турбувалися про шляхи сполучен­ня. Земські установи висунули багато громадських і політичних діячів, сприяли консолідації української національної інтелігенції.

Соціально-еко­номічні підсумки розвитку в обох частинах України були досить різними. Зокрема, господарств південно-східних українсь­ких губерній Росії розвивалося більш динамічно. Південь Росії став об'єктом багатомільярдних капіталовкладень з Європи. В корот­кий термін було створено важку промисловість: металургійні, хімічні, машинобудівельні заводи, шахти і електростанції, залізниці тощо. Донецько-криворізький басейн перетворився на основну вугільно-металургійну базу імперії.

Столипінська аграрна реформа на початку ХХ ст. стала наступним кроком у переході Російської імперії до капіталістичних відносин.

Реформа складалася з кількох ідейних напрямів:

- право виходу з общини;

- ліквідація поруки;

- закріплення надільної землі у приватну власність;

- переселення в інші регіони імперії;

- інтенсифікація землеробства.

Реформа переслідувала і політичні цілі: була прийомом до стабілізації становища на селі, як однієї з умов збереження самодер­жавного устрою. Столипін виходив виключно із інтересів держави, для якої вважав життєвонеобхідним збереження недоторканості приватної власності та, як наслідок, що звідси випливає, створення дрібної приватної власності, надання селянам реального дієвого права виходу з общини і вирішення проблем інтенсивного землеко­ристування.

Столипін вважав реформу заходом радикальним. І в цьому по­яснення до того, що такий злам державного масштабу та глибини не міг забезпечити добробут одразу всім. Він визнавав те, що ре­форма пов'язана з втратами, але вони мали бути мінімальними. Реформа дала можливість розвиватися господарствам заможних селян

У Західній Україні також тривав процес формування промисло­вості фабрично-заводського типу, головним чином у добувних га­лузях. В той же час переважна частина виробничого устаткування і товарів широкого вжитку заводського виробництва сюди завози­лися. Населені українцями землі відставали в економічному роз­витку від інших провінцій Австро-Угорщини. Економіка їх зберіга­ла аграрно-сировинний характер.