Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія України от Кальницкой.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
753.15 Кб
Скачать
  1. Україна у першій половині XVIII ст.

Після поразки І. Мазепи російський царизм активізував наступ на автономію Гетьманщини. Перша Малоросійська колегія була органом управління, який з 1722 до 1727 року контролював діяльність гетьмана. Але після смерті І.Скоропадського у 1722 р. було припинено дію виборної системи нового гетьмана. Наказний гетьман повинен був викону­вати волю російського царя. Трагічна доля спіткала наказного ге­тьмана П. Полуботка (1722 – 1724), який ціною власної свободи намагався відстояти права і вольності Гетьманщини, за що його було поміще­но до Петропавловської фортеці, де він скінчив своє життя. На де­який час влада перейшла до Малоросійської колегії.

Право на обрання нового гетьмана було відновлено після смерті Петра І у 1725 р.. З новою силою боротьбу за повернення автономних прав України розпочав Д. Апостол, який став гетьманом в 1727 ро­ці. За його гетьманування проведено ряд реформ, спрямованих на укріплення політичного, соціального, економічного становища українського суспільства.

Завдяки перетворенням в податковій фінансовій системі було створено річний державний бюджет Гетьманщини. Д. Апостол сприяв розвитку економіки, спираючись, в першу чергу, на актив­ну буржуазну верству суспільства. Ще більше створювала умови для ефективного поліпшення економічного розвитку реформа в си­стемі землеволодіння. В результаті реформи поверталися незакон­но отримані шляхтою, старшиною землі та ін. Такі зміни значно покращили становище козацтва та селянства. Гетьман розумів важливу роль торгівлі в економіці, тому тут також було здійснено заходи, які значно впорядковували торговельні операції. Та голо­вною важливою подією, яка відбулася за часів правління Д. Апос­тола, було отримання згоди російського уряду на повернення ко­заків на українську землю в 1734 році. На землях Подніпров'я було засновано Нову Січ (1734-1775), яка стала останньою в історії за­порозького козацтва.

За часів гетьманування Д. Апостола українське суспільство за­знало певної політико-соціальної і економічної стабілізації. Але після його смерті знову було припинено обрання нового гетьмана і введено управлінську структуру у формі «Правління гетьмансько­го уряду» (1734 – 1750), яку очолив князь О.Шаховський. Даний «уряд» значно обмежив функції козацьких полковників, що викликало незадоволення серед всіх верств козацтва.

  1. Україна у другій половині XVIII ст.

Відновлення права обирати гетьмана відбулося в 1750 році, коли гетьманом став Кирило Розумовський (1750 – 1764). За його часів Україна мала право вести самостійно міжнародні зносини, здійснено ряд реформ прогресивного характеру. Велике значення для економіки України мала відносно самостійна фінансова політика. Але багато чого, з розпочатого гетьманом, не було завер­шено, так як він пішов у відставку.

Своєрідно склалося життя графа К. Розумовського після припинення його гетьманства в 1764 році. Він перебував при царсь­кому дворі і в уряді па посаді сенатора і генерал-фельдмаршала. Але в 1794 р. його здоров'я значно погіршується. Він приїздить в Україну. К. Розумовський веде активну господарсь­ку діяльність і, як зазначає дослідник П. Путро, останній гетьман України «... був одним з перших в Росії та Україні поміщиків, хто почав займатися вівчарством, заснував в Яготині шовкове вироб­ництво, застосував у своєму господарстві сільськогосподарські ма­шини, вдосконалював свічкову і сукняну фабрики в Батурині тощо».

В травні 1803 року К. Розумовський помер і похований в тра­пезній Батуринської церкви. Так закінчилось життя останнього ге­тьмана України, який, певною мірою мав відношення до довготри­валої боротьби українського народу за свою державність.

Розвиток історичних подій в другій половині XVIII століття свідчив про повне знищення умов для реалізації ідеї української державності. Вся політика російського уряду була спрямована на підпорядкування українських земель і розповсюдження тут всіх політичних норм і законів Росії.

Російський уряд саме в цей час остаточно скасував державний лад України, ліквідувавши в 1764 році гетьманський уряд, знищив­ши в 1775 році Запорозьку Січ і припинивши існування військово­го устрою гетьманщини в 1782 році.

Для управління Україною за царським указом після скасування гетьманства у 1764 р. було створено Другу Малоросійську колегію на чолі з графом П. Румянцевим. Ці дві події свідчили про пла­номірне знищення залишків української державності. Ліквідація ге­тьманської форми правління стала логічним продовженням політи­ки російського уряду щодо України, спрямованої на остаточну ліквідацію її політичної самобутності.

Жорстока політи­ка Катерини II, спрямована на остаточну ліквідацію автономії української державності. Царський уряд намагався економічно і політичне повністю поневолити український народ. Після відстав­ки К. Розумовського, в 1764 році українські державні справи вико­нувала Малоросійська колегія, яка діяла до 1786 року. За цей час, практично, ліквідовано всі авто­номні права українського народу: було проведено ряд заходів по обмеженню переходу селян, вводились норми російського законо­давства в судову систему, козацькі полки Слобожанщини перетво­рено на регулярні військові полки і створено Слобідсько-Українську губернію. Адміністративно-територіальні зміни здійснено і на Лівобережній Україні. Замість полково-сотенної системи в 1781 р. створено Чернігівське, Новгород-Сіверське та Київське намісницт­ва. В 1785 році на Лівобережжі поширено чинність «Жалуваної гра­моти дворянству». А ще раніше, в 1783 році, ліквідовується важли­ва ознака державності — збройні сили. Українські козацькі полки реорганізовано в регулярні полки на зразок російської армії. В цьо­му ж році запроваджено на Лівобережній Україні кріпацтво.

Трагічною сторінкою в історії українського народу стала лікві­дація Запорозької Січі. У квітні 1775 року армії генерала П. Текелі дано розпорядження зайняти Нову Січ і розпустити Запорозьке військо. В червні 1775 року царські війська захопили січову фортецю, зааре­штували кошового П.Калнишевського та козацьку старшину. Всі вони зазнали різних покарань, а П. Калнишевського відправлено на Соловки, де він помер в 1803 році в 114 років. П. Калнишевський був останнім кошовим гетьманом Запорозької Січі, про якого складено багато пісень. Цариця Катерина II основною мотивацією цього жор­стокого руйнування Січі висунула те, що запорожці нібито не ба­жали здійснювати господарське освоєння степів, а також приймали переселенців-хліборобів з України.

Після зруйнування Січі одна частина козаків перемістилася на Дунай і утворила Задунайське козацтво, запорожці, що залишились увійшли до Чорноморського козацького війська. Задунайська Січ проіснувала недовго, її козаки в 1828 р. влилися до Кубансько­го козацького війська. Козацька старшина отримала дворянські титули.

Знищення Запорозької Січі і ліквідація залишків автономії України було головним в політиці російського царизму відносно українського народу та його державності.

Отже, друга половина вісімнадцятого століття на правобереж­них землях принесла істотні зміни в соціальному, економічному, політичному житті. Возз'єднання земель Наддніпрянської України являло собою нову політичну конфігурацію і, певною мірою, спри­яла внутрішній консолідації українських земель в цілому. Більша частина української території знаходилась в складі Росії, тому, без­перечно, даний факт, не дивлячись на насильницькі дії російського уряду по захопленню правобережних земель, можна все ж оцінюва­ти позитивно, хоча цей уряд не зміг створити умови тут для по­вноцінного розвитку українського суспільства. На жаль, західноук­раїнські землі та Закарпаття продовжували перебувати під владою інших іноземних держав, які всіляко визискували і знищували українство регіону. Та все ж Австрійська держава, захопивши майже всі західноукраїнські землі, в кінці вісімнадцятого століття, визнавала факт існування української мови і української культури. Росія ж на­магалася повністю русифікувати всі сфери українського суспільства.