3. Розвиток подій в 1650-1653 рр. Білоцерківський договір (1651 р.)

Після перших перемог Б. Хмельницький неодноразово звертається до українського народу в універсалах з закликом об'єднатися ще тісніше і виступити протії польської шляхти. Протягом 1650 — початку 1651 років продовжується боротьба українського народу проти польської шляхти. На Поділлі в березні 1651 р. поляки напали на містечко Красне, в якому загинув сорат­ник Б. Хмельницького, один з найкращих українських полковод­ців — Данило Нечай. В червні 1651 року на Волині під Берестечком сталася вирішальна битва між шляхетським військом і військом Б. Хмельницького, під час якої татарське військо залишило поле бою. Одночасно хан захопив в полон Б. Хмельницького, який у найвідповідальніший момент не зміг очолити своє військо і воно потерпіло поразку. Відчайдушна боротьба повсталих мас змогла зупинити польське військо біля Білої Церкви. Сили були виснажені і Б. Хмельницький змушений був погодитись на переговори з польським урядом. 18 березня 1651 року між Військом запорозьким і Річчю Посполитою було підписано Білоцерківський мирний до­говір. За умовами Білоцерківського договору козацька територія зменшувалась до одного воєводства - Київського, козацький реєстр скоротився до 20 тис. чоловік, польська шляхта мала право повертатися до своїх маєтків, місто Чигирин залишалось за гетьманом, Військо За­порозьке утримало свою православну віру, але селянство ще біль­ше закріпачувалось і права гетьмана обмежувались. Таким чином, військова поразка 1651 року негативно вплинула на становище України. Білоцерківський договір зводив право автономії нанівець.

Але мир тривав недовго. У 1652 році відновились воєнні дії, відбулася знаменита битва під Батогом (травень 1652 р.).Вона при­несла блискучу перемогу українському війську. Цю подію сучасни­ки порівнювали з перемогою Ганнібала під Каннами, де було роз­громлено в 216 році до нашої ери карфагенськими військами римську армію. Це значно підняло бойовий дух повстанців.

Також з 1651 р. активізується українсько-молдавське співробітництво у боротьбі проти польської агресії. Син Б. Хмельницького Тимош одружився з дочкою молдавського князя Василя Лупула, тим самим військовий союз був підкріплений ще й династичним шлюбом. Проте загибель Тимоша у 1653 р. поставила хрест на існуванні антипольської коаліції, до якої входили Молдавське князівство, Валахія, Трансільванія та Військо Запорозьке. Навесні 1653 р. положення Української держави було дуже хитким.

4. Переяславська Рада та українсько-російський договір 1654 р.

У грудні 1653 р. чергова зрада татар, які уклали сепаратний мир з польським військом, призвела до припинення бойових дій Б. Хмельницьким. Становище України залишалось важким: спус­тошення краю, загальні мобілізації, втрата зв'язків з зовнішнім ринком і т.д. Тому Б. Хмельницький і його радники стали перед ди­лемою: або капітулювати перед Польщею, або ж знову звернутися до московського царя за допомогою. Слід зауважити, що за період з 1649 по 1654 рр. в Україну перебувало із Москви 13 посольств і навпаки. На прохання гетьмана до Москви надати йому військову допомогу, вона мовчала. Лише 1 жовтня 1653 р. цар скликав Земсь­кий собор, на якому були представники від усіх станів, окрім селян. Учасники собору висловили своє рішення: «…гетмана Богдана Хмельницкого и все войско запорожское, с городами их й с землями, принять под свою государскую високую руку…».

Важливо відмітити, що з самого початку Визвольної війни Бог­дан Хмельницький намагався Московську державу схилити до со­юзу, але вона не відгукнулась на звернення гетьмана.

Пізніше в Україну була направлена надзви­чайна дипломатична місія на чолі з В. Бутурліним для виконання рішення Земського собору. Під час переговорів мали місце непоро­зуміння та різниця в поглядах. 8 січня 1654 р. Б. Хмельницький зібрав в Переяславі загальновійськову Генеральну раду і виголосив промову, в якій охарактеризував вкрай складні умови, які склались в українському суспільстві за шість років війни, і вказав на єдиний вихід — це піддатися під захист сильної держави і отримати від неї військову допомогу. Але не всі прийняли рішення Переяславської Ради. Присягу цареві відмовився дати Іван Богун, який після Б. Хмельницького вважався стратегом номер один, не було також упов­новажених від Запорозької Січі.

На жаль, у Переяславі українська сторона не отримала ні одно­го офіційного документа, в якому б чітко визначались умови «об'єднання двох держав». Остаточний договір було укладено у Москві в березні 1654 року (так звані Березневі статті).

Проект договору складався з двадцяти трьох статей, які були підготовлені в Україні і передбачали зміст майбутніх міжнародних відносин між Україною і Московською державою, затвердження якого без змін забезпечувало б самостійність Україні і гарантувало зобов'язання зі сторони Росії забезпечити українському народу не­залежність. Після обговорення проекту договору, 21 березня було сформовано лише одинадцять статей і 27 березня 1654 року цар підтвердив їх жалуваною грамотою. Отже, цар визнавав права, вольності Війська Запорозького та обрання ним гетьмана, визна­чав кількісний склад збройних сил України. Гетьман, перш за все, розглядав цей договір як угоду про військову допомогу в боротьбі проти польської шляхти і юридичний гарант закріплення прав і вольностей Української держави. Але, на жаль, надто різні були національно-державні інтере­си, цілі й прагнення двох союзників. Військово-політичний союз України і Московщини поступово перетворився на панування Москви над Україною.