Лекція № 4

.

Національно-визвольна боротьба українського народу

СЕРЕДИНИ ХVІІ СТ. (2 год.)

План

1. Періодизація Української національної революції. Причини, характер, рушійні сили революції

2. Перші перемоги та розгортання боротьби в 1648-1654 рр. Зборівський договір (1649 р.)

3. Розвиток подій в 1650-1653 рр. Білоцерківський договір (1651 р.)

4. Переяславська Рада та українсько-російський договір 1654 р.

5. Історична постать Б_ Хмельницького.

Основний зміст: Періодизація Української національної революції. Причини, ха­рактер, рушійні сили революції. Перші перемоги та розгортання боротьби в 1648-1649 рр. Зборівський договір (1649 р.). Окремі ас­пекти державотворчої діяльності Б. Хмельницького. Розвиток подій в 1650-1653 рр. Білоцерківський договір (1651 р.). Битва під Батогом (1652 р.) Переяславська Рада та українсько-російський до­говір 1654р. Історична постать Б. Хмельницького.

1. Періодизація Української національної революції.

У сучасній історичній літературі підкреслюється, що події датовані 1648 ро­ком, були початком Української національної революції, хроно­логічні рамки якої — лютий 1648-1676 рр. Українська національ­на революція тривала в такій періодизації.

Перший період — лютий 1648 — червень 1652 рр. — період най­більшої активності мас в національно-визвольній боротьбі: створе­но незалежну українську державу, знищено кріпосницькі феодальні відносини;

Другий період — червень 1652 — серпень 1657 рр. — спостеріга­ється тенденціями негативного геополітичного становища молодої козацької республіки, що супроводжується намаганням заключити союз з Росією з метою забезпечення їй переможного кінця війни з Польщею. Діяльність Б. Хмельницького спрямована на надання владі характерних ознак спадковості у формі української монар­хії;

Третій період — вересень 1657 — червень 1663 рр. — період Руїни, тобто розв'язання громадянської війни між Лівобережною і Правобережною Україною (перша орієнтувалась на Росію, дру­га — на Польщу)-

Четвертий період —липень 1663 — червень 1668 рр. — жорсто­ка політика Росії і Польщі спрямована на захоплення і перероз­поділ українських земель, боротьба українського народу та його лідерів за збереження єдності України;

П'ятий період — липень 1668 — вересень 1676 рр. — супровод­ження суспільно-політичного розвитку козацької України значним зростанням Політичної боротьби, єдине державне утворення (Геть­манат) припиняє з падінням гетьманства П. Дорошенка своє існу­вання, знищенням державних інституцій на Правобережній Україні і в кінці кінців національна революція зазнає поразки.

Причини, характер, рушійні сили революції. Напередодні Виз­вольної втни середини XVII ст. майже всі українські землі входили до складу Речі Посполитої. Значно посилювались соціальні та національні протиріччя, відбувалось подальше закріпачення селян, поглибився поділ українського народу за релігійною ознакою на дві частини, Переслідувалось українське православне духовенство.

Козацтво під керівництвом своїх ватажків здійснювало збройні виступи за покращення особистих прав. Польська влада, налякана активними виступами козацтва, здійснила в 1638 році «Ординацію війська Запорозького», що значно зменшило права козацтва. Все це викликало зростання невдоволення і протест українського наро­ду проти феодально-кріпосницького і чужоземного гніту. Ко­зацтво стало тією керівною силою, яка об'єднала українське селян­ство, міщан і шляхту у боротьбі проти польського гніту.

З початку XVII століття козаки створюють свою власну адмі­ністрацію, органи самоврядування. Запорозька Січ займає цент­ральне місце в організації боротьби українського народу за відро­дження української державності. Запорозька Січ стала таким новим державним утворенням простого люду, де була відсутня фе­одальна власність на землю, кріпацтво, станова система. Існування найманої праці створювало умови для розвитку нових буржуазних відносин, значно прогресивніших у порівнянні з феодально-кріпо­сницькою системою господарювання.

Із всіх категорій населення, які існували в українському суспільстві напередодні Визвольної війни середини XVII ст. (ук­раїнські колонізовані магнати, заможна і дрібна шляхта, частина духовенства, міщанство та селяни), українське селянство опинило­ся в найтяжчому становищі. Селянські наділи були значно змен­шені за розміром, селяни втратили особисту свободу, право на са­моврядування. На початку XVII ст. польська влада ліквідувала ви­борність сільських старост, було введено систему призначення на ці посади. Існувала жорстока система сплати податків, продовжу­вала поширюватись відробіткова система на панщині, будівельних роботах. Таке посилення польсько-шляхетського гніту в Україні, особливо в першій половині XVII ст., спонукало селян на піднесен­ня антифеодальної і національно-визвольної боротьби.

Про це свідчили козацькі повстання кінця XVI ст. та двадцятих-тридцятих років XVII ст., а також виступи селян, міщан і козаків наступних років. Повстанці знищували панські маєтки, тікали від своїх господарів, навіть відбу­вались збройні повстання. Це були роки, коли здійснювалась кон­солідація усіх сил українського суспільства, складались необхідні умови для організованого виступу народних мас за свободу, що спричинило початок Визвольної війни українського народу середи­ни XVII ст. під проводом гетьмана Богдана Хмельницького.