4. Входження українських земель до складу Речі Посполитої

Люблінська унія. На сеймі, що проходив у Любліні з 10-го січня по 12 серпня 1569 р., в результаті об'єднання Польського ко­ролівства (Корони) і Великого князівства Литовського, була утво­рена нова держава — «єдина спільна Річ Посполита». Це була подія надзвичайної політичної ваги. Подолавши традиції персональної унії, вона, нарешті завершила об'єднавчі змагання.

10 січня 1569 р. у Любліні розпочав роботу польсько-литовсь­кий сейм, який мав ухвалити остаточне рішення щодо включення Литовської держави до складу Польщі. На сеймі розгорнула­ся гостра боротьба між прихильниками та супротивниками унії.

Вже з перших днів центральна влада приводить життя на ук­раїнських землях у відповідність до норм польського адміністра­тивного та політико-правового устрою. Українські терени, за ви­нятком Чернігівщини та Новгород-Сіверщини, які лише періодич­но входили до складу Речі Посполитої, становили найбільшу пито­му вагу у новій державі і адміністративне утворювали 6 воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Київське, Подільське та Брацлавське.

Згідно з унією, загальними для всієї Речі Посполитої були польський король, сейм, сенат, грошова одиниця. Литовське князівство зберегло за собою печатку, герб, фінанси, адміністрацію та військо. Урядовою залишалася руська мова, а правовою основою – Литовський статут.

Люблінська унія створила потужну політико-правову базу для здійснення вели­комасштабної стратегії, спрямованої на згортання національного життя в українських землях, розширення та зміцнення на них панівного становища польської шляхти, посилення економічних та соціальних утисків місцевого населення, встановлення кріпосного права, пограбування природних багатств, ліквідацію духовних та культурних цінностей. Наслідки втілення в життя цієї стратегії бу­ли для України фатальними. На тривалий час загальмували свій розвиток автономістських тенденцій в українському суспільстві. Впровадження чужих за своєю природою розпорядчих та судових органів, засилля в них іноземців і відсторонення від влади ук­раїнців призводили до згасання національного життя та держав­них традицій. Розпочалася денаціо­налізація і полонізація еліти, яка переходила до офіційно визнаних католицизму або до уніатства. Люблінська унія відкрила польським магнатам та шляхті широкі можливості для придбання українських земель. Зміцнення та зростання феодальної власності на землю посилювало кріпацтво, посилювалося майнове розшарування, збільшувалася панщина, зростали натуральна й грошова рента. Селяни терпіли свавілля орендарів, лихварів та уряду, котрий стягував з трударів великі податки. Люблінська унія також посилила дискримінацію українсь­кого населення в містах. Українцям перешкоджали при вступі до ремісничих цехів, обмежували в праві на проживання у містах, об­кладали непомірними податками. У містах господарюва­ли євреї, німці, поляки, вірмени, греки, які займалися торгівлею, орендували фільварки і промисли, брали на відкуп міста. Після Люблінської унії з боку польської влади та ка­толицької церкви в українських землях активізується політика витіснення української мови, культури, православної релігії.

З утворенням Речі Посполитої Польща проводить політику нейтралізації право­слав'я в українських землях та заміни його католицькою вірою. Окатоличення українського народу мало сприяти консолідації Речі Посполитої, а Ватикан, розширюючи сфери впливу на сході; знач­но посилював свої позиції у боротьбі з протестантизмом. Успіху католицької пропаганди сприяло й, пануюче в житті православної церкви, безладдя, яке було віддзеркаленням кризових явищ, що охопили всі сфери українського суспільства. Серйозної шкоди пра­вослав'ю завдавало окатоличення та ополячення української еліти, що вело до різкого звуження каналів матеріальної підтримки пра­вослав'я.

Берестейська унія. Київський митрополит та польський ко­роль для офіційного проголошення унії скликали церковний собор, який розпочав роботу 6 жовтня 1596 р. у Бересті. Для участі в со­борі прибули всі єпископи, багато архімандритів, ігуменів, свяще­ників та представників мирян. Однак єдиний собор так і не відбув­ся. Духовенство відразу поділилося на два окремі і ворожі собори.

9 жовтня був затверджений акт про об'єднання церков і утворення греко-католицької церкви. Уніати визнали зверхність Папи як першоієрарха всієї христи­янської Церкви і прийняли католицькі догми. Разом з тим вони зберігали східний обряд, церковнослов'янську літургійну мову, право на заміщення митрополичої та єпископської кафедри, вжи­вання старого (Юліанського) календаря. Нижче духовенство зберігало право одружуватись. Уніатське духовенство, як і като­лицьке, звільнялося від сплати податків; уніатська шляхта та міща­ни одержували право займати посади у державних та міських уря­дах. Уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті.

Берестейська унія глибоко розколола українське суспільство, посилила позиції католиків і послабила православний табір.