8. Застосування політики протекціонізму на сучасному етапі.

Політика протекціонізму – державна політика, спрямована на заохочення розвитку національної економіки і передбачає захист її від іноземної конкуренції та розширення експорту. Протекціонізм як державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції протягом історії розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин еволюціонував від простих державних заходів до складних систем регулювання торгівлі. Види протекціонізму:1) за кількістю та рівнем обмежень:обгунтований, монополія держави на зовнішню торгівлю та ін.. види зовнішньо-економічної діяльності, автаркія.2) за кількістю суб’єктів: національний(державний) , наднаціональний(колективний).3)за об’єктом захисту :селективний(об’єктом захисту є окремі галузі національної економіки, які потребують захисту), наступальний(захищають не найменш розвинуті та уразливі галузі , а навпаки ті, які за умов протекціоністських заходів здатні здійснити наступ на відповідні товарні ринки), тотальний(означає, що протекціоністський захист розподіляється між усіма галузями).4) за характером інструментів : тарифний, нетарифний, змішаний. 5) за спрямованістю заходів : обмежувальний, стимулюючий.6) за терміном дії заходів: довготривалий, короткотривалий, одноразовий.

Аргументи на користь протекціонізму: 1) підвищення рівня зайнятості в країні; 2) розвиток вітчизняної промисловості; 3) захист молодих прогресивних галузей; 4) виживання низькорентабельних галузей, що мають важливе соціальне значення; 5) стимулювання інвестицій; 6) боротьба з дефіцитом торгівельного балансу (імпорт перевищує експорт); 7) збільшення прибутку держави за рахунок імпортного мита; 8) запобігання залежності від імпорту; 9) підтримання стандартів якості та безпеки; 10) політичні цілі. Аргументи проти: 1) запровадження іншими країнами аналогічних обмежень на ввіз товарів, скорочення експорту країни; 2) придушення конкуренції, зниження стимулів для розвитку; 3) погіршення становища споживача; 4) погіршення доступу до сучасної техніки та технологій; 5) зниження економічної ефективності та міжнародної конкурентоспроможності, ізоляція від світових ринків та світового господарства.

Головні інструменти протекціонізму - митні тарифи та нетарифні методи регулювання.Митний тариф - це податок на товари, що переміщуються через митну територію країни.Виділяються такі види мита: «адвеларне», специфічне, комбіноване, вивізне та ввізне, транзитне. Ввізне мито може бути диференційоване: повне, пільгове, преференційне. Окрім мита, існують нетарифні види торгівельних обмежень: імпортні збори, квотування та ліцензування імпорту; валютний контроль; стандарти. Різноманітні заходи протекціоністської політики (митні тарифи, квоти, антидемпінгові санкції тощо) широко застосовуються розвинутими країнами і сьогодні, у чому вже пересвідчилася й Україна (антидемпінгові процеси проти українських металургів в США і Мексиці, жорстке обмеження імпорту українського текстилю в Європу тощо). Засоби нетарифного, прихованого та неопротекціонізму ефективно використовують індустріально розвинуті країни, захищаючи внутрішні ринки від небажаного за асортиментом або обсягами імпорту товарів чи послуг з менш розвинутих країн. Протекціонізм на сучасному етапі слід розглядати як державну економічну стратегію у вигляді комплексу взаємопов’язаних, обґрунтованих і реалістичних заходів, що сформовані на якісно нових принципах.