6. Міжнародна спеціалізація і кооперування праці

Формами прояву і елементами міжнародного поділу праці є спеціалізація та кооперування виробництва.

Міжнародна спеціалізація – це форма прояву і елемент міжнародного поділу праці, що передбачає зосередження певних видів продукції в одних країнах, а інші – в інших країнах.

Міжнародна спеціалізація розвивається у двох напрямках:

1) виробничий – передбачає міжгалузеву та внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціалізацію окремих підприємств, компаній та об'єднань;

2) територіальний – виділяють спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів.

Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності ряду інших галузей.

Основними формами прояву внутрішньогалузевої міжнародної спеціалізації є:

1) предметна спеціалізація – передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на випуску та експорті повністю готового продукту і готового до споживання;

2) типорозмірна спеціалізація - це спеціалізація на випуску виробів певних типорозмірів (типів, розмірів). Є характерною для деяких галузей, в основному стосується машинобудування;

3) подетальна спеціалізація – базується на випуску вузлів та деталей, комплектуючих виробів, які не мають самостійного споживання;

4) технологічна спеціалізація – здійснення окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.

Міжнародне виробниче кооперування - це об'єднання зусиль виробників декількох країн у єдиному організаційно – технологічному процесі випуску певних товарів для світового ринку.

Основні форми кооперування:

1) здійснення спільних програм;

2) договірна спеціалізація;

3) інтегративне кооперування.

Реалізація спільних програм здійснюється у 2-ох формах:

а) підрядне кооперування б) організація спільного виробництва

Договірна спеціалізація - полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.

Інтегративне кооперування – це об'єднання на пайовій основі власності партнерів та спільна відповідальність за діяльність підприємства.

7. Зробіть порівняльний аналіз зовнішньоторговельних концепцій меркантилістів, а. Сміта та д. Рікардо.

Теорія абсолютних переваг А. Сміта визначає, що країни повинні спеціалізуватись на виробництві та експорті тих товарів у виготовленні яких вони мають абсолютну перевагу порівняно з іншими країнами, а імпортувати потрібно ті товари у виробництві яких такі переваги відсутні. Отже, абсолютна перевага – це здатність країни виробляти певний товар з меншими витратами ресурсів порівняно з будь – якою іншою країною. Ресурси найбільше ефективно використовуються саме ті, абсолютною перевагою в виробництві яких володіє дана країна, а в інших купуються ті, щодо яких вони мають таку перевагу. Теорію абсолютних переваг А. Сміта розвинув Давид Рікардо довівши, що абсолютні переваги є лише частковим випадком загального правила. Д. Рікардо в свою чергу вважав, що країни повинні спеціалізуватись на виробництві тих товарів які вони можуть виготовити з відносно меншими альтернативними витратами порівняно з іншими країнами. Альтернативні витрати вимірюються кількістю продукції одного виду, яка буде втрачена коли обмежені ресурси економіки будуть перерозподілені для виробництва додаткової одиниці продукції іншого виду. Отже, країна яка матиме альтернативні витрати виробництва певного товару нижчі і матиме порівняльну перевагу перед іншими країнами. Д. Рікардо вважав, що кожна країна має фіксовану кількість ресурсів і всі ресурси одного виду ідентичні; при виробництві товарів використовується лише один ресурс – праця; незалежно від обсягів виробництва на одиницю продукції витрачається однакова кількість ресурсу; у відносинах між країнами не існує ніяких бар’єрів з боку держави; світове господарство представлене двома країнами, які виготовляють два види продукції. Країна повинна визначити, які види продукції вона виробляє більш ефективно, а які менш, і зосередити увагу на тих продуктах, що виробляються з найбільшою ефективністю. Ті види продукції, які виробляються менш ефективно, можуть імпортуватися. Порівнюючи дані концепції можна зробити висновки, що кожна країна, яка приймає участь у міжнародній торгівлі може відокремити споживання від виробництва і в тому числі забезпечити більш високий рівень задоволення потреб споживачів. Спеціалізуючись на виробництві певного продукту згідно з принципом порівняльних переваг і вступаючи з обмін з іншими країнами, країна отримує позитивний ефект від міжнародної торгівлі у формі збільшення виробництва та споживання.