53.Проблеми духовності сучасного українського суспільства

Сучасний світ характеризується високими досягненнями в сфері науки та техніки, але він переживає глибоку кризу, яка перш за все відображена в його духовно-моральному стані. Загострюється проблема реалізації істинних потреб людини, а не нав'язаних образів споживацької культури, що в своїй суті руйнують відчуття духовної цінності особистості. В Україні означені проблеми ускладнені специфікою соціально-економічних та культурно-історичних процесів, що склалися в результаті історичного розвитку.

На думку переважної більшості вітчизняних і зарубіжних науковців, криза українського суспільства, що перш за все проявляється у втраті ціннісних основ життя, має своєю причиною порушення спадкоємності в культурі – певному розриві, що утворився між постсучасною та традиційною національною культурою наших предків, яка з давніх часів будувалась на основі релігійних, духовних і культурних цінностей. У сучасній вітчизняній науці все більше уваги приділяється дослідженням духовності української нації. При цьому духовність розуміється як невід'ємна, найважливіша частина життя людини й суспільства.

Духовні цінності формують сталість і цільність людини, моральне здоров'я суспільства. Девальвація духовних цінностей супроводжується втратою життєвих орієнтирів, руйнується духовний, морально-вольовий стрижень особистості, настає духовна криза соціуму.

Держава повинна забезпечити громадянам право і надати можливість задовольняти духовні потреби на умовах рівності для всіх соціальних, національних, конфесійних груп населення. Без цього неможливий розвиток духовності, як соціокультурного потенціалу українського народу. Нагальність цієї проблеми викликана важливими чинниками, які характеризують сучасний стан українського суспільства.

Це криза основ світогляду, зумовлена руйнацією старих та не сформованістю нових пріоритетів в умовах пострадянської дійсності, на котрі накладаються глобалізаційні та трансформаційні зрушення в умовах світової економічної кризи.

Значну роль в руйнації традиційних духовних та культурних цінностей відіграла глобалізація, котра являючись перемогою неолібералізму у світовому масштабі принесла на наші терени ідею економічної людини. Неолібералізм переконав Захід, а тепер це робить в Україні, що сутність і мета кожної людини – устремління до максимального накопичення при мінімальних затратах. При цьому такі цінності, як моральність, совість, залишились непотрібним багажем. Зростання інтеграційних процесів в сучасному світі і на регіональному рівні, і у всесвітньому масштабі пов'язані з життєвою необхідністю вирішення глобальних світових проблем.

Сучасне людство демонструє зовнішню розкіш, забуваючи, що всі скарби, всі соціальні та суб'єктивні цінності знаходяться в душі людини.

54. Історичні етапи розвитку української культури

Українська культура завжди розвивалася та функціонувала як єдине ціле, переборюючи на своєму шляху найрізноманітніші ідеологічні, політичні, класові, соціальні, конфесійні й тому подібні перепони. Для української культури життєво важливим і необхідним є як те спільне, загальне, що було нею запозичене в інших культурах і, прижившись на її національному грунті, повною мірою слугує нашому народові, так і своє, національне, своєрідне, витворене в процесі його історичного розвитку.Отже, перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто — це культура східнослов'янських племен дохристиянської доби. Початки передісторії української культури, її першовитоки губляться у сивій давнині.Другий період розвитку української культури припадає на час існування княжої держави — Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Так його й іменуємо: українська культура княжої доби. А запровадження християнства долучило українців до культурно-етичних цінностей, які й понині становлять основу сучасної західної цивілізації. Вони збагатили скарбницю духовного життя українського народу, вивели його культуру на широкі простори світової цивілізації, поставили в один ряд з найрозвинутішими тогочасними культурами. Украй негативно на історії української культури, як й історії України в цілому, позначилася монголо-татарська навала XIII—XIV ст., а пізніше — створення на принципах азійської деспотії Російської централізованої держави. Звідси й почалися найгостріші трагедії нашого народу. Третій період розвитку української культури припадає на литовсько-польську добу в історії нашого народу. Умови для розвитку української культури погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти, а заодно й втрати нею політичних впливів. Відбувалася ліквідація тих політичних центрів, навколо яких кристалізувалося і вирувало культурне життя. Насаджувався насильницькими методами католицизм.Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу, яка характеризується новим історичним контекстом, зумовленим закінченням Визвольної війни в середині XVII ст., з одного боку, і поступовим обмеженням, а згодом і втратою автономії Україною наприкінці XVIII ст., з іншого. Визначальним тут виступає фактор національної державності, яка, проіснувавши понад 130 років, все ж таки змогла істотно сформувати спрямованість, характер та інтенсивність культурних процесів в Україні П'ятий період розвитку української культури охоплює часовий відтинок в 150 років, років великої неволі нашого народу — від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX століття. Цей період у розвиткові української культури назвемо періодом національно-культурного відродження. Найяскравіше в процесах творення нової національної моделі культури український народ виявив себе в літературі, історіософії, фольклористиці, етнографії, театрі, образотворчому мистецтві, драматургії. Цей період ще називають періодом тривалої "неволі і переслідувань" української культури, періодом її запеклої боротьби з асиміляторськими заходами російського царизму, польської шляхти, румунських бояр, угорських феодалів і всевладного австрійського цісарства. Шостий період розвитку української культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює часовий відтинок від початку XX ст. до кінця 80-х років. Культурне життя в Україні на початку XX століття значно активізується. Виникають художні музеї, архіви, нові бібліотеки, діють засновані на нових засадах мистецькі навчальні заклади, посилюються зв'язки із зарубіжними художніми центрами (Париж, Рим, Мюнхен, Краків). Сьомий період розвитку української культури тільки-но розпочався і триває в нових історичних умовах. Це — сучасний період, що охоплює часовий відтинок від кінця 80-х і по сьогодення. Сьогодні українська культура, існуючи в часі, становить собою безперервний рух національних культурних цінностей, що відбувається між різними соціумами, суспільними верствами та поколіннями.