36. Культура епохи Просвітництва в Європі та Україні.

Просвітництво — це цивілізаційно-культурна течія періоду переходу від традиційного до індустріального сус­пільства. Інтелектуальні представники її проповідували со­ціальну та політичну емансипацію третього стану (міщан і селян); встановлення "царства розуму", заснованого на природному рівноправ'ї людей, політичній свободі і гро­мадянській рівності; ставили за мету поширення знань: дати народу освіту і "просвітити" монархів відносно змісту "іс­тинного" людського суспільства.

Ідеї Просвітництва справили такий величезний вплив на всі напрямки духовного життя європейського суспільства, що дали назву новій культурно-історичній добі. До речі, зга­дувана епоха, на відміну від попередніх, сама дала собі ім'я: термін "просвітництво" використовують ідеологи Про­світництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта "Що таке Просвітництво?" (1784р.).

Характерними рисами Просвітництва є:

1. Прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справед­ливості", рівності.

2. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства.

3. Вони прагнули розкувати розум людей і тим самим сприяли їхньому політичному розкріпаченню.

4. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе по­кликання. Цим вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.

Якщо говорити про загальну характеристику художньої культури доби Просвітництва, то слід відзначити, що вона є новим відкриттям на шляху розвитку світової планетарної художньої культури, їй властиве таке художнє сприйняття, як інтимність, ліризм, гостра спо­стережливість, проникнення в людські пристрасті і харак­тери. Героєм мистецтва стає громадянин, який утверджує свободу в рамках політики. Д. Дефо, Д. Свіфт, Г. Фіддінг, Г. Лессінг, А. Лесаж, П. Бомарше, Вольтер, Д. Дідро репрезентують у своїй творчості розумне, саму природність людини. Для них розв'язання усіх колізій зумовлено просвітленням життя, розумом, знаннями.Просвітницький раціоналізм найінтенсивніше наповню­вався гуманістичним змістом. Мистецтво демократизується і звертається до життєвого матеріалу найрізноманітніших верств, залучаючи низи су­спільства. Уважно простежується суспільне життя людей. Провідним жанром у літературі стає соціально-побутовий роман.

37. Українське Просвітництво та його особливості.

Кінець XVIII і перша половина XIX ст. – час розкладу феодально-кріпосницької системи в Росії та на Україні, зародження і зміцнення буржуазно-капіталістичних відносин. У галузі економіки цей період дає багато прикладів виникнення окремих підприємств та цілих галузей промисловості: на Донбасі – вугільної, в Харкові й Одесі – чавуноливарної, на Київщині – цукрової, на Чернігівщині, Поділлі і в Галичині – суконної. Українське село в цей період ще сковане ланцюгами кріпацтва, панська сваволя і жорстока експлуатація були причиною частих селянських повстань. Найбільш відомі з них – під проводом Устима Кармелюка та Лук'яна Кобилиці. Незважаючи на заборону властей, і в Росії, і на Україні таємно поширювалися твори французьких просвітителів і філософів – Монтеск'є, Вольтера, Дідро, Руссо, впливу яких зазнали І. Котляревський, Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, Т. Шевченко – найвизначніші діячі української культури першої половини XIX ст. їхня творчість знаменувала собою новий етап у розвитку української культури. Велику роль у піднесенні культури мали навчальні заклади. У 1805 р. було засновано Харківський, а в 1834 р.- Київський університети. У 1817 р. відкрито Одеський ліцей, у 1820 р.- Ніжинську гімназію вищих наук (з 1832 р. ліцей). Почали функціонувати чимало гімназій і повітових шкіл. В університетських друкарнях друкувалися журнали й альманахи ("Украинский вестник", "Украинский журнал", "Запорожская старина"). Система загальної освіти в основному орієнтувалася на релігійне виховання дітей. До того ж русифікаторська політика Царизму на Україні, що особливо посилилася після польського повстання 1830 р., гальмувала розвиток національної школи. Культурне життя на Україні великою мірою визначалося розвитком літератури. Творчість П. Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, Т. Шевченка свідчила про формування нової української літератури з чітко вираженими рисами національної своєрідності. Характерною ознакою тогочасного літературного процесу було українсько-російське мовне єднання. Чимало діячів української культури писали і російською мовою й органічно ввійшли у російську культуру. Українська письменницька інтелігенція виступила яскравим виразником національної самосвідомості... Суперечливість тогочасного духовного життя на Україні відбилася на творчості визначного письменника і історика П. Куліша (1819-97), автора численних праць і художніх творів. На розвиток українського образотворчого мистецтва великий вплив справляла Петербурзька академія художеств. Професійні майстри живопису, що працювали на Україні, переважно були її випускниками, зокрема вихованцями видатного російського художника К. Брюллова – І. Сошенко, Д. Безперчий, Т. Шевченко та ін. Випускник Петербурзької академії художеств 1815 р., К. Павлов відіграв важливу роль у розвитку української художньої культури. Головною метою архітектора стало створення внутрішнього комфорту. Щодо плануванні міст обов'язково виділявся адміністративний центр із площею, на якій розміщувалися помпезні будинки урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркових ландшафтів мали відкритий характер.Продовжувало розвиватися культове будівництво. У містах і селах церкви зводяться не лише дерев'яні, а й з довговічнішого матеріалу. Зовнішній і внутрішній вигляд таких споруд відзначався пишністю, урочистістю. Майстерність і талант українського народу виявилися також у створенні палацово-паркової архітектури. Поетична й музична обдарованість українського народу забезпечувала високий рівень розвитку музично-пісенної творчості. У XIX ст. продовжували побутувати землеробські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, колискові, весільні та ін. Широкою популярністю користувалися пісні-романси "їхав козак за Дунай", "Віють вітри", "Сонце низенько", а також створені на вірші Т. Шевченка "Думи мої", "Ой, одна я, одна", "Заповіт", пісні про Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса. Із свого середовища народ висував талановитих співців-кобзарів, лірників.