47. Віденські арбітражі 1938 і 1940рр.

Ві́денський арбітра́ж — назва двох політичних рішень, винесених арбітрами, яких призначили Третій Рейх та Італія з метою «мирного задоволення» претензій хортистської Угорщини на території, які вона втратила за Трианонською угодою в 1920 році. Перший арбітраж відбувся в 1938, а другий — в 1940 році.

Передісторія [ред.]

З часів Тріанонського мирного договору (1920), укладеного між Угорщиною та державами Антанти, основою зовнішньої політики переможеної Угорщини стало повернення територій, втрачених в результаті Першої світової війни. Угорський ревізіонізм при цьому мав експансіоністський характер, оскільки держава претендувала не тільки на тотальне панування в районі Карпат, а й на продовження експансії проти сусідніх країн. Загострення протиріч з Малою Антантою примушувало Угорщину шукати підтримки власного ревізіонізму у Німеччини й Італії, дотримуючись в той же час політики балансування між ними.

11 жовтня 1938 Підкарпатська Русь отримала автономію у складі Чехословаччини. Велику роль у цій події відіграв Олексій Геровський, який зумів досягти об'єднання майже всіх найвпливовіших політичних сил Закарпаття у єдиний "Руський блок". 26 жовтня 1938 уряд Підкарпатської Русі очолив Августин Волошин, після чого автономія була перейменована у Карпатську Україну. В цей самий час розпочалися терористичні акти угорських диверсантів, що входили до організації "Сабадчапаток", які також спричинили вибух потягу в місті Берегове.

2 листопада 1938 відбувся Перший Віденський арбітраж, за підсумками якого Угорщина отримала Південну Словаччину та західну частину Карпатської України. Однак рішення арбітражу не задовольнили Угорщину, яка хотіла отримати контроль над усією територією Словаччини та Карпатської України.

Перший Віденський арбітраж [ред.]

Докладніше: Перший Віденський арбітраж

Перший німецько-італійський міжнародний арбітраж відбувся у Відні 2 листопада 1938 р., внаслідок чого він, власне, отримав назву "Віденський арбітраж". Під час його проведення свої точки зору намагалися озвучити представники Карпатської України (Августин Волошин) та Словаччини (Йозеф Тісо), однак за ініціативою Й. Ріббентропа їм не дали виступити через те, що автономії, які вони представляли, не могли розглядатися як третя сторона. За підсумками Першого Віденського арбітражу Угорщині було передано території площею 11 927 км², з яких 1537 км² - це територія Карпатської України. Частка угорського населення на цих територіях становила від 57% (за словацькою статистикою) до 84% (за даними угорської статистики). Також до складу Угорщини було передано міста Ужгород та Мукачево. 12 листопада 1938 згідно з постановою парламенту Угорщини усі ці території були офіційно включені до її складу. Після цього президент автономного уряду Карпатської України Августин Волошин переніс столицю до Хуста.

Другий Віденський арбітраж [ред.]

Переділ Румунії: північна Трансильванія виділена жовтим кольором (перейшла до складу Угорщини)

30 серпня 1940 відбувся Другий Віденський арбітраж, що стосувався територіальних претензій Угорщини стосовно Румунії. За його рішенням Румунія передала Угорщині Північну Трансільванію (Кришану та Марамуреш), площа якої становила 43,6 тис. км². Статистичні дані обох країн щодо етнічного складу населення Північної Трансільванії суттєво відрізнялись: за румунським переписом 1930 на цій території проживало 48,7% румунів, 42% угорців та 2,5% німців. Дані угорського перепису 1910 свідчать, що більша частина населення регіону - угорці (51,4%), в той час як румуни становили 42,2%, німці - 4,1%. На засіданні угорського уряду 31 серпня 1940 відмічалося, що за конфесійною приналежністю майже всі румуни Північної Трансільванії є греко-католиками. Це також було враховано при обґрунтуванні приєднання регіону до Угорської держави.

Однак нацистська Німеччина, сприяючи угорському ревізіонізмові, при цьому намагалася не допустити надмірного посилення Угорщини та натомість посилити залежність від себе обох держав-антагоністів. З іншого боку, Німеччина одночасно залякувала Румунію та обіцяла їй територіальний приріст за рахунок СРСР. Перед початком арбітражу Німеччина шантажувала офіційний Бухарест загрозою втрати провінції Молдови у випадку, якщо Румунія не погодиться на передачу Угорщині Трансільванії. Проте одразу після арбітражу знову почали розповсюджуватися чутки про намір СРСР захопити Молдову та Північну Добруджу. Загалом обіцянка Німеччини повернути Румунії втрачені Бесарабію та Північну Буковину стали основною причиною "запрошення" німецьких військ до Румунії та приєднання її до держав Осі.

Відміна дії Арбітражів [ред.]

На початку квітня 1945 територія Угорщини була звільнена від німецьких збройних сил та підрозділів, підконтрольних угорському фашистському урядові. Після цього було створено нові органи державної влади під контролем радянської адміністрації. Держави антигітлерівської коаліції уклали мирний договір з Угорщиною, який набув чинності у 1947 та остаточно зафіксував скасування рішень обох Віденських арбітражів. Внаслідок цього державні кордони Угорщини були встановлені відповідно до рішень Тріанонського мирного договору.

48. Агресія Німеччини проти Чехословаччини і розгортання передвоєнної політичної кризи в Європі.

захоплення Чехословаччини і загострення військово-політичній обстановки у Європі

Коли Москві проходив XVIII з'їзд ВКП(б), у Європі сталися події, які круто змінили військово-політичну обстановку й зумовили розвиток міжнародних відносин перед початком другої Першої світової.

У ніч на 15 березня 1939 р. Гітлер викликав у Берлін президента ЧехословаччиниГаху і міністра закордонних справХвалковского і пред'явив їм ультиматум з вимогою підписати договір, яким ліквідувався президентський режим у братній Чехословаччині, зізнавалася «незалежність» Словаччині і вправлялись у країну німецькі війська. Наступного дня було опубліковано указ Гітлера щодо встановленні протекторату фашистського рейху над Чехією іМоравией. Незалежне суверенне Чехословацький держава знищено. Цього разу Гітлер, без очікування згоди М. Чемберлена і Еге.Даладье - партнерів у мюнхенської угоді - своїм одноосібним рішенням, використовуючи грубу силу, встановив повний політичний, економічний і військовий контроль над всієї Чехословаччиною. 22 березня Берлін ультимативній формі, погрожуючи застосуванням сили, змусив Литву підписати договору про передачу Німеччини єдиного литовського морського порту Клайпеди. Ця акція нацистського рейху стала ще однією свідченням те, що Гітлер приступив до виконання німецької експансії у Європі.

17 березня, у МЗС Німеччини була нота французького уряду, у якій містився протест Французької Республіки на зв'язки Польщі з діями Німеччині Чехословаччини. Французьке уряд вважало, що сталося наявне порушення букви і духу мюнхенських угод і воно неспроможна визнати законність створеної райхом нової ситуації у Чехословаччини. При вручення ноти французьким послом Р.Кулондром державного секретаря МЗС Німеччини Еге.Вайцзеккеру відбувся цікавий інцидент. Німецький дипломат я спочатку відмовлявся прийняти ноту і МЗС Франції переглянути умови та вимоги.Вайцзеккер зауважив, що під час переговорівИ.Риббентропа зЖ.Бонне у грудні минулого роки було досягнуто усне угоду у тому, що Чехословаччина відтепер нічого очікувати «об'єктом обміну сторін» І що Німеччина не підписала бгермано-французскую декларацію, якби питання було вирішено інакше.Кулондр, природно, спростував таке твердження. НаприкінціВайцзеккер прийняв ноту, заявивши у своїй, що «французьке уряд пошкодує про такий демарші».

18 березня народний комісар закордонних справ СРСР М.М. Литвинов вручив ноту посла Німеччини у Москві Ф.Шуленбургу, де йшлося: «...Радянський уряд неспроможна визнати включення до складу Німецької Імперії Чехії, а тій чи іншій формі ще й Словаччини правомірним і що відповідає загальновизнаних норм міжнародного правничий та справедливості чи принципу самовизначення народів». Можна зауважити, що радянська нота було створено на більш рішучу тоні, ніж французька. У радянському документі Німеччина фактично обвинувачували у агресії, в насильницької ліквідації суверенної держави.

>Поверенний на ділі Франції у СРСР Ж.Пайяр у телеграмі до Парижа від 19 березня підкреслив ясну і чітку позицію Радянського Союзу у зв'язку з ліквідації незалежності Чехословаччини гітлерівським райхом. Але водночас він також, що Москва засудила німецьку акцію лише по тому, як дізналася реакцію Франції, Англії й США. Але підставі такого факту французький дипломат дійшов висновку, політика Москви перебуває «на роздоріжжі», а радянські лідери уважно опікуються реакцією великих держав.

Безумовно, демарш Парижа, Лондона і Вашингтона проти дії фашистської Німеччини дозволяв радянському керівництву так припускати, що тепер можливі спільні дії європейських держав у зміцненні світу. 18 березня радянське уряд запропонувало негайно скликати нараду представників СРСР, Англії, Франції, Польщі, Румунії і ніяк Туреччини щодо взаємних консультацій у зв'язку з агресією Німеччини) і зміною політичну обстановку у Європі. У у відповідь радянську ініціативу Лондон запропонував представникам Англії, Франції, Польщі й СРСР підписати спільну декларацію про їх намірах проводити консультації з метою відпрацювання співдії із запобігання агресії. Радянська сторона погодилася з англійським пропозицією, яке однак було реалізовано зв'язки й з негативною позицією Польщі.

Ліквідація фашистським райхом незалежної Чехословаччини занепокоїла правлячі кола Німеччині й Англії. І справа в тому, що Гітлер виявився «не джентльменом», обдуривДаладье і Чемберлена, порушивши мюнхенські угоди. У Європі виникне ситуація, яка загрожувала інтересам Німеччині й Англії. Німеччина зміцнила своє стратегічне становище, відпала потреба дляверхмахта мати угруповання військ нагермано-чешской кордоні. Рейх дістав можливість використовувати мережу аеродромів у Чехії та Словаччини. За даними французького військового аташе у Празі, німці захопили у братній Чехословаччині озброєння і спорядження у кількості, достатньому для оснащення 30-35 дивізій, зокрема: 1,5 млн. гвинтівок, 20 тис. кулеметів, 2200 польових знарядь, 1800 протитанкових гармат, 600 танків, 750 літаків, багато боєприпасів чи іншого військового майна. Німецька армія отримало своє розпорядження 34 тис. коней. У травні 1940 р., коли німецькі війська здійснювали прорив до Ла-Маншу, три танкові дивізіїверхмата (6, 7 і 8-а) мали на озброєнні (60% до загальної кількості) чеські танки «Прага». З іншого боку, Німеччина відтепер могла використовувати потужну військову промисловість Чехословаччини. Заводи «Шкода», що виробляють озброєння, використовували 42 тис. робітників і за обсягом виробництва займали друге місце у Європі після концернуКрупа у Німеччині. У Чехословаччини були значні потужності авіабудуванні, в автомобільної та хімічної промисловості. З іншого боку, німці захопили золоті запаси країни, який оцінювався 25 млн. фунтів стерлінгів.

Агресивна акція фашистської Німеччини означала повного провалу мюнхенської політики «умиротворення» і зовнішньополітичного курсу Парижа і Лондона, спрямованих співробітництво з нацистським райхом. Гітлер продемонстрував, що не потребує «злагоді» Німеччині й Англії за проведення своїх експансіоністських намірів. У політичних вимог і військових колах Франції знову став жваво обговорюватися «традиційний» питання: у напрямі розвиватиметься німецька агресія. Вже 16 березня розвідувальне управління (2-ге бюро) генштабу французької армії подав у вищі інстанції доповідь про військово-політичних наслідки захоплення Чехословаччини нацистським райхом. Автори доповіді обгрунтовано вважали, що ліквідація Чехословаччини є перший етап реалізації більш широкою програми німецької експансії.Аннексия Чехії і Моравії, фактичне підпорядкування Берліну «незалежної» Словаччини можуть бути у майбутньому, вказувалося у документі, вихідним пунктом глибокої кризи, що становить пряму небезпеку обману Франції. Підкреслюючи зрослі військові можливості Німеччини, автори доповіді дійшли висновку, що експансія рейху то, можливо орієнтована як у схід, і захід. Проте висловлювали думку, що з великим підставою очікується воєнних дійверхмата Східної Європи. Автори доповіді аргументували свій висновок тим, що Німеччина не відчуває брак сировину для в промисловості й продуктах харчування. Через це Східну Європу може фашистського рейху дуже вигідну мета для агресії. Становить інтерес інший документ - доповідь французького посла Берліні від 19 березня, у якому аналізувалися перспективи зовнішньополітичного курсу Німеччини. Р.Кулондр також вважав, що німецька агресія розвиватиметься на Схід: «...Захоплення Німеччиною Богемії і Моравії та встановленні контролю за Словаччиною, - писав посол, -відповідає політиці експансії сходові, яку як не приховувала з осені минулого року її, а й якої вона відкрито заявляла». ДаліКулондр робить висновок про наміри рейху: «... Винятково оборонна позиція у країнах, гітлерівські цілі й амбіції орієнтовані Схід». АлеКулодр вважав, що не можна відкидати ймовірність, що «рейх, ще до його завершення своїх грандіозних планів сході, наважаться на опір західних держав».

26 березня, у листі з ім'ям Литвинова повпредСуриц підкреслює наростання занепокоєння невпевненість у політичних колах Франції. «...Надзвичайно знаменно, що попри те, що останні німецькі захоплення припадають на «Східної» Європі і ще більше наблизили Німеччину до наших кордонів, версію «східному» чи, точніше, радянському напрямі німецької агресії починає поступово поступатися місцем впевненості (по крайнього заходу, у відповідальних політичних діячів), що чергового удару Німеччини готує проти Заходу».

>Возросшая економічна, політична й військова міць нацистської Німеччини, її експансіоністська політика та прагнення завоюванню гегемонії у Європі створювали реальну загрозу позиції Німеччині й Англії. Виникла небезпеку обману французької та британської колоніальних імперій. 20 березня французький МЗС передав англійську послу у Парижі ноту, де йшлося: «Нові німецькі акції, можливо, і передано проти Сходу, але не тоді успіху змусять у себе гегемонію рейху у Європі. Така ймовірність породжує загрозу безпеці і життєвим інтересам Німеччині й Англії». Загибель незалежної Чехословаччини викликала занепокоєння урядів малих країн Європи. Французькі дипломати, акредитовані у столицях європейських держав повідомляли наКед'Орсе, що й Франція і Англія не нададуть протидії актам насильства із боку Німеччини, всі вони повністю втратять вплив у Європі.

УрядДаладье мало також ураховувати ворожі настрої проти німців у думці Франції. Радянський повпред мови у Франції Я. З.Суриц писав НКЗС: «За рівнемвзбудораженности і загальною наполоханості реакція французької громадськості на останній гітлерівський захоплення Чехословаччини переважає всі те, що ми побачили в торішні вересневими днями. Насамперед необхідно відзначити цілком виняткову за своїм розмахом і одностайну хвилю обурення і жорстокості проти німців». Всі ці факти конче потребували внесення коректив в політику Німеччині й повернення до проблеми визначення зовнішньополітичних пріоритетів.

Після захоплення Чехословаччини ще одне угоди з Німеччиною (новий Мюнхен) було з великий небезпекою. УрядДаладье дійшли тому, щоб поруч із зміцненням союзу з Англією відновити контакти із колишнім Радянським Союзом, яку міг стати партнером в протиборстві із нацистською Німеччиною. У Парижі заговорили про переваги франко-росіянина співробітництва. Спроби ізолювати СРСР, вивести його «за дужки європейської дипломатії» виявилися ілюзорними. Радянський Союз перед з населенням більш 180 млн. чол., мав значним промисловим та військовим потенціалом і як міг стати вирішальної силою в Європі в протидії агресивним прагненням нацистської Німеччини. Ці чинники та визначили певний поворот в дипломатії Парижа.

17 березня Я. З.Суриц повідомив у Москву, що, зі свого у його розпорядженні інформації, на засіданнірадикал-социалистической фракції парламенту прийнято рішення послати доДаладье делегацію і запропонувати негайно здійснити заходи для поліпшенняфранко-советских відносин. Понад те, парламентарі зазначили за встановлення контактів між військовими штабами Німеччині й СРСР. Склалася ситуація, у якій Парижа й Лондон поспішали продемонструвати свою увагу до Радянського Союзу. «Останні тижня не можу поскаржитися на відсутність контактів із французьким урядом, - писав Москву Я. З.Суриц. - Склалося навіть такий своєрідне становище, що це «контакт» починає вже нас обтяжувати. Бонні рішуче мене долає своїми переслідуваннями і хіба що щоденними зустрічами».

На думку відомого французького історика Р. Ремона загострення політичної й воєнно-стратегічної обстановки у Європі навесні 1939 р. визначила новий етап в зовнішній політиці урядуДаладье, яке нині вважало необхідним протидіяти насильницьким акціям Гітлера. На думку, таке твердження досить категорично і враховує двоїстості і непослідовності політики Парижа.

Слід пам'ятати і глибоке недовіру радянського керівництво до політиці Німеччині й Англії, що склався після Мюнхена. Міністр закордонних справ Франції Ж. Бонні запропонував спрямувати у Радянський Союз перед французьку торгову делегацію. Москва розцінила цю пропозицію Бонні як спробу під прапором торгових переговорів здійснити політичний зондаж і дуже холодно сприйняла ініціативи французького міністра. 19 березня, у листі наркома закордонних справМ.М.Литвинова радянському повпреду у Лондоні підкреслювалося, що, попри чехословацькі події, Чемберлен іДаладье у разі, якщо Гітлер зробить «новий миролюбний жест», «почнуть знову виступати у захист мюнхенської лінії». Західні політики, на думку наркома, не відмовлялися від можливості «люб'язною ним концепцією руху Німеччини сходові». 26 березня, у листі радянського повпреда у Парижі давався такого аналізу зовнішньополітичного курсу Франції.Я.З.Суриц вважав, що мюнхенці у Парижі, ще мають сильні позиції. «Зайве, гадаю, - писав Я.З.Суриц, - нагадувати, що найкращим виходом длямюнхенцев було б штовхнути нашій війну з Німеччиною. Це був єдиний форма війни, що вони зараз вітали б. Це розцінено було б існувати як зіткнення між двома однаково шкідливими противниками «країн».

Кремлівська керівництво були нехтувати, що у політичних колах Парижа і Лондона, попри загострення військово-політичній обстановки у Європі зростання погрози з боку Німеччини інтересам Німеччині й Англії, продовжували існувати задуми направити німецьку агресію Схід, зіштовхнути у війні Радянський Союз перед й Німеччину. Французький історикФ.Фонвией-Алкье писав: «Їх, можливо, існувало спокуса позбутися двох ворогів відразу ж потрапити, підштовхуючи СРСР й Німеччину боротися до виснаження... Така думка збігалася з доктриною, яку повторювали газети навесні 1939 року». Військова газета «Франсмилитер» у номері за 4 березня 1939 р. висловила припущення, що Німеччина не, наситившись завоюваннями біля СРСР, перестане загрожувати й інших країн Європи.Реакционний публіцист Ж.Бенуа-Мешен, відомий своїмипрогерманскими поглядами, видав у Парижі брошуру, у якій роз'яснював французам зміст книжки Гітлера «МайнКамф». Він переконував читачів, що експансіоністські плани нацистської Німеччини не загрожують Франції. «На сході з'явилися й лише з Сході очікують рейх великі мети... Схід, Схід, Схід... Цього слова повторюється як лейтмотив під пером Гітлера. Він бачить у ньому багаті засіки України родючі «чорні землі», фонтани нафти, б'ють на схилах Кавказу, гігантську сильнуАркадию», - писавБенуа-Мешен. Звісно, в офіційних заявах французькі лідери утримувалися аналогічних прямих висловлювань.

Інформація про антирадянських публікаціях у Франції й інформацію про зовнішньополітичних поглядах в офіційних колах Парижа було неможливо не насторожувати кремлівських лідерів.

Але водночас радянська дипломатія не закривала дверісоветско-французским переговорам, які б сприяти зміцненню світу у Європі. Москва бачила занепокоєння в правлячих колах Парижа, викликаного зростанням погрози з боку Німеччини.

20 березня нарком закордонних справ М.М. Литвинов представив І.В. Сталіну службову записку про майбутніх переговори з англійським міністром зовнішньої торгівлі Р.Хадсоном. У записці йшлося і просоветско-английских