42. Женевський протокол 1924р. І пакт Бріана-Келлога (1928р.)

Женевський протокол 1924 р.

Компроміс в репараційному питанні дозволяв перейти до врегулювання питань безпеки європейських держав. Йшлося передусім про створення правових основ для механізму вирішення міждержавних суперечок, неминучість яких в Центральній і Східній Європі усвідомлювалася більшістю політиків. 2 жовтня 1924 р. з подачі британського уряду Макдональда Асамблея Ліги обговорила так званий Женевський протокол про мирний дозвіл міжнародних суперечок і рекомендувала урядам країн-членів Ліги ратифікувати його.

      Протокол міг набути чинності після його ратифікації більшістю країн-учасниць. Він був проектом договору про взаємну гарантію безпеки і містив схему об'єднання в єдиний договірно-правовий комплекс загальних гарантій безпеки з системою діючих регіональних союзів. Учасники протоколу зобов'язалися не удаватися до війни, "за винятком випадків опору актам агресії" або санкцій, вживаних відповідно до Статуту Ліги націй або самого Протоколу. Фактично йшлося про спробу уперше ввести в міжнародні відносини норму обов'язкового міжнародного арбітражу, якому підлягали будь-які спори між державами. Протокол містив дуже детальні постанови відносно процедури мирного дозволу суперечок, обов'язків держав, що сперечаються, не допускати поглиблення конфлікту, наслідків невиконання цих обов'язків і відмови від процедури мирного регулювання. Женевський протокол містив і варіант визначення агресії. Він не був досконалий. Агресором пропонувалося вважати країну, яка відмовляється надати суперечку, в якій вона бере участь, на розгляд міжнародного арбітражу. У разі набуття чинності Женевський протокол міг виявитися сильним інструментом міжнародного регулювання.

      Проте "велика хартія миру", як іменували Женевський протокол пацифісти, не набув чинності. Проти нього виступили британські домініони. З одного боку, територіальні спори не здавалися ним актуальними, з іншої - домініони не хотіли брати на себе зобов'язання гарантувати межі країн материкової Європи, з якою їх військово-політичні інтереси були слабо пов'язані. У самій Великобританії супротивників Женевського протоколу було теж досить багато, його різко критикували консерватори. Перемога останніх на парламентських виборах в жовтні 1924 р. зумовила відмову Лондона від ратифікації Женевського протоколу. Потім про своє негативне відношення до протоколу заявила Італія. З великих держав протокол ратифікувала тільки Франція. Більшість сильних країн світу не були готові підпорядковувати свою політику юрисдикції міжнародних арбітражних органів. Дуже критично віднеслися до Женевського протоколу і в Москві. Проте, закріплення в міжнародному праві положення протоколу про те, що "агресивна війна складає.. міжнародний злочин" зіграло свою роль. Воно було внесене опісля багато років в обвинувальний висновок Нюрнберзького військового трибуналу при обгрунтуванні злочинності нацистської агресії в Другій світовій війні.

Пакт Бриа́на — Ке́ллога (Парижский пакт) — договор об отказе от войны в каче­стве орудия национальной политики; получил название по именам инициаторов — министра иностранных дел Франции А. Бриана и госсекретаря США Ф. Келлога. Подписан 27 августа 1928 года в Париже представителями США, Франции, Великобритании, Германии, Италии, Бельгии, Канады, Австралии, Новой Зеландии, ЮАС, Ирландии, Индии, Польши, Чехословакии, Японии.

Позже к пакту присоединились СССР[1] и ещё 48 государств. К концу 1938 года к пакту присоединились 63 государства, то есть почти все существовавшие к этому времени страны. Пакт вступил в силу 24 июля 1929 года.

В 1930 году Фрэнку Биллингсу Келлогу присуждена Нобелевская премия мира 1929 года «за подготовку Парижского пакта». Аристид Бриан получил аналогичную премию ещё в 1926 году за Локарнские договоры.

Пакт стал одним из правовых оснований для Нюрнбергского процесса, на котором руководителям нацистской Германии было предъявлено обвинение в нарушении Пакта.

Дипломаты 15 стран взяли на себя обязательство урегулировать межгосударственные споры невоенными средствами. Это событие означало первый шаг на пути создания системы коллективной безопасности в Европе.