
- •Війна Cербії і Чорногорії проти Туреччини (1876р.): передумови та наслідки.
- •Російсько-турецька війна 1877-78 рр. Сан-Стефанський мир.
- •Берлінський конгрес 1878р. Та його рішення.
- •Австро-німецький союз 1879р.
- •Текст договору
- •Загострення франко-італійських протиріч
- •Колоніальна експансія європейських держав в останній чверті хіХст.
- •Вступ Німеччини та Італії у боротьбу за колонії.
- •Конфлікти між імперіалістичними державами [ред.]
- •Берлінська конференція 1884-1885рр. Та її рішення.
- •Завершення поділу Африки (1880-90-ті рр.)
- •Англо-бурська війна 1899-1902рр.
- •Англо-японський договір про союз 1902р.: передумови та наслідки.
- •Російсько-японська війна 1904-05рр. Портстмутський мир.
- •Англо-французька Антанта (1904р.)
- •Марокканські кризи і загострення франко-німецьких протиріч.
- •2.1. Привід до війни
- •3. Дипломатія під час Італо-турецької війни
- •Балканський союз і Перша Балканська війна.
- •Друга Балканська війна
- •Наслідки [ред.] Мирні договори [ред.]
- •Передісторія
- •Початок Першої світової війни
- •Вступ у війну Японії та Туреччини 1914р.
- •1. Передумови вступу Японії у війну
- •2. Кампанія 1914
- •Вступ у світову війну Італії та Болгарії 1915р.
- •4. Стан армії і мобілізація
- •4.1. Стан та озброєння армії
- •4.2. Болгарія вступає у війну
- •5. Болгарія в війні
- •5.1. Кампанія 1915 року
- •5.1.1. Операція проти Сербі
- •Лютнева революція 1917р. В Росії та її вплив на розвиток стратегічної ситуації в Європі.Вступ у світову війну сша.
- •Утворення Української Народної Республіки та її мирний договір з державами Четверного союзу.
- •2. Основні положення III Універсалу:
- •Паризька мирна конференція 1919р. Та її рішення.
- •Версальський мирний договір 1919р.
- •Нейїський мирний договір 1919р.
- •Триаконський мирний договір 1920р.
- •Варшавський договір Української Народної Республіки з Польщею (1920р.): передумови та наслідки.
- •Ризький мирний договір 1921р. І його політичні наслідки.
- •Мандатна система.
- •Генуезька конференція 1922р.
- •Женевський протокол 1924р. І пакт Бріана-Келлога (1928р.)
- •Японська Агресія в Китаї 1932р. І вихід Японії з Ліги Націй
- •Новий зовнішньополітичний курс Німеччини (1933-1937)
- •Агресія Італії проти Ефіопії «Вісь» Берлін-Рим (1936р.)
- •Мюнхенська конференція 1938р. Та її політичні результати.
- •Віденські арбітражі 1938 і 1940рр.
- •Англо-франко-радянські переговори в Москві та їх невдача (1939р.) Англо-франко-радянські переговори у Москві 1939 р.
- •Радянсько-німецький договір про ненапад (пакт Молотова-Ріббентропа) та його політичні наслідки.Ъ Пакт Рібентропа - Молотова та його наслідки
- •Висновки
- •Початок Другої світової війни Початок другої світової війни
- •Агресія срср проти Фінляндії
- •«Дивна війна» на Заході. Окупація Німеччиною Данії та Норвегії
- •Капітуляція Франції та її політичні наслідки
- •Напад Німеччини на срср і початок реформування антигітлерівської коаліції
- •Вступ у війну сша
- •Війна на Тихому океані
- •Розгром Японії і закінчення Другої Світової війни
- •Створення оон
Генуезька конференція 1922р.
Генуе́зька конфере́нція — міжнародна зустріч з економічних і фінансових питань в Генуї (Італія), проходила з 10 квітня по 19 травня 1922 року. В ній брали участь 29 держав. Це була перша представницька міжнародна конференція, де брали участь країни Четверного союзу та Росія. Головною проблемою обговорення була проблема економічних зв'язків та проблема повернення російських боргів.
Конференція мала важливе значення для уряду РРФСР, що не мав тоді міжнародного визнання. Головою делегації РРФСР був призначений Ульянов (Ленін); заступником —Георгій Чичерін, який у Генуї, куди Ленін не виїжджав, користувався всіма правами голови. У склад делегації Росії також входили: Леонід Красін, Максим Литвинов, Вацлав Воровський, Ян Рудзутак, Адольф Йоффе, Християн Раковський, Наріман Наріманов, Олександр Шляпніков, Борис Штейн та інші.
США не брали участі в цій конференції, пояснюючи це тим, що конференція має не суто економічний характер, а скоріше політичний. США були представлені спостерігачем — послом в Італії Р. Чайлдом. З делегатів західних держав найактивнішу роль грали Девід Ллойд Джордж, Джордж Керзон (Великобританія), К.Вірт, Вальтер Ратенау(Німеччина), Л.Факта (Італія), Ж.Барту, К.Баррер (Франція).
Приводом для скликання Конференції було дослідження заходів «до економічного відновлення Центральної і Східної Європи». Фактично основним питанням було прагнення європейських країн до акомодації з комуністичним режимом в Москві.
На конференції було створено чотири комісії:
політична
фінансова
економічна
транспортна
Радянська делегація була включена лише в політичну комісію.
В ході цієї конференції радянською стороною було висунуто пропозицію рівноправного економічного співробітництва всіх держав, загального скорочення озброєнь та збройних сил, скликання всесвітнього конгресу для встановлення загального миру.
Але західні делегації різко виступили проти радянських пропозицій, обгрунтовуючи це тим, що не треба перевантажувати роботу конференції і в першу чергу треба обговорити проблему боргів. Згодом, рада Антанти висунула вимоги радянській Росії щодо повернення боргів, але радянська сторона рішуче відхилила їх і висунула свої претензії про відшкодування збитків, яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтервенції. Пізніше радянська сторона висловила готовність компенсувати збитки іноземців в Росії, якщо будуть відшкодовані радянські втрати від іноземної інтервенції. Разом з тим вона погоджувався сплатити довоєнні борги за умови відстрочення їх на ЗО років і надання радянській державі кредитів.
Незабаром радянській стороні було висунуто нові кабальні умови, які вона знов відхилила. Таким чином конференція зайшла в глухий кут і в принципі не принесла нічого позитивного.
Але радянська Росія в принципі винесла деякий позитив з цієї конференції, під час якої вона уклала Рапалльський договір з Німеччиною 16 квітня 1922 року, який передбачав відновлення дипломатичних стосунків, скасування взаємних відшкодувань, розвиток торгівлі та інше.
Лозанська конференція 1922-1923рр. та її політичні результати
Лозаннська конференція 1922—1923 — міжнародна конференція, скликана, ініціативою Великобританії, Франції та Італії для врегулювання становища на Близькому Сході після грецько-турецької війни та перемоги Кемалістської революції. Відбувалася в Лозанні (Швейцарія) з 20 листопада 1922 р. по 24 липня 1923 р.
Учасники [ред.]
У роботі конференції брали участь Великобританія, Франція, Італія, Греція, Румунія, Югославія, Японія, США (представлені спостерігачем), Туреччина. Держави Антанти обмежили участь радянської делегації, а також Болгарії лише обговоренням питання про режим Чорноморських проток. При розгляді низки окремих питань, головним чином економічних, на Лозаннській конференції були допущені делегати Албанії, Бельгії, Іспанії, Португалії, Нідерландів, Норвегії та Швеції.
Перший етап [ред.]
Основними завданнями Лозаннської конференції були підготовка мирного договору з Туреччиною і визначення режиму Чорноморських проток. Проект радянської делегації з питання по протоках, основні положення якого були сформульовані В. І. Леніном, передбачав задоволення національних прагнень Туреччини, закриття проток для всіх військових кораблів у мирний і воєнний час і повну свободу торговельного мореплавства.
Англійська позиція в питанні про протоках, з якою були солідарними інші держави Антанти, передбачала вільний прохід через протоки військових суден всіх країн в мирний, а також у воєнний час у випадку, якщо Туреччина залишиться нейтральною. У випадку участі останньої у війні передбачався вільний прохід військових суден нейтральних країн. Англійська делегація вимагала також демілітаризації Чорноморських проток і встановлення за ними міжнародного контролю за участю не тільки чорноморських країн, але й держав Антанти.
Туреччина погодилася з англійським проектом, розраховуючи на підтримку Великобританії в економічному, територіальному та ін. питаннях. Однак англійська делегація в ультимативній формі зажадала від турецької делегації підписання виробленого державами Антанти проекту мирного договору на невигідних для Туреччини умовах. Турецька делегація не погодилася, і 4 лютого 1923 переговори були перервано. Вони відновилися лише 23 квітня 1923 р.
Другий етап [ред.]
На другому етапі Лозаннської конференції обговорювалися, головним чином, питання мирного договору з Туреччиною. В результаті ряду поступок як з боку держав Антанти, так і з боку Туреччини конференція завершилася підписанням 17 документів, серед яких найважливішими є Лозаннський мирний договір 1923 і конвенція про режим проток.
Конвенція була підписана 24 липня 1923 Великою Британією, Францією, Італією, Японією, Грецією, Румунією, Болгарією, Югославією, Туреччиною. Конвенція, передбачаючи демілітаризацію зони проток, у той же час допускала вільний прохід через Босфор і Дарданелли не тільки торговельних, але і військових суден (з незначними обмеженнями) будь-якої країни світу, що створювало ненормальні умови для чорноморських країн. Решта 15 документів, підписані на конференції, стосувалися наступних питань: про повернення полонених, про взаємний обмін грецького і турецького населення тощо.