30. Версальський мирний договір 1919р.

Версальський мирний договір — підписаний у Версалі 28 червня 1919 року державами-переможницями у Першій світовій війні (США, Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією тощо) з одного боку, і переможеною Німеччиною — з іншого. З іншими центральними державами, які воювали на стороні Німеччини у Першій світовій війні були підписані окремі договори.[1] Хоча перемир'я, підписане 11 листопада 1918 року, фактично закінчило бойові дії, знадобилося шість місяців переговорів на Паризькій мирній конференції щодо укладання мирного договору. Договір був зареєстрований у секретаріаті Ліги Націй 21 жовтня 1919 року, і надрукований в Treaty Series.

З багатьох положень договору, одним з найважливіших і спірних було взяття Німеччиною на себе відповідальність за спричинення війни (поряд з Австрією та Угорщиною, відповідно до Сен-Жерменського мирного договору і Тріанонського договору) і, відповідно до положень статей 231-248 (пізніше названих Положеннями про провину війни, англ. War Guilt clauses), роззброїтися, здійснити істотні територіальні поступки і платити великі репарації країнам, які формували блок держав Антанти. Загальна вартість цих репарацій була оцінена на 132 млрд. марок (у 1921 році $31,4 млрд. або £6,6 млрд), що приблизно еквівалентно $442 млрд. або £284 млрд. 2013 року, сума, яку багато економістів у той час, зокрема, Джон Мейнард Кейнс, вважав надмірною і контрпродуктивною, оскільки Німеччина мусила платити до 1988 року.[2][3]

В кінцевому підсумку останні платежі були зроблені 4 жовтня 2010 року[4] у 20-у річницю воз'єднання Німеччини, і близько 92 років після закінчення війни за спричинення якої вони були призначені.[5] Договір був підірваний рядом подій, ще в 1932 році і широко порушувався до середини 1930-х років.[6]

Умови договору [ред.]

Обкладинка англійського видання Договору

Умови договору склали на Паризькій мирній конференції 1919—1920 рр. Договір набув чинності 10 січня 1920 , після ратифікації його Німеччиною і чотирма головними союзними державами — Великобританією, Францією, Італією і Японією. Із держав підписавших Версальський мирний договір США, Хіджаз і Еквадор відмовилися його ратифікувати. Сенат США відмовився від ратифікації через небажання США зв'язувати себе участю в Лізі Націй (де переважав вплив Великобританії і Франції), статут якої був складовою частиною Версальського договору. Замість цього договору США уклали з Німеччиною в серпні 1921 особливий договір, майже ідентичний Версальському, але не містив статей про Лігу Націй.

Територіальні зміни у Європі [ред.]

Межі Німеччини зразка 1919 року була окреслені майже 50 до того, при офіційному створення країни в 1871 році. Території і міста в цьому регіоні протягом століть неодноразово переходили від однієї держави до іншої, у тому числі, в різний час, частиною з них володіли Австро-Угорська імперія, Королівство Швеція, Польща і Річ Посполита. Проте, Німеччина претендувала на ці землі і міста, які вона розглядала як історично "німецькі" століттями до створення Німеччини як держави в 1871 році. Інші країни оспорювали претензії Німеччини на цій території. У мирному договорі, Німеччина погодилися повернути спірні землі і міста в різним країнам.

Німеччина була змушена поступитися контролем над своїми колоніями, а також втратити ряд європейських територій. Західна Пруссія була передана Польщі, надавши їй тим самим доступ до Балтійського моря через «польський коридор», який Пруссія анексувала при поділах Польщі. Це перетворило Східну Пруссію в ексклав, відділений від основної території Німеччини.

Ельзас і більша частина Лотарингії (у кордонах 1870 р.), раніше німецькомовні території, що входили у склад Франції, анексовані королем Людовика XIV, який розглядав Рейн, як "природній кордон" Франції. Приблизно після 200 років французького правління, в 1871 році, Ельзас і німецькомовна частина Лотарингії були передані Німеччині відповідно до Франкфуртсього договору. У 1919 році обидва регіонів знову були передені Франції.

Більша частина провінції прусської провінції Позен (нині Познань) і Західної Пруссії, яка Пруссія анексувала під час поділів Польщі (1772-1795) без плебісциту відійшли до Польщі (площа 53 800 км ², 4224000 жителів (1931)). Більша частина провінції Позен вже потрапили під польський контроль під час Великопольського повстання 1918-1919 років.

Округи Мальмеді й Ейпен Німеччина передавала Бельгії. Населенню дали можливість висловити "протест" проти перенесення, алеу відповідному реєстрі зібралось небагато підписів. Залізниця Vennbahn також передавалася Бельгії.

Данциг (Гданськ) оголосили вільним містом.

Мемель (Клайпеда) переданий у ведення держав-переможниць (у лютому 1923 р. окупований Литвою).

Глучинський регіон Верхньої Сілезії був без плебісциту переданий Чехословаччині (площа 316 або 333 км², 49 000 жителів).

Район Сольдау (нині Дзялдово) у Східній Пруссії, важливий залізничний вузол на маршруті Варшава-Гданськ, був переданий до Польщі без плебісциту (площа 492 км²).[13]

Питання про державну приналежність Шлезвігу, південної частини Західної Пруссії і Верхньої Сілезії мало бути вирішене плебісцитом (північна частина Шлезвігу перейшла 1920 року до Данії, частина Верхньої Сілезії в 1922 р. — до Польщі; інші спірні території залишилися в Німеччини). Історично польські землі в басейні Одера — Нижня Сілезія та більша частина Верхньої Сілезії — залишилися в Німеччини.

Саар перейшов на 15 років під управління Ліги Націй,[14] а потім його доля мала вирішитися шляхом плебісциту. Протягом цього часу видобуте вугілля направлялось у Францію. Регіон називався нім. Saargebiet і був сформований з південної частини німецької Рейнської провінції і західної частини баварського Пфальца згідно зі "Статутом Саару" Версальського договору (статті 45-50).

Німеччина взяла зобов'язання дотримуватися незалежності Австрійської Республіки, визнавала незалежність Чехословаччини й Польщі.

Було створено Рейнську демілітаризовану зону — Німеччині заборонили тримати будь-які війська на всій своїй території на захід від Рейна й на 20 кілометрів на схід.

31. Сен-Жерменський мирний договір 1919р.

Сен-Жерменський мирний договір  — мирова угода, один із договорів Версальської системи післявоєнного облаштування Європи, укладений 10 вересня 1919 року у місті Сен-Жермен-ан-Ле поблизуПарижа між так званими головними союзними державами (США, Британською імперією, Францією,Італією, Японією), державами, що утворилися на руїнах Австро-Угорщини (Австрія, Чехословаччина), державами, до складу яких перейшли частини території Австро-Угорщини (Польща, Румунія, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців), а також іншими учасниками Першої світової війни (Бельгія, Греція, Китай,Португалія, Куба, Нікарагуа, Панама, Сіам).

Делегацію Австрійської Республіки на переговорах очолював державний канцлер Карл Реннер.

Договір став документом, який підсумовував результати Першої світової війни для Австрії як частини колишньої Австро-Угорської імперії (для іншої частини - Угорщини - цю ж роль відіграв Тріанонський договір).

Сен-Жерменський договір констатував розпад Австро-Угорської імперії, що відбувся після капітуляції Австро-Угорщини 27 жовтня 1918 року на ряд самостійних держав — Австрію (з 12 листопада 1918 року — Австрійська Республіка), Угорщину, Чехословаччину, Королівство Сербів, Хорватів і Словенців (з жовтня 1929 року — Югославія), Західно-Українську Народну Республіку.

Згідно з договором здійснено територіальні зміни:

• колишні провінції імперії Богемія, Моравія і Сілезія переходили до Чехословаччини (1939 року частина Тешинського району Сілезії тимчасово відійшла до Польщі);

• Бургенланд переходив від Угорщини до Австрії (1921 року частину цієї території з містом Шопрон (Еденбург) повернуто Угорщині);

• Італія отримала південну частину Тиролю;

• Ігноруючи рішучу вимогу Буковинського народного віча у Чернівцях 3 листопада 1918 року про приєднання української частини Буковини до складу єдиної Української держави, її передали Румунії (ст. 59 Договору);

• Було проігноровано також рішення Собору Русинів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання цього краю до УНР, і Карпатську Україну включили до складу Чехословаччини. Це викликало рішучі протести урядів ЗУНР, УНР та УСРР. Згідно ст.53 Договору Австрія, з підтвердженням вже вчиненими діями Союзниками та Асоційованими силами, визнає повну незалежнічть Чехо-Словацької держави, яка включатиме автономну територію Русинів на південь від Карпат. (див. Підкарпатська Русь).

Договір гарантував права національних меншин, у тому числі й українців, на території Чехословаччини і Румунії.

За Сен-Жерменським договором:

• Відень визнавав незалежність Югославії, Чехословаччини, а також усі мирні договори з центральними державами, кордони Болгарії, Греції, Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини і Югославії;

• Австрія зобов'язувалася виконувати будь-які ухвали держав-переможниць щодо її колишніх володінь, приналежність яких не була визначена у договорі (це стосувалося, у першу чергу, Галичини, яку невдовзі остаточно приєднали до Польщі);

• У погодженні з постановами Версальського мирного договору Сен-Жерменський мирний договір зобов'язував Австрію відмовитись від прав у Марокко, Єгипті, Сіамі та Китаї;

• Австрія визнавала незалежність територій, які раніше входили в Російську імперію, і відміну Берестейського договору, а також право Росії на репарації з Австрії;

• Договір забороняв аншлюс, тобто приєднання Австрії до Німеччини або іншої держави;

• Воєнні статті договору встановлювали чисельність австрійських збройних сил у 30 тисяч чоловік, їй заборонялось мати військово-морський флот і військову авіацію;

• Австрія зобов'язувалась передати переможцям у рахунок репарацій весь торговельний і риболовецький флот;

• Сен-Жерменський мирний договір включав у себе статут Ліги Націй, Міжнародного бюро праці.

Договір створив ряд нових територіальних проблем та посилив незадоволення держав, які зазнали поразки у Першій світовій війні 1914-1918. Підписання договору без участі більшовицької Росії (кваліфікувала договір як реакційний та імперіалістичний) згодом дало можливість комуністичному режиму СРСР приєднатися до антиверсальських акцій нацистської Німеччини і навіть вступити з нею в безпосередню змову проти народів Східної Європи.

Договір припинив чинність після аншлюсу Австрії з нацистською Німеччиною 1938 року.