Санація балансу

Досить часто рішення про зменшення статутного капіталу підприємства приймається з метою проведення санації балансу. Остання полягає в покритті відображених у балансі збитків і створенні необхідних резервів за рахунок одержання санаційного прибутку. Основна мета — приведення статутного капіталу під­приємства у відповідність із чистими активами, які йому відпові­дають. Балансовий курс корпоративних прав при цьому досягає позначки 100% або перевищує її. Це дає можливість залучити фінансові ресурси шляхом додаткової емісії корпоративних прав.

Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна лише у разі вичерпання всіх інших можливостей покриття балан­сових збитків (після спрямування на це всіх відкритих і прихова­них резервів). Даний (балансовий) прибуток утворюється в резуль­таті зменшення статутного капіталу підприємства, добровільних доплат власників його корпоративних прав або в разі списання кредиторами підприємства-боржника своїх вимог.

Санаційний прибуток — це прибуток, який виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, час­ток) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав (диза­жіо), в результаті їх безкоштовної передачі до анулювання, зни­ження номінальної вартості або при одержанні безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредито­рів та інших заінтересованих у санації підприємства осіб.

Слід ще раз підкреслити: за економічним змістом зменшення статутного капіталу з метою покриття балансових збитків підприємства означає приведення розміру номінального капіталу у відповідність до його реальної вартості, яка випливає зі стану балансу. Збитки для власників виникають не в момент зменшен­ня номіналу (чи анулювання акцій), а тоді, коли підприємство за­знало збитків від фінансово-господарської діяльності.

У разі зменшення розміру статутного капіталу інформація про випуск акцій не підлягає обов'язковій реєстрації та опублікуван­ню. Звіт про результати зменшення розміру статутного капіталу не складається і до Державної комісії з цінних паперів та фондо­вого ринку не подається.

Класифікація внутрішніх джерел фінансування

У науково-практичній літературі можна зустріти дві основних концепції трактування сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування. Перший підхід зорієнтований на фінансові резуль­тати, другий — на рух грошових потоків. Це зумовлено тим, що не завжди доходи та витрати підприємства, відображені у звіті про фінансові результати, збігаються з грошовими надходжен­нями (видатками) в рамках операційної та інвестиційної діяльно­сті відповідного періоду. Наприклад, величина виручки від реалі­зації продукції, відображена у звітності, може не збігатися з грошовими надходженнями від реалізації в тому ж періоді. З іншо­го боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансо­вих результатів певного періоду, пов'язані з грошовими видатками.

До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі:

• чистий прибуток;

• амортизаційні відрахування;

• забезпечення наступних витрат і платежів.

На рис. наведена класифікація внутрішніх джерел фінан­сування підприємств.

Рис. Внутрішні джерела фінансування підприємств

Як видно з рисунка, окрім вищезгаданих форм фінансуван­ня, внутрішню природу мають також фінансові ресурси, які формуються завдяки впровадженню раціоналізаторських за­ходів. Метою цих Заходів є зменшення грошових видатків підприємства в результаті поліпшення організації оборотних активів, зокрема шляхом скорочення операційного циклу та економії на витратах.

Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспромож­ність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забез­печення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпе­чення фінансовими ресурсами.