6. Назвіть основні періоди природокористування і покажіть у чому їх відмінність.

Періодизація історичних типів природокористування— в повній мірі ще не вирішена наукова проблема. До кінця XIX ст. в науковій літературі переважала стадіально-еволюціоністська схема розвитку форм природокористування, у відповідності з якою виділялися чотири щаблі історичного прогресу людства, а саме, стадії: 1) збирання та первісного полювання; 2) кочового скотарства; 3) землеробської культури; 4) міської культури.  Перший повноцінний критичний науковий аналіз цієї концепції був даний німецьким ученим Е. Ханом. Він вказав на помилковість деяких широко поширених раніше уявлень про еволюцію форм господарської діяльності і виділив шість основних типів доіндустріального природокористування: 1) полювання, збирання і рибальства; 2) мотичного землеробства; 3) плужного землеробства; 4) скотарства; 5) неспеціалізованого сільського господарства ( поєднання землеробства й скотарства); 6) високоспеціалізованого землеробства.  Модернізація традиційних суспільств і перехід до індустріального типу розвитку привели до переосмислення принципів природокористування, до економізації природокористування - тобто висунення на перший план економічних інструментів його ведення і регулювання. Доаграрний ресурсоспоживаючий тип природокористування — найдавніший за часом зародження, йому відповідають різні способи присвоюючої економіки. Економічною основою цього типу були полювання на диких тварин, збиральництво, а на більш пізніх етапах — також і рибальство. Новий етап в історії природокористування розпочався з неолітичною революцією, що призвела до становлення відтворюючого господарства і виникненню другого — аграрного типу економіки природокористування.  Найважливішим результатом неолітичної революції, стало поступове формування нового природно-антропогенного середовища, що набувало все більш вагоме значення.

7. Розкрийте поняття «екологічна криза», в чому відмінність між екологічною кризою та екологічною катастрофою.

Екологі́чна кри́за — загострення взаємин між суспільством і природним середовищем, які є результатом невідповідності розвитку продуктивних сил ПРП територій. Стан екологічної кризи означає наявність значних структурних змін навколишнього середовища; несприятливий стан взаємовідносин між суспільством і природою, який виникає внаслідок невідповідності розвитку продуктивних сил ресурсно-екологічним можливостям біосфери.Традиційно виділяються екологічні кризи природного та антропогенного походження.

При цьому екологічна криза істотним чином відрізняється від екологічної катастрофи, адже остання означає повне руйнування екологічної системи. У випадку ж екологічної кризи зберігається можливість відновлення порушеного стану. Екологі́чна катастро́фа — надзвичайно швидка і тому небезпечна деструкційна зміна умов навколишнього середовища глобального чи локального масштабу, яка пов'язана з нанесенням величезної шкоди навколишньому середовищу, загибеллю рослин, тварин і людей.

8. На чому грунтується успіх реалізації природоохоронних програм економічно розвинених держав?

  Відомо, що благоустрій кожної країни залежить від стану економіки і здоров’я населення, а здоров’я, насамперед, залежить від екологічного стану середовища. В основу екологічної політики розвинених країн світу покладено принцип кооперації. Його сутність полягає в тому, що у вирішенні екологічних питань узгоджено працюють держава, економіка і громадяни. Саме держава створює умови для діяльності фірм та окремих осіб із метою збереження якості середовища проживання людей. Також складено широкий комплекс правових інструментів з охорони та раціонального природокористування, що постійно вдосконалюються: закони про охорону довкілля, введення стандартів якості природного середовища, організація систем моніторингу, розробка і реалізація програм контролю за забрудненням, введенням екологічної експертизи всіх напрямів господарської діяльності тощо. Крім цього, існують економічні методи управління процесом природокористування: платежі за ресурси та забруднення; надання пільг в оподаткуванні підприємств; звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля; інвестиції на охорону природи, створення державних та регіональних екологічних фондів; надання коштів на будівництво очисних споруд та ін. Важливою перевагою платіжної системи зарубіжних країн є те, що підприємець-забруднювач має новий спектр вибору рішень – забруднювати і платити, зупинити своє виробництво, інвестувати в очисне обладнання, внести зміни у виробничу технологію, в номенклатуру виробництва, змінити місце виробництва. Економічне стимулювання природоохоронної діяльності зарубіжних країн не обмежується тільки примусовими методами: важливу роль відіграє політика надання пільг та економічної допомоги підприємствам, що здійснюють боротьбу із забрудненням. Особливе місце займають державні субсидії. Говорячи про економічні важелі регулювання  природоохоронної політики розвинених країн світу, не можна не торкнутися і сфери кредиту. Зокрема деякі економісти  США,  Японії,  Німеччини вважають, що необхідно  установити більші  відсотки на позики, що використовуються для “забруднюваних”  проектів,  і надавати повні пільги галузям і виробництвам, які розробляють екологічно безпечні технології чи встановлюють очисне обладнання. Як вказує зарубіжний досвід, одним із найбільш ефективних у мінімізації забруднення НПС виступає податкова система, а створення системи пільгового оподаткування передбачає як врахуванням інтересів власника виробництва, так і споживача.