«Тартюф»

Викриттю їх присвячений «Тартюф» (Le Tartuffe, 1664—1669). Направлена проти духовенства, цього смертельного ворога театру і всієї світської буржуазної культури, ця комедія містила в першій редакції всього 3 акти і зображала лицеміра-попа. У такому вигляді вона була поставлена у Версалі на святкуванні «Звеселяння чарівного острова» 12 травня 1664 під назвою «Тартюф, або Лицемір» (Tartuffe, ou L'hypocrite) і викликала шторм обурення з боку «Товариства святих дарів» (Société du Saint Sacrement) — таємної релігійно-політичної організації аристократів, заможних чиновників і духовних осіб, що запроваджувала ідею ортодоксального католицизму. В образі Тартюфа Товариство угледіло сатиру на своїх членів і добилося заборони «Тартюфа». Мольєр мужньо відстоював свою п'єсу в «Проханні» (Placet) до короля, де прямо писав, що «оригінали добилися заборони копії». Але це прохання не привело ні до чого. Тоді Мольєр ослабив різкі місця, перейменував Тартюфа в Панюльфа і зняв з нього рясу. У новому вигляді п'ятиактна комедія під назвою «Ошуканець» (L'imposteur) була допущена до постановки, але після першого ж спектаклю 5 серпня 1667 була знята. Тільки через півтора року «Тартюф» був нарешті поставлений у 3-ій остаточній редакції.

Хоча Тартюф і не є в ній духовною особою, проте остання редакція навряд чи м'якша від перших. Розширивши контури образу Тартюфа, зробивши його не тільки ханжею, лицеміром і розпусником, але також зрадником, донощиком і наклепником, показавши його зв'язки з судом, поліцією і придворними сферами, Мольєр значно підсилив сатиричну гостроту комедії, перетворивши її на обурливий памфлет на сучасну Францію, якою фактично заправляє реакційна купка святенників, в чиїх руках знаходиться добробут, честь і навіть життя скромних буржуа. Єдиним просвітом в цьому царстві мракобісся, свавілля і насильства є для Мольєра мудрий монарх, який і розрубує затягнутий вузол інтриги і забезпечує, як deus ex machina, щасливу розв'язку комедії, коли глядач вже перестав вірити в її можливість. Але саме через свою випадковість розв'язка ця здається чисто штучною і нічого не міняє в істоті комедії, в її основній ідеї.

Сюжет

Дія відбувається в Парижі, в будинку Оргона. В довіру до господаря втирається чоловік по імені Тартюф. Пан Оргон дивиться на гостя як на диво: молодий, вчений, скромний, благородний, набожний, безкорисливий. Родичів, які намагаються довести йому, що Тартюф зовсім не такий святий, яким намагається показати себе, Оргон вважає невдячними. Істинна сутність Тартюфа проявляється лише тоді, коли Оргон необачно доручає йому зберігати скриню з цінними паперами і переписує на нього будинок. Лише вчасне втручання Короля, за п'ять хвилин до фіналу, встановлює справедливість (Тартюф покараний і родині Оргона повернуті будинок і майно).

«Тартюф» — це визнана вершина творчості Мольєра. Ім'я головного героя Тартюф, було вигадане самим Мольєром. Докорінно воно має старе французьке слово truffer (обманювати). У цій комедії щасливо поєднується ідеологічна насиченість з художньою досконалістю. Такі персонажі, яких зобразив Мольєр, були дуже звичні для французької комедії XVII століття. У п'єсі майже немає «підсобних» персонажів з умовною характеристикою. Чи не найблідішими вийшли Маріана, дочка Оргона, і Валер, її коханий. До числа таких персонажів ще відноситься і Клеант, який був введений як проповідник принципу здорового розуму. В творі йому було доручено, так сказати, доводити різницю між помилковим та істинним благочестям. Всі інші персонажі наділені дуже яскравими характерами. Головним персонажем комедії є Тартюф, в якому втілена ненависна для Мольєра фігура ханжі. Тартюф зображений шахраєм, який використовує довіру людей, їх наївність. З розв'язки комедії ми дізнаємося, що Тартюф, по суті, навіть, і не ханжа, а пройдисвіт з кримінальним минулим. І ханжою він прикидався лише для того, щоб здійснити чергову плутанину, жертвою якої повинен бути Оргон. Відомий французький письменник Лабрюєр у своїх «Характерах» (1688) докоряв Мольєра в тому, що його Тартюф дуже прямолінійний, занадто необережний, але Мольєр і намагався зробити так, щоб з перших кроків героя, читач зрозумів про яку людину, про який характер йде мова. І насрправді, Тартюф дуже необережний, але це лише тому, що він зовсім не боїться викриття. Коли він отримав документи на майно від Оргона, він одразу ж поспішив погубити його. Тартюфа, можно сказати, і створила довірливість Оргона і йому подібних людей.Якщо уважно подивитися та поміркувати, то протягом усього твору можна побачити два Тартюфа. Один — це дуже жадібний, користолюбний шахрай, а другий — це його маска ханжі, що засвоїв усі манери, весь жаргон церковників, і який одурачує усіх простаків. І сатира Мольєра направлена саме проти святенництва. Слід зауважити, що Мольєр виводить Тартюфа на сцену лише у другому явищі третьої дії, а у перших двух актах він зовсім не з'являється, але його характеристика дуже зрозуміло і цікаво подана у словах персонажів, які перед нами з самого початку комедії. Глядач дуже чітко бачить, хто в комедії є благорозумним, а хто є жертвою. І зі слів Дорини та інших персонажів ми вже дізнаємося всю історію Тартюфа, який увірвався у чужий будинок та розташувався у ньому повновладним деспотичним хазяїном. Тут і розкривається розуміння людської моралі, яку проповідує Мольєр: терпимість до природних пристрастей людини, людяність у широкому значенні цього слова.

Міщанин-шляхтич (фр. Le Bourgeois gentilhomme) — комедія-балет на 5 дій Мольєра з музикою Жана Люллі, вперше поставлена у 1670. П'єса висміює намагання буржуа підвищити свій соціальний статус переходом у дворянство і є сатирою як на вульгарність середнього класу, так і на гонор та зазнайкуватість аристократії.

Комедія-балет — популярний у Франції 17 ст. театральний жанр, в якому балетні сцени чергуються із розмовними. Більша частина п'єси «Міщанин-шляхтич» написана прозою, віршований тільки вступ.

Уперше п'єса була поставлена 14 жовтня 1670 в шато де Шамбор при дворі Людовика XIV. Пана Журдена грав сам Мольєр.