«Історія зарубіжної літератури хvіі – хviii ст.»

1. Лопе де Вега. «Фуенте Овехуна». «Зірка Севільї». «Собака на сіні».

2. Кальдерон П. «Життя – це сон».

3. Мольєр Ж.Б. «Тартюф, або ж Облудник». «Міщанин-шляхтич». «Дон Жуан, або Камінний гість». «Мізантроп». «Скупий».

4. Расін Ж. «Андромаха». «Федра».

5. Корнель П. «Сід». «Горацій»

6. Лафонтен Ж. Байки.

7. Мільтон Дж. «Втрачений Рай».

8. Дефо Д. «Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо».

9. Свіфт Дж. «Мандри Лемюеля Гуллівера».

10. Філдінг Г. «Історія Тома Джонса, знайди».

11. Бернс Р. Поезії: «Брюс – шотландцям». «Шотландська слава». «За тих, хто далеко». «Джон Ячмінне Зерно». «Чесна бідність». «Повернення солдата». «До гірської маргаритки, яку я прим’яв своїм плугом». «У горах моє серце». «До польової миші, гніздо якої зруйноване моїм плугом». «Пісня дівчини». «Кохання». «В полях, під снігом і дощем…». «Поцілунок». «Скелясті гори, де хмари сплять…». «Нічліг у дорозі». «Лорд Григорі». «Подруга вугляра». «Прощання». «Нічна розмова». «Я п’ю твоє здоров’я».

12. Руссо Ж.Ж. «Юлія , або Нова Елоїза».

13. Вольтер. «Простак». «Орлеанська діва».

14. Бомарше П. «Севільський цирульник». «Божевільний день, або Весілля Фігаро»

15. Дідро Д. «Черниця». «Небіж Рамо».

16. Лессінг Г.Е. «Емілія Галотті».

17. Гете І.В. «Страждання молодого Вертера». «Фауст». Поезії: «Майова пісня», «Присутність», «Прометей», «Алегорія», «Нічна пісня мандрівника», «Лісовий цар», «Травнева пісня».

18. Шіллер Ф. «Вільгельм Телль». «Підступність і кохання». «Розбійники». «Полікратів перстень». «Боги Еллади». «Рукавичка». «До радості». «Віковічний дух єства».

19. Донн Дж. «Розлука без туги», «Мізерна смерте...» «Мету я втратив. Жити без мети…».

20. Луїс де Гонгора-і-Арготе. «Галерник».

Лопе де Вега

(* 25 листопада 1562, Мадрид — † 27 серпня 1635, Мадрид) — іспанський драматург, діяльність якого належить до так званого «золотого віку» іспанської літератури.

Народився в Мадриді. Батько майбутнього письменника — виходець із селян, який заробив деякий статок і купив собі дворянське звання, — вирішив вивести сина в люди й дати йому хорошу освіту. Тож хлопець навчався спочатку в Єзуїтській колегії, а згодом в Університеті та Королівській академії математичних наук. Перебував на службі в знатних осіб, брав участь у поході «Непереможної армади», був кілька разів одружений, став ченцем, священиком, мав численні любовні пригоди. Через загибель сина та викрадення доньки став проявляти схильність до містики.

У п'ять років писав вірші, в 12 склав комедію для сцени. Опанував всі жанри, створив більше 400 п'єс, майже всі віршовані, відомо ще 250 назв. Теорія «Нове мистецтво складати комедії в наші дні» (1609) — суміш комічного і трагічного, поділ на акти. Точної класифікації немає. Три типи: героїчні п'єси, комедії шпаги й плаща, і п'єси, де виступає народ. Чітких меж немає. Епізоди з життя Іспанії, її дворянства й побутові. Зіткнення між селянами й феодалами.

У творчості Лопе де Веги виділяють три періоди:

1. 1594—1604 pp. У цей час була написана велика кількість п'єс — від «Учителя танців» (1594) та «Валенсіанської вдови» (1599) до «Нового світу, відкритого Колумбом» (1603). У романі «Мандрівник у своїй батьківщині», опублікованому у 1604 році, Лопе вже називає 219 написаних ним комедій. Протягом цих років Лопе де Вега та драматурги його кола консолідуються й утверджують національний театр.

2. 1605—1613 pp. Щоправда, із достовірною точністю можна датувати лише одну антиконтрреформаційну «руську» драму Лопе про Лжедимитрія — «Новые деяния Великого князя Московского». Протягом цього періоду Лопе де Вега пише відомі історико — революційні драми — «Периваньєс та командор Оканьї» (бл. 1610), «Фуенте Овехуна» (бл. 1613); комедії «Витівки Белісси» (бл. 1608), «Собака на сіні» (бл. 1613). У цей же період була написана поема «Порадник щодо створення комедій», яка напівжартома викладала естетику поетів національного театру, котрі орієнтувалися на народні смаки і «відкидали вчені правила», коли потрібно було створювати комедію.

3. Починаючи з 1614 року і до 1638 року. До цього періоду відносимо драми: «Кращий алькальд — король» (1620—1623), «Повернення Бразилія» (1625), а також ті твори, що дійшли до нас у переробці (очевидно, постановника Кларамонте): драма «Зірка Севільї» (1623), комедії «Кохати, не знаючи, кого» (бл. 1622), «Дівчина з глечиком» (1627), «Рабиня свого коханого» (1626)

Найвідомішою п'єсою, вершиною творчості Лопе де Веги, стала народно-героїчна, соціально-політична драма «Фуенте Овехуна» («Овечий источник»), В основі п'єси — реальні події 23 квітня 1476 р., коли селяни містечка Фуенте Овехуна, обурені утисками та свавіллям командора ордену Калатрави, підняли повстання та вбили його. Героєм драми став народ. Драматург не лише створив художньо узагальнену картину боротьби простих людей проти феодального насилля, але й зумів опоетизувати цю боротьбу. Однак при всій узагальненості найбільш яскравий, центральний персонаж твору — дівчина — селянка Лауренсья, образ справді героїчний.