50. Сучасні партійні системи.

ПС – сукупн діючих у країні політ партій та відносин між ними, які складаються у боротьбі за державну владу.

Осн типи:

1. двопартійна сис-ма (біпартизм)

2. багатопартійна

3. „сис-ма двох з половиною партій”

За Сарторі 7 типів (в осн – ідеолог ознака):

1. однопартійна (моноідеологічна)

2. з партією-гегемоном (одна провідна, інші – сателіти. Китай В”єнам)

3. з домінуючою партією

4. двопартійна – дві партії, що чергуються при владі

5. поміркованого плюралізму – представництво в парламенті лише декількох ПП, відсутність позасистемної парлам опозиції. Уряд формується однією ПП чи коаліцією(Швейцарія, Бельгія, Італія, Нідерланди, Фінляндія)

6. поляризованого плюралізму – присутність позасистемних ПП, гострі ідеолог розмежув, формув уряду партіями центру, наявність двополярної опозиц.

7. атомізована (ідеолог різнорідна) – багато партій, які не мають великого впливу. Уряд формується на осн або широкої коаліції або на позапартійній основі (перехідні сус-ва)

5,6,7 – віднос до багатопартійних сис-м.

За Вятром 2 типи:

1. альтернативна – в якій хоча б один альтернативний колектив політиків оформлений у вигляді політ партії:

а) сис-ма багатопарт роздробленості , в якій жодна парті не має переважання, влада здійсн коаліціями.

б) двоблокова – декілька політ партій, що поділ на 2 політ блоки і ведуть суперництво

в) двопартійна – суперництво між двома найбільшими ПП

2. не альтернативна – немає справжнього суперництва між ПП за владу:

а) сис-ма кооперацій партій – блокування головних ПП і зникнення опозиції

б) сис-ма партій нац згоди – є багато дрібних ПП, але одна ПП постійно домінує і неподільно здійсн владу

в) обмежені парт сис-ми – існують різні ПП і між ними іде боротьба, але влада перебув у руках однієї політ сили – найчастіше армії.

г) однопарт сис-ма – одна правляча ПП

51. Партійна система України.

Особливості партійної системи України. На сьогодні найчисленнішими і найвпливовішими політичними партіями україни є Комуністична, Соціал-демо-кратична (об'єднана), Соціалістична, Народно-демократична, Партія зелених, поки що обидва Рухи. Решта політичних партій нечисленні, мало користу­ються широкою підтримкою населення і не справляють відчутного впливу на політику держави. Більшість із них виникли не з ініціативи знизу у відповідь на потребу в самоорганізації тих чи інших соціальних спільностей, а з ініціативи їхніх лідерів, як об'єднання порівняно невеликих груп людей. Багато з політичних об'єднань фактично є клієнтелістськими групами, що обслуговують інтереси їхніх засновників і натхненників, а не політичними партіями. Наочним підтвердженням того є наявність багатьох партій однакової або близької ідейно-політичної орієнтації, чис­ленні розколи в партіях та конфлікти в їхньому керівництві.

Партійна система України, таким чином, не стільки багатопартійна, скільки дрібнопартійна. Цьому сприяла й чинна раніше виборча система. Спочатку в незалежній Україні, як і в багатьох колишніх соціалістичних країнах та більшості республік колишнього СРСР, зберігалася тради­ційна мажоритарна виборча система. Вона не сприяла становленню впливових політичних партій, підвищенню їх ролі в суспільстві, політичній структурованості парламенту, у складі якого були представники десятків політичних партій. У них не було потреби об'єднуватися в парламент­ську більшість з метою формування уряду, оскільки останній утворювався на позапартійній і позапарламентській основі. За цих умов партійна система України була атомізованою, з усіма притаманними такій системі недоліками. До того ж за чинною мажоритарною системою абсолютної більшості вибори здебільшого проводилися у два тури, а нерідко вони взагалі не відбувалися через низьку явку виборців. Гострою була проблема формування кількісного складу Верховної Ради України.

З метою уникнення цих негативних явищ у політичному житті суспільства Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997 р. натомість мажо­ритарної виборчої системи була введена змішана — мажоритарно-пропорційна виборча система. За цим законом з 450 народних депутатів України 225 депутатів обираються в одномандатних виборчих округах за мажоритарною системою відносної більшості, а ще 225 депутатів — за списками кандидатів у депутати від політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Партії, що отримали менш як 4 відсотки голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, не мають права на участь у розподілі депутат­ських мандатів. Якщо попередній закон визнавав вибори такими, що відбулися, за умови участі в них не менш як 50 відсотків виборців, то новий закон не передбачає вста­новлення обов'язкової мінімальної кількості учасників виборів, що означає проведення їх за будь-якої явки виборців. 29 березня 1998 р. за новим законом відбулися чергові вибори до Верховної Ради. З 51 наявної в країні на кінець жовтня 1997 p., коли закінчувалося висування до списків кандидатів у депутати, політичної партії до виборчого бюле­теня для голосування в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі було занесено ЗО партій і виборчих блоків партій. За результатами виборів подолали 4-відсотковий бар'єр і пройшли до Верховної Ради лише 8 претендентів: Комуністична партія (24,7 відсотка голосів виборців), Народний рух (9,4 відсотка), виборчий блок Соціалістичної і Селянської партій (8,6 відсотка), Партія зелених (5,4 від­сотка), Народно-демократична партія (5 відсотків), Все­українське об'єднання «Громада» (4,7 відсотка), Прогресивна соціалістична партія (4 відсотки), Соціал-демократична партія (об'єднана) (4 відсотки).

Вибори змінили партійну систему України з атомізованої на систему поляризованого плюралізму. Цю систему скла­дають лише ті політичні партії, котрі увійшли до Верховної Ради як такі, що справляють істотний вплив на здійснення державної влади. Решта політичних партій не відіграють більш-менш помітної ролі в українській політиці, хоча декотрі з них є досить активними, а швидше — галасливими.

Партійна система поляризованого плюралізму більш ефективна, ніж атомізована, проте і їй притаманна низка недоліків: присутність позасистемних партій, тобто таких, які взагалі виступають проти існуючої соціально-економіч­ної і політичної системи; гостре ідеологічне розмежування між партіями; наявність деструктивної опозиції; нестабіль­ність та ін. У подальшому ця система може еволюціонувати ' до системи поміркованого плюралізму. Однак така еволюція, як і взагалі тип партійної системи, залежатимуть від низки обставин, головними з яких є тип виборчої системи і спосіб формування уряду. Становленню в Україні політичних партій як виразників соціальних, а не вузькогрупових і персональних інтересів, з'ясуванню реальної ваги кожної політичної партії в суспільстві і формуванню більш ефектив­ної партійної системи сприяли б уведення суто пропорційної виборчої системи натомість змішаної і перехід до парла­ментського способу формування уряду, тобто зміна прези­дентсько-парламентарної форми державного правління на парламентарно-президентську чи й взагалі на суто парламентарну.

Становленню багатопартійності в Україні, підвищенню ролі партій у політичній системі суспільства сприятиме Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 p., який конкретизує конституційне положення про право громадян України на свободу об'єднання у політичні партії.

Отже, політичні партії є важливими елементами політич­ної системи суспільства, інститутами здійснення політики. Виражаючи інтереси різних спільностей людей, вони висту­пають тією ланкою, що з'єднує громадянське суспільство з державою, забезпечує представництво на державному рівні всієї багатоманітності соціальних інтересів. Партії є важливою частиною механізму демократичного вирішення соціально-політичних конфліктів. Від рівня розвитку партій, їхнього ідейно-політичного спрямування, методів та засобів діяльності значною мірою залежить рівень соціальної злаго­ди в суспільстві, розвитку демократії.