61. 66 Різновиди націоналізму. Інтегральний націоналізм.

Першопроходці наукових досліджень націоналізму, визнаючи його багатоаслектним, поліморфним феноменом, загалом аналізували його передусім як ідеологію, доктрину, або ж як форму суспільної свідомості. Відповідним чином вони класифікували і різні форми націоналізму.

На думку К. Гейза, новітній націоналізм, що з’явився наприкінці XVIII ст. унаслідок тривалого розвитку інших форм ідентичності, пройшов декілька етапів: спочатку це був гуманістичний націоналізм (націоналістичні доктрини епохи Просвітництва — Г. Дж. Болінґброка, Ж-Ж Руссо, Й.-Г. Гердера), далі виник якобінський націоналізм (цей революційний тип націоналізму спирався на основні принципи попереднього, однак обстоював їх непримиренніше, фанатично, не зупиняючись перед застосуванням сили для досягнення своєї мети); наступним типом став традиційний націоналізм європейської аристократії (як реакція на революцію 1789 p., цей тип орієнтувався не на революційні та раціоналістичні методи досягнення націо. ідеалу, а на традицію. При цьому представники традиційного наці-му — Е. Берк, Ф. фон Шлегель, Л.-Ґ. Амбруаз, — також керувалися гуманістичними мотивами); його наступником став ліберальний націоналізм(ЛН). Представники (Д. Бентам в Англії, Дж. Мадзіні в Італії, Ф. Ґізо у Франції) були прих-ми ідеї, згідно з якою кожна нація має право на власну незал. державу. Націо. дер., з погляду ЛН-му, була вищою цінністю, проте її влада мала узгоджуватися з правами та свободами особистості. ЛН визнавав право пригноблених народів на націон. визволення. Цікаво, що мислителі і діячі епохи ЛН, визнаючи необхідною умовою прогресу всього людства вільний розвиток націй, водночас акцентували увагу на винятковій ролі та особливих властивостях власних націй. Д. Бентам, зокрема, вважав роль Англії у світі надзвичайною, а англійську мову вищою за інші, гідною ролі світової мови, якою мають спілкуватися різні нації. Дж. Мадзіні відводив Італії особливе місце у змаганні людства за краще майбутнє.

Згодом настала епоха інтегрального націоналізму(ІН). Засновник фран письм. Шарль Морас який обстоював ідею расової основи нації, проповідував ксенофобію. ІН з’явився наприкінці XIX — на початку XX ст. в період наростання імперіалістичних суперечностей. Цей тип наці-му відкидав основні гуманістичні принципи, проповідував принципи повного підкорення інтересів особистості інтересам держави, фанатичну відданість власній нації, ксенофобію і мілітаризм. Він успадкував від традиційного (консервативного) націо-му повагу до історичних національних традицій. Водночас ІН не переймався питаннями про співвідношення добробуту усього людства та окремих націй. Власна нація для ІН-ста — найвища цінність. Агресивне ставлення до інакомислення та до інших націй — найпомітніша риса ІН-зму.Цей тип наці-му повністю заперечував ліберальні принципи. Класифікація націон. Кона: історично склалися два типи «новітнього» (модерного) націо-му: «західний», або раціональний, і «східний», який хар-ся ще як «містичний», а в деяких коментарях — як «органічний», «культурницький» тощо. В «зх світі» націон. базувався на раціо. мотивах, обстоював ідеї рівності, свободи і братерства, принципи плюралістичного і відкритого сус-ва. Західний тип нац-му грунтувався також на принципах індивідуалізму, підтримувався економічно і політично впливовою буржуазією (середнім класом) й убачав у нації форму «суспільного договору». Інший тип нац-му, «культурницький», виник на Сході, в авторитарних, закритих, відсталих аграрних сус-вах як реакція на експансію раціоналістичної культури Зх. «Сх.» тип нац-му, відкидає раціоналізм, вимагає повного підкорення інтересів особистості інтересам нації і держави, абсолютизує принцип колективізму. Його мотивація — не в політико-економічних реаліях, а в міфологізованому минулому і мріях про майбутнє, в емотивній сфері. Він узагалі ґрунтується не на політ. реальності, а створюється штучно, на основі міфів про минуле, або мрій про майбутнє. Оскільки середній клас у цих суспільствах нерозвинений, чи взагалі відсутній, ініціативу в формуванні націона-ної ідеології перебирає на себе або аристократія, або інтелігенція (літературно-художня), — звідки й апеляція націоналістів «Сходу» до «славного минулого» та специфічних «культурних атрибутів» — мови, фольклору, істор. міфів тощо.