27. Костомаров.

Микола Костомаров у своїй праці "Автобіографія" дай детальний опис внутрішньої структури федеральної влади та складових частин федерації. Це докладний перелік повно­важень сильного федерального центру та прерогатив само­стійних державних утворень у його складі (варто зауважити, що принцип федералізму вій розробив не настільки ґрунтовно, як американські творці Конституції США). Шляхи реалізації цього ідеального проекту - проведення реформ, мирна про­паганда, виховання молоді, літературна діяльність тощо - мали утопічний характер. Політичні події в Західній Європі того часу переконливо довели, що панівні класи відчайдушно відстоювали свої інтереси та йшли на реформи тільки тоді, коли їх до цього підштовхували силовим шляхом народні маси.

Особливу позицію з цього питання займав Тарас Шевченко. Як єдиний спосіб встановлення демократичної республіки він розглядав лише народне повстання. У республіканському ладі США народний поет вбачав зразок демократизації суспільства й асоціював послідовну боротьбу за незалежність і демократію з першим президентом США - Джорджем Вашингтоном. Із цього приводу Т. Шевченко навіть ставив риторичне за­питання своїм співвітчизникам: "Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом?".

Отже, теоретична діяльність товариства була закономірним етапом в еволюції вітчизняної політичної думки. Уперше в Україні було теоретично розроблено конкретний проект демократичного республіканського федеративного державного устрою. Це був крок уперед порівняно з попередниками.

28. Драгомонов, Франко.

Видатний соціолог і політолог XIX ст. Михайло Драгоманов успадкував і продовжив традиції Кирило-Мефодіївського то­вариства в дослідженні політичних відносин. Це знайшло своє відображення в програмі "Громади" (підписаній С. Подолинським, М. Павликом і М. Драгомановим) — організація україн­ської інтелігенції, що була заснована в 1880 р. в якій було конк­ретизовано концепцію слов'янської федерації та обґрунтовано методи боротьби із самодержавством.

Ос нову соціально-політичних та державних поглядів М. Драго-маиова становила автономно-федералістська концепція. Мисли­тель покладав надії на радикальну політичну реформу всієї Росії з принципами свободи та децентралізації державної імпера­торської влади.

У виборі способів переходу до нового ладу він допускав і революцію як відкритий виступ проти політичного ладу цар­ської Росії. її повинні були здійснити словом і дією організо­вані політичні товариства, котрі представляли б усі соціальні верстви населення. Характеризуючи революції в країнах Захід­ної Європи, він наголошував, що власне ідея соціального про­гресу надала їм реального змісту та здійснювалиреволюції проти системи, а не проти окремих фактів і подій, як у народних бунтах.

І все ж М. Драгоманов більшою мірою виступав за реформи, а не був прихильником радикальних революційних методів. Поступовість прогресу суспільства, високий розвиток свідомості мас, розумна пропаганда, на його погляд, були більш ефектив­ними для втілення соціалістичного ідеалу, ніж криваві повстання та революції.

Не оминув він і національного питання, тісно пов'язуючи його із соціально-політичною проблематикою. Вихідним прин­ципом розв'язання цієї проблеми було положення про космо­політизм в ідеях і цілях. Наука, згідно з його переконаннями, вийшла за межі національного простору та стала інтернаціо­нальною, а соціальний ідеал - продуктом космополітичного процесу, тому соціально-політичні ідеї не можна відокремлю­вати від національного почуття. Теорії Дж. Локка, Ш. Монтеск'є, Ж-Ж. Руссо, К. Маркса також майже не виходять з етнографічного національного почуття (душі), як і космографія М. Коперника чи І. Ньютона, біологія Ч. Дарвіна тощо.

М. Драгоманов вважав, що головним є прогрес людини та суспільства — політичний, соціальний і культурний, а націо­нальність є лише його основою, формою та способом існування. Постійний страх за свою націю, навпаки, знижує увагу до за­гальнолюдського й навіть породжує неприйняття його. Оптимальне рішення полягає в поєднанні націонал-патріотизму та загальнолюдського соціокультурного поступу.

Виступаючи за автономно-федеративний устрій, М. Драго­манов допускав можливість політичної та національної авто­номії України на основі земської автономії, без державного відокремлення від Росії. У пошуках шляхів прогресу вчений категорично відкидав скороспілі, а тим паче авантюристські дії, розуміючи, що вони до добра не приведуть.

Політична думка в Україні кінця XIX - початку XX століть

Проблема виникнення держави належала до кола зацікавленостей відомого українського письменника та науковця Івана Франка. Він розглядав всесвітню революцію заради встановлення нового порядку не як всесвітню різанину, а як су­купність культурних, наукових і політичних звершень, до­корінну зміну всієї системи соціально-економічних та політич­них відносин. І. Франко вважав, що спокійний розвиток країни, еволюційний характер змін щодо досягнутого рівня матеріаль­ної й духовної культури народу набагато позитивніший, а також, що активна соціалістична пропаганда зможе запобігти крива­вому революційному вибухові.

На думку І. Франка, держава, в її традиційному розумінні, при соціалізмі зникне, й діяльність низових общин замінить державну політику. В яскравому спектрі комуністичних і соціал-демократичних концепцій держави та влади він не бачив уні­версального рецепту вирішення соціальних проблем людства. Ці кавою є така риса в політичних поглядах мислителя: він не плекав марних сподівань на безпомилковість соціальних рецептів, а про­понував свої шляхи "зцілення" суспільства від конкретних "хвороб".

І. Франко скептично сприймав соціал-демократичну концепцію народної держави. Висунутий ним аргумент щодо провідної ролі в державотворенні інтелігенції є досить переконливим, оскільки соціал-демократи так і не зуміли назвати конкретних шляхів розбудови цієї держави. Опікунські зобов'язання народ­ної влади, підкреслював він, неминуче призведуть до довічної залежності громадян від державних посадовців, а необ­меженість і безконтрольність влади дасть змогу керманичам захопити її назавжди.

У своїй праці "Поза межами можливого " письменник рішуче відкинув марксистський економічний матеріалізм, а матеріалі­стичний фаталізм, який зумовлює досягнення політичних ідеалів силою розвитку виробничих відносин, відніс до різновиду за­бобонів. І. Франко сформулював свій ідеал самостійності України, в якому заликав співвітчизників до постійних пошуків нових шляхів розвитку політичного та культурного життя для створення єдиної свідомої незалежної держави.