3 Види матеріальної відповідальності працівників

Трудове законодавство виокремлює такі види матеріальної відповідальності працівників:

1) обмежена - коли працівник відповідає за пряму дійсну шкоду, заподіяну ним, але у розмірі, що не перевищує його середнього місячного заробітку. Мається на увазі втрата, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести незаплановані грошові виплати. До прямої дійсної шкоди можуть бути також віднесені: суми незаконно нарахованої заробітної плати і премій, зайві виплати у вигляді штрафу, накладеного відповідними органами, вартість пального і мастил, сировини, напівфабрикатів та інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв'язку з викривленням даних про обсяг робіт.

2) повна - коли працівник відповідає за пряму дійсну шкоду в повному її розмірі, без обмеження відповідальності середньомісячним заробітком;

3) підвищена - коли працівник відповідає за пряму дійсну шкоду, але збільшену у кратному обчисленні. При цьому обсяг відповідальності не обмежується середньомісячним заробітком.

Обмежена матеріальна відповідальність

Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шкоди працівником передбачена частиною першою ст. 132 КЗпП і полягає в обов'язку відшкодувати пряму дійсну шкоду, але не більше середнього місячного заробітку працівника. Тобто якщо збиток перевищує місячну зарплату, то у частині перевищення він не відшкодовується (крім випадків добровільного відшкодування).

До неї можуть бути притягнені працівники усіх рівнів, у тому числі й керівники підприємства.

Часто виникають питання про матеріальну відповідальність головного бухгалтера. Найчастіше бухгалтер несе обмежену матеріальну відповідальність(за умови, що немає інших підстав для повної матеріальної відповідальності).

Повна матеріальна відповідальність

Повна матеріальна відповідальність, на відміну від обмеженої, передбачає покладання на працівника, винного у заподіянні шкоди підприємству, з яким він перебуває у трудових відносинах, обов'язку відшкодувати пряму дійсну шкоду у повному обсязі без будь-яких обмежень.

Вичерпний перелік випадків, що передбачають можливість застосування до працівника ПМВ, закріплено статтею 134 КЗпП.

1. Коли між працівником і підприємством укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або з іншою метою (п. 1 ст. 134 КЗпП).

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність відповідно до ст. 135-1 КЗпП України можуть бути укладені підприємством, установою, організацією з працівниками, які водночас відповідають таким умовам:

а) досягли 18-річного віку;

б) отримали матеріальні цінності на зберігання або з іншою метою;

в) обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Серед посад, які несуть повну матеріальну відповідальність, можна виокремити касирів, завгоспів та комендантів будівель, завідувачів магазинів, аптек та їхніх заступників, експедиторів з перевезення вантажів тощо. Серед робіт - приймання, зберігання, оброблення, відпускання ТМЦ на складах, базах, АЗС, у коморах, гардеробах, приймання від населення усіх видів платежів (фактично вся роздрібна торгівля) тощо.

Перелік робіт і посад, за якими допускається укладання договорів про повну матеріальну відповідальність, затверджений ще спільною постановою Держкомітету СРСР з праці і соціальних питань і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. №447/24.

На практиці часто буває, що керівники підприємств укладають договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, які не обіймають посади або не виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. У таких випадках договір про повну матеріальну відповідальність має більш психологічне значення, але не юридичне. Такий договір не буде підставою для притягнення працівника до ПМВ. А у разі нестачі чи зіпсуття майна працівник відповідатиме в обмеженому розмірі (за умови, що немає інших підстав для повної матеріальної відповідальності).

Так само обмежено (за умови, що немає інших підстав для повної матеріальної відповідальності) відповідатиме працівник, посада чи робота якого хоч і пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, але письмового договору з ним укладено не було.

2. Коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (п. 2 ст. 134 КЗпП).  Майно та інші цінності за разовими документами можуть отримувати працівники, для яких обслуговування матеріальних цінностей не є основною трудовою функцією та їхні посади не дозволяють укласти з ними договори про повну матеріальну відповідальність. Для отримання матеріальних цінностей їм видають довіреності, а при отриманні цінностей вони розписуються у накладній чи іншому документі на відпуск цінностей. У цьому випадку незалежно від того, яку посаду він обіймає, у разі втрати, пошкодження цінностей, отриманих на підставі зазначених документів, працівник нестиме за це повну відповідальність, незалежно від розмірів середньомісячного заробітку. Власник повинен ознайомити працівника, якому видано разову довіреність, з порядком приймання, транспортування, зберігання цінностей.

3. Коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п. 3 ст. 134 КЗпП).  У цьому разі повну матеріальну відповідальність нестиме будь-який працівник незалежно від посади або характеру виконуваної роботи. Але факт злочину повинний бути підтверджений обвинувальним вироком суду. За цією підставою працівник не може бути притягнутий до ПМВ лише у випадках, коли оголошується виправдувальний вирок або кримінальна справа припиняється за відсутністю складу або події скоєння злочину.

4. Коли шкоду завдано діями працівника, який був у нетверезому стані (п. 4 ст. 134 КЗпП).  Відповідальність за шкоду, заподіяну в такому стані працівником, настає незалежно від форми вини: умислу чи необережності.

5. Коли шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у т. ч. при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові у користування (п. 5 ст. 134 КЗпП).

Згідно з цим пунктом матеріальну відповідальність у повному розмірі несуть також працівники сільськогосподарських підприємств, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, за шкоду, заподіяну недостачею, умисним знищенням, умисним зіпсуттям цієї продукції.  Важливо, щоб передача цінностей працівникові була оформлена документально і засвідчена підписом самого працівника.

6. Коли відповідно до законодавства на працівника покладається повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків (п. 6 ст. 134 КЗпП).  Така відповідальність, як правило, передбачається нормами спеціального законодавства, а тому немає потреби укладати з працівником договір про застосування до нього повної матеріальної відповідальності, оскільки безпосередньою підставою для притягнення до відповідальності є правова норма.

7. Заподіяння працівником шкоди підприємству не при виконанні трудових обов'язків (п. 7 ст. 134 КЗпП).  Найчастіше таке трапляється при використанні майна підприємства з особистою метою при виконанні на обладнанні підприємства роботи, що не належить до трудової функції працівника.

8. Службова особа, винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п. 8 ст. 134 КЗпП). Це службові особи, які підписують наказ про звільнення або переведення працівника (як правило, керівник або його заступник). У даному випадку мається на увазі відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок здійснення виплат працівникові за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні, а також виплат різниці у заробітку при незаконному переведенні працівника на іншу роботу. А також за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.

9. Керівник підприємства будь-якої форми власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

У даному випадку головні бухгалтери підприємств не несуть відповідальності незалежно від наявності чи відсутності їхньої вини у затримці виплати заробітної плати.

Підвищена матеріальна відповідальність

Загальна норма щодо застосування підвищеної матеріальної відповідальності працівників передбачена ст. 135-3 КЗпП (абз. 4), відповідно до якої «законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір».

У даних випадках сума до відшкодування визначається шляхом множення розміру прямої дійсної шкоди на відповідний коефіцієнт.

Наприклад: - збитки, пов'язані з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням, визначаються у подвійному розмірі їхньої ринкової вартості; - огранованого дорогоцінного каміння, ювелірних виробів - у потрійному розмірі ринкової вартості;  - іноземної валюти, а також платіжних документів та інших цінних паперів в іноземній валюті - у сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день виявлення завданих збитків.  При цьому підприємство-роботодавець має право залишити у своєму розпорядженні лише розмір прямої дійсної шкоди, а решту зобов'язане перерахувати до бюджету.

4. Обмежена матеріальна відповідальність – основний вид матеріальної відповідальності.

Обмежена матеріальна відповідальність є основним видом матеріальної відповідальності працівника за шкоду, заподіяну роботодавцю. Вона полягає в обов'язки працівника відшкодувати заподіяну роботодавцю пряму дійсну шкоду, але не понад установлений законом максимальної межі, що визначається у співвідношенні з розміром одержуваної ним заробітної плати.

Відповідно до ст. 241 ТК таким максимальною межею є середній місячний заробіток працівника.

Застосування обмеженої матеріальної відповідальності в межах середнього місячного заробітку означає, що, якщо розмір збитку перевищує середньомісячний заробіток працівника, він зобов'язаний відшкодувати тільки ту його частину, яка дорівнює його середнього місячного заробітку. Інакше кажучи, при обмеженій матеріальній відповідальності працівник зобов'язаний повністю відшкодувати пряму дійсну шкоду, заподіяну роботодавцю, лише в тих випадках, коли цей збиток не перевищує його середньомісячного заробітку.

Правило про обмежену матеріальну відповідальність у межах середнього місячного заробітку застосовується в усіхвипадках, крім тих, щодо яких Трудовим кодексом або іншим федеральним законом прямо встановлена більш висока матеріальна відповідальність, наприклад повна матеріальна відповідальність (ст. 242 ТК). При цьому, як роз'яснено в Постанові Пленуму ЗС РФ від 16.11.2006 № 52, якщо роботодавцем заявлено вимогу про відшкодування працівником шкоди в межах його середнього місячного заробітку (ст. 241 ТК), проте в ході судового розгляду буде встановлено обставини, з якими закон пов'язує настання повної матеріальної відповідальності працівника, суд зобов'язаний прийняти рішення за заявленими позивачем вимогами і не може вийти за їх межі, оскільки в силу ч. 3 ст. 196 ЦПК таке право надане суду тільки у випадках, передбачених федеральним законом (п. 7).

5.

6. Повна матері­альну відповідальність.Колективна бригадна відповідальність

Поряд з індивідуальною матеріальною відповідальністю при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється власником підприємства за погодженням з профспілковим комітетом. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність може укладатись тільки за згодою кожного члена бригади. Колектив працює з матеріальними цінностями на підставі взаємної довіри, тому склад бригади не може бути примусовим. Бригаді надано право відводити окремих працівників, що рекомендуються в бригаду, чи навіть включені до її складу.

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність може застосовуватись лише за умов, передбачених законодавством. Зокрема, відповідно до ст. 1352 КЗпП такими умовами є:

—  виконувана бригадою робота повинна бути пов'язана із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у

процесі виробництва переданих бригаді цінностей;

—  вказана робота здійснюється спільно членами бригади;

— неможливо розмежувати обсяг матеріальної відповідальності кожного члена бригади та укласти з кожним працівником договір про індивідуальну повну матеріальну відповідальність. Колективна бригадна матеріальна відповідальність встановлюється лише для тих видів робіт, для яких неможливе укладення договору про повну матеріальна відповідальність з кожним працівником зокрема;

—  всі члени колективу (бригади) досягли 18-річного віку.

2.  Умови застосування колективної (бригадної) матеріальної відповідальності визначаються чинним законодавством та письмовим договором, укладеним між власником або уповноваженим ним органом та всіма членами бригади на підставі Типового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, затвердженого наказом Міністерства праці України № 43 від 12 травня 1996 р.

3.  Сфера застосування договорів про колективну (бригадну) відповідальність вичерпно визначається відповідним Переліком робіт, при виконанні яких може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність (затверджений наказом Міністерства праці України № 43 від 12 травня 1996 p.). Зокрема, до таких робіт віднесені:

—  роботи, пов'язані з виконанням касових операцій;

—  роботи, пов'язані з прийманням від населення усіх видів платежів та виплатою грошей не через касу;

—  роботи, пов'язані з прийманням на зберігання, обробкою, зберіганням та видачею матеріальних цінностей на складах, базах (нафтобазах), автозаправних станціях, в автогосподарствах, заготівельних (приймальних) пунктах, товарних, товарно-перевалочних дільницях, у камерах схову, коморах і роздягальнях, з екіпіровкою пасажирських суден, вагонів і літаків;

—  роботи, пов'язані з продажем (видачею) товарів (продукції), їх підготовкою до продажу незалежно від форм торгівлі та профілю підприємства;

—  роботи, пов'язані з прийманням від населення предметів культурно-побутового призначення та інших матеріальних цінностей на схов, у ремонт і для виконання інших операцій, пов'язаних з їх виготовленням, відновленням або покращенням якості цих предметів (цінностей), їхнім сховом та виконанням інших операцій з ними;

— роботи, пов'язані з прийманням та обробкою для доставки (супроводження) вантажу, багажу, поштових відправлень та інших матеріальних та грошових цінностей, їхньою доставкою (супроводженням), видачею (здачею);

— роботи, пов'язані з виготовленням (складанням, монтажем, регулюванням) та ремонтом машин, механізмів, електронної техніки та радіоапаратури, електромеханічних і радіотехнічних приладів, систем, а також виготовленням їх деталей та запасних частин; роботи, що виконуються майстернями побутового обслуговування, ательє тощо;

—  роботи, пов'язані з прийманням у цехах, зберіганням, обробкою та передачею на виробництво скляної тари;

— роботи, пов'язані з прийманням, виготовленням, транспортуванням, відбиранням, рахуванням, упаковкою, зберіганням та видачею грошових знаків, цінних паперів, їхніх напівфабрикатів;

—  роботи, пов'язані з виготовленням та зберіганням усіх видів квитків, талонів, абонементів та інших знаків, призначених для розрахунків населення за послуги;

— роботи, пов'язані з вирощуванням, годівлею, утриманням і розведенням сільськогосподарських тварин; з виробництвом сільськогосподарської продукції та її переробкою;

—  роботи, пов'язані з переробкою сировини, виготовленням або комплектуванням готових виробів;

—  роботи щодо виконання операцій, пов'язаних з закупівлею, продажем, обміном, перевезенням, доставкою, пересиланням, зберіганням, сортуванням, пакуванням, обробкою або використанням в процесі виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, а також валютних операцій.

Укладення договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність з працівниками, які виконують роботи, не передбачені вказаним Переліком, позбавляє його юридичної чинності (договір є недійсним з моменту укладення).

4.  Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність є істотною умовою трудового договору кожного члена колективу (бригади). У разі відмови працівника від укладення договору про колективну (бригадну) відповідальність власник або уповноважений ним орган за згодою працівника може перевести його на іншу роботу, а при відмові працівника від іншої роботи або її відсутності звільнити його за п. 6 ст. 36 КЗп