2. Критерії відмежування приватного і публічного права.

Нормальний правопорядок має ґрунтуватися на відмінностях приватно-правового і публічно-правового регулювання.

Цивільне право, як основна частина приватного права, спрямоване на регулювання приватно-правовової сфери на основі юридичної рівності та незалежності учасників.

Синайський: межа, яка розділяє приватне і публічне право безумовно необхідна, бо будь-який спір розглядається уповноваженими органами, але відмінність між приватним і публічним правом досить умовна.

Ульпіан: «публічне право – це те, що відноситься до користі Римської держави, приватне право – це те, що відноситься до користі особи» (Дігести).

У ХІХ столітті активно розвивається наука римського права і цивільного права.

Але сам по собі інтерес не може становити основу розмежування приватного і публічного права.

Далі в основу розмежування клали матеріальний критерій – зміст відносин.

Також пропонували в основу розмежування покласти формальний критерій – хто розглядає спори.

«Юриспруденція інстинктивно сприймає поділ права на приватне і публічне», – І.О. Покровський «Основные проблемы гражданского права», березень 1917 року.

Публічне право має вертикальну систему, де є центр, який визначає статус всіх інших учасників.

Приватне право має горизонтальну систему, всі учасники юридично рівні.

Покровський визначав спосіб регулювання відносин як критерій розмежування приватного і публічного права. Для публічного права характерний метод юридичної централізації. Для приватного права характерний метод юридичної децентралізації.

Цивільне право не може існувати без публічного, в якому зосереджені всі значимі засоби захисту.

Тихомиров: «публічне право є функціонально-структурною системою права, яка відтворює державні, міждержавні і суспільні відносини».

Предмет публічного права: устрій та функціонування держави і її інститутів, інституту громадянського суспільства, основи правової системи, правотворчості та правозастосування (конституційне, адміністративне, фінансове, кримінальне право, судоустрій), принципи, норми та інститути міждержавних відносин.

Для публічного права характерний специфічний юридичний порядок.

Принципи публічного права:

• відмінності у правовому статусі суб’єктів;

• ієрархічність положень і різний обсяг владних повноважень суб’єктів;

• наявність власної відомчої юрисдикції.

Метод юридичної децентралізації – багато різних центрів саморегулювання.

Приватне право регулюється з врахуванням також інтересів інших осіб (публічних інтересів).

Приватне право визначає основним своїм принципом юридичну рівність суб’єктів (+ майнову незалежність, адміністративна автономія). Відносини створюються на підставі власного волевиявлення суб’єктів.

Диспозитивна норма не заважає суб’єкту реалізувати його власну волю.

Принцип диспозитивності ≠ диспозитивному характеру правових норм.

Агарков «Предмет и система гражданского права» (стаття видана в 1940 році).

3. Етапи розвитку приватного права

Історія приватного права починається з римської давнини.

І період: формування приватного права як цілісного нормативного системного утворення (римське приватне право). Приватне право виникло у вигляді досить досконалої правової системи. Кодекс Юстиніана, основну частину якого складають Дігести (вислови римських юристів) і Інститути Гая (давньоюрдичний підручник права);

ІІ період: Середньовіччя. У європейський університетах з’явилися вчені дослідники, які називалися глосаторами. Поширилося коментування і доповнення механізмів правового регулювання (живим звичаєвим правом). Це був період «Університетського розвитку»;

ІІІ період: початок ХІХ століття – період кодифікації, 1804 рік – Кодекс Наполеона. Кінець ХІХ століття – Німецьке, Австрійське, Швейцарське цивільне уложення. З цього моменту починає розвиватися власне цивільне право;

IV період: сучасний – характеризується уніфікацією і гармонізацією.

Зараз працює комісія по підготовці Європейського цивільного кодексу. До цього періоду відноситься і прийняття нового Цивільного кодексу України.

Приватним відносинам обов’язково має бути притаманна юридична рівність суб’єктів.

До приватних належать: цивільне право, сімейне право, трудове право, міжнародне приватне право, частково земельне право.

Важливим є спосіб встановлення відносин, зв’язків між суб’єктами. З цієї точки зору приватне право засноване на вільному волевиявленні суб’єктів.

Сьогодні сформувалися так звані галузі права «другого ешелону»: космічне право і т.д. Це не є галузі права в повному розумінні.

Навіть коли в основі певних відносин лежить адміністративно-правовий акт, це не факт, що ці відносини є публічно-правовими.